Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 квітня 2015 року

у справі «Яременко проти України»

за заявою № 66338/09

Щодо процесуальних порушень під час перегляду рішення у суді касаційної інстанції

Фабула справи: щодо заявника було порушено кримінальну справу за двома епізодами умисного вбивства. На той момент в провадженні перебувала ще одна справа про вбивство. Згодом ці провадження були об’єднані в одне, так як у їх вчиненні підозрювалася одна особа. Захисника заявника було усунуто від участі у справі. Було призначено нового захисника, який брав участь разом з підозрюваним у слідчих діях, з часом і його було відсторонено від участі в цій справі. Захисник оскаржував постанову про уснення. Заявник подав клопотання про заміну його захисника на першого, правоохоронні органи задовольнили його. Апеляційний суд, діючи в якості суду першої інстанції, визнав заявника і ще одну особу винними у вчиненні злочинів і призначив їм покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Інших трьох підсудних у цій справі також було засуджено до позбавлення волі. У своєму вироку суд не зазначив факт усунення захисника від участі у цій справі. Касаційний суд залишив вирок суду без змін. У відповідь на скаргу заявника про порушення його права на захист касаційний суд у своєму рішенні від тієї ж дати зазначив, що докази порушення права на захист або будь-якого іншого істотного порушення кримінально-процесуального законодавства, які могли б служити підставою для скасування вироку апеляційного суду, відсутні. Також було зазначено, що не виявив жодних доказів жорстокого поводження із заявником. Заявник скаржився, що суд касаційної інстанції замість того, щоб направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оцінив факти і докази у його справі, незважаючи на те, що не мав для цього повноважень. Заявник також скаржився за тим самим положенням, що його право не свідчити проти себе та його право на захист знову було порушено. Заявник також скаржився, що перегляд справи було проведено за його відсутності, що він не мав належних можливостей для підготовки свого захисту, оскільки його не було повідомлено про докази, на які обвинувачення збиралося посилатися у разі виключення його визнавальних показів з переліку первинних доказів, та що виключення деяких доказів з матеріалів його справи змінило ситуацію настільки, що вимагалося повторне опитування свідків, чого зроблено не було.

Правове обґрунтування: перш за все, суд повторно зазначає, що згідно з його усталеною практикою п.1 ст.6 Конвенції не гарантує право на відновлення провадження (див., серед іншого, ухвалу щодо прийнятності у справі «Завадзький проти Польщі» (Zawadzki v. Poland), заява № 34158/96, від 6.04.1999 року, та рішення у справі «Саблон проти Бельгії» (Sablon v. Belgium), заява № 36445/97, п. 86, від 10.04.2001 року) та зазвичай не є застосовною до скарг щодо відновлення в екстраординарному порядку провадження у завершених судових справах, якщо тільки природа, обсяги та специфічні риси провадження щодо певної скарги у відповідній правовій системі не є такими, що провадження за такою скаргою охоплюватиметься сферою застосування п.1 ст.6 Конвенції та гарантіями щодо справедливого суду, якими він наділяє сторони провадження (див. рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» (Bochan v. Ukraine (№ 2)) [ВП]), заява № 22251/08, п. 50, від 5.02.2015 року). По-друге, роль Комітету міністрів полягає у здійсненні нагляду за виконанням рішень суду, не означає, що вжиті державою-відповідачем заходи для виконання винесеного судом рішення не можуть порушити нове питання, яке не розглядалось у рішенні суду і, отже, може становити предмет нової заяви до суду (див., серед іншого, рішення у справах «Мегемі проти Франції (№ 2)» (Mehemi v. France (№ 2)), заява № 53470/99, п. 43, ECHR 2003 ‑IV, та «“Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT)” проти Щвейцарії (№ 2)» (Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland (№ 2) [ВП]), заява № 32772/02, п. 62, ECHR 2009). У цьому контексті було зроблено посилання на критерії, встановлені практикою суду щодо підпункту «b» п.2 ст.35 Конвенції, згідно з яким заява визнається неприйнятною, якщо вона «за своєю суттю є ідентичною до заяви, що вже була розглянута Судом ... і якщо вона не містить нових фактів у справі» (див. вищенаведене рішення у справі «“Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT)” проти Щвейцарії (№ 2)» (Verein gegen Tierfabriken Schweiz (VgT) v. Switzerland (№ 2), п. 63).

Висновки: Суд вважає, що під час провадження з перегляду справи заявника касаційний суд лише закріпив порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, його права на захист, права на мовчання та права не свідчити проти себе.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1,3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: право на захист, оскарження вироку, касаційний суд, повноваження суду