Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 січня 2015 року

у справі «А.В. проти України»

за заявою № 65032/09

Щодо порушення права підозрюваного на доступ до захисника та скарги на жорстоке поводження

Фабула справи: заявника було затримано за порушення правил обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, що є адміністративним правопорушенням. Він письмово зізнався у тому, що незаконно придбав наркотичні засоби для особистого вжитку. Відповідно до тверджень заявника він написав зізнання, продиктоване йому працівником міліції, під примусом. Згідно з висновком експерта вилученою речовиною у заявника був кокаїн. Того ж дня слідчий міліції порушив щодо заявника кримінальну справу за фактом незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів у великих розмірах. Протягом досудового розслідування заявнику було діагностовані декілька серйозних захворювань, у зв'язку з чим він проходив курс лікування. Батько заявника звертався до слідчого зі скаргою на численні порушення прав свого сина, включаючи примусове отримання від нього зізнань та незаконне затримання і тримання під вартою. Місцевий суд визнав заявника винним у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів у великих розмірах та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Заявника було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін, а касаційний суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника з огляду на те, що його вина була переконливо доведена на основі доказів у матеріалах справи, включаючи первинні визнавальні покази заявника. Заявник скаржився за ст.3 Конвенції, що він зазнав тиску з боку працівників міліції та був ними побитий. Зазначав, що не мав доступу до захисника на початковому етапі провадження. Заявник, крім того, скаржився за п.1 ст.6 Конвенції на те, що його право на справедливий суд було порушено, оскільки суди визнали його винним на підставі визнавальних показів, які було отримано внаслідок жорстокого поводження.

Правове обґрунтування: пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб, як правило, доступ до захисника надавався з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Та навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незважаючи на його підстави, не повинно незаконно порушувати права обвинуваченого за статтею 6 Конвенції. Право на захист як таке буде непоправно порушено, якщо визнавальні покази, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами за відсутності захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], заява № 36391/02, п. 55, від 27 листопада 2008 року). Спосіб, в який пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції мають бути застосовані під час досудового розслідування, залежить від особливостей провадження, про яке йдеться, та від обставин справи. З метою встановлення того, чи було досягнуто мети статті 6 Конвенції – справедливого судового розгляду – необхідно враховувати всю повноту національного провадження у справі (див. рішення від 11 грудня 2008 року у справі «Пановітс проти Кіпру» (Panovits v. Cyprus), заява № 4268/04, п. 64).

Висновки: коли заявник вперше надав визнавальні покази, він не мав доступу до захисника. Немає жодних свідчень того, що заявник відмовився від свого права на захисника, і питання щодо можливої відмови не було предметом розгляду Суду. Таке обмеження порушило право заявника на захист.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1, пп. “с” п. 3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: знущання, тілесні ушкодження, вибиття показань, правова допомога, участь адвоката