Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2015 року

у справі «Євген Петренко проти України»

за заявою № 55749/08

Щодо проведення оперативного та ретельного розслідування скарг підозрюваних у вчиненні злочинів на жорстоке з ними поводження

Фабула справи: за фактом вбивства було порушено кримінальну справу. Спочатку заявника допитували в цій справі як свідка, в його помешканні проводився обшук. Того ж дня було порушено ще одну справу за фактом шахрайства, а заявника було допитано в якості свідка у зазначеній справі. Через певний час заявника було взято під варту за підозрою у шахрайстві. Того ж вечора заявник зізнався у вчиненні вбивства. За твердженнями заявника, він надав ці визнавальні покази внаслідок психологічного тиску та фізичного жорстокого поводження, застосованих до нього з моменту його прибуття до відділу міліції. Дві справи були надалі об’єднані в одне кримінальне провадження. Заявникові було пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин і у шахрайстві. Справу по суті розглядав апеляційний суд. Декілька разів справу повертали на повторний розгляд. У підсумку апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства та обрав йому покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний суд залишив скарги заявника на жорстоке поводження без задоволення. Касаційний суд залишив вирок без змін. Заявник скаржився, що працівники міліції жорстоко поводилися з ним з метою змусити його зізнатися у вчиненні вбивства. Він також скаржився, що національні органи не провели ефективного розслідування за його скаргами.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, яке було таким, що порушує ст.3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із обов’язком держави за ст.1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Для того, щоб розслідування могло вважатися «ефективним», воно має в принципі призвести до встановлення фактів у справі та встановлення і покарання винних осіб. Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Державні органи повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для збереження доказів, що стосуються події, включаючи показання свідків, висновки судових експертиз тощо. Будь-які недоліки розслідування, які підривають його здатність до встановлення причин заподіяння ушкоджень або винних осіб, ставлять під сумнів дотримання цього стандарту та вимог оперативності й розумної швидкості, які також передбачаються у цьому контексті (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Міхєєв проти Росії» (Mikheyev v. Russia), заява № 77617/01, п. 107 et seq., від 26.01.2006 року, і «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28.10.1998 року, п. 102 et seq., Reports of Judgments and Decisions 1998-VIII).

Висновки: суд дійшов висновку, що небажання органів влади забезпечити проведення оперативного та ретельного розслідування скарг підозрюваних у вчиненні злочинів на жорстоке з ними поводження становить системну проблему у розумінні ст.46 Конвенції. З урахуванням обставин справи та згідно зі своєю попередньою практикою суд доходить висновку, що і у цій справі національні органи влади не дотримались свого процесуального обов’язку щодо ефективного розслідування за скаргами на жорстоке поводження. Щодо матеріального аспекту ст. 3 Конвенції суд вважає, що наявні матеріали справи не дозволяють остаточно встановити, що заявник зазнав переломів ребер або будь-яких інших тілесних ушкоджень, коли він перебував під контролем органів влади. Обмеження права заявника на захист не було виправданим.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд (п.1 підпункт«с» п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: нелюдське поводження, тілесні ушкодження, переломи, судово-медична експертиза