Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2015 року

у справі «А.Н. проти України»

за заявою № 13837/09

Щодо неефективного розслідування жорстокого поводження з підозрюваним

Фабула справи: заявника було затримано за підозрою у вбивстві, працівники міліції доправили його до приміщення, де допитували та катували з метою здобути зізнання у вчиненні вбивства. Катування, як стверджувалось, полягало у застосуванні електрошоку та завданні тілесних ушкоджень. В результаті заявник написав заяву про явку з повинною, визнавши, що він вчинив вбивство. Заявнику пред’явлено обвинувачення у вчиненні вбивства. За період розслідування заявник декілька разів проходив рентгенологічні обстеження. У заявника діагностовано хронічний бронхіт у стадії ремісії та хронічний гайморит у стадії ремісії. У медичній частині виправної колонії заявник додатково отримав амбулаторну допомогу лікаря-терапевта. Міський суд визнав заявника винним у вчиненні вбивства та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу заявника без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Касаційний суд залишив касаційну скаргу заявника без задоволення як безпідставну. Скаргу на постанову, відповідно до якої прокурор відмовив у порушенні кримінальної справи у зв’язку зі стверджуваним жорстоким поводженням суди залишили її без задоволення. Заявник скаржився, що його катували працівники міліції, і що ефективного розслідування згаданих скарг проведено не було. Заявник скаржився, що суди неналежним чином оцінили докази і несправедливо визнали його винним на підставі його визнавальних показів, отриманих внаслідок жорстокого поводження.

Правове обґрунтування: суд повторює, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує ст.3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб таке розслідування вважалось «ефективним», воно повинно призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов’язком досягнення результату, але є обов’язком вжиття заходів. Державні органи повинні вживати всіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, серед іншого, покази свідків, висновки судових експертиз та ін. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність до встановлення походження тілесних ушкоджень або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту, а вимога щодо оперативності та розумної швидкості є безумовною у цьому контексті (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Міхєєв проти Росії» (Mikheyev v. Russia), заява № 77617/01, п. 107 et seq., від 26 січня 2006 року, та «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 102 et seq., Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII). Суд нагадує, що ст.3 Конвенції категорично забороняє будь-яке катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого. Будь-яке застосування фізичної сили щодо особи, позбавленої свободи, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок її власної поведінки, принижує людську гідність, та в принципі є порушенням права, гарантованого статтею 3 Конвенції (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, пп. 119-120, ECHR 2000-IV).

Висновки: суд встановив, що небажання органів влади забезпечити проведення оперативного та ретельного розслідування скарг підозрюваних у вчиненні злочинів на жорстоке з ними поводження становило системну проблему у розумінні ст.46 Конвенції. Суд доходить висновку, що, у світлі обставин справи та відповідно до його попередньої практики, у цій справі національні органи влади також не виконали свій процесуальний обов’язок щодо проведення ефективного розслідування скарг на жорстоке поводження. Суд встановив, що національні органи влади не провели ефективне розслідування за скаргами заявника на жорстоке поводження і не забезпечили вжиття необхідних заходів для збору доказів у справі.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції) в процесуальному аспекті.

Ключові слова: всебічне розслідування, упередженість, медична допомога, катування, строки розслідування