Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 07 травня 2015 року

у справі «Холодков і Холодкова проти України»

за заявою № 29697/08

Щодо зволікання в розслідування факту вбивства

Фабула справи: сина заявників було знайдено мертвим із вогнепальним пораненням голови на його місці роботи, також було виявлено зникнення деяких його речей. Довгий час досудове розслідування зупиняли через неможливість встановити особу вбивці. Згодом правоохоронні органи затримали двох осіб, які зізналися в побитті сина заявників. Місцевий суд визнав їх винними у вчиненні нападу та крадіжки. Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та повернув справу на новий судовий розгляд. Про подальший розгляд справи суду невідомо на момент подання заяви. Заявники скаржилися, що розслідування обставин насильницької смерті їхнього сина було неефективним і відповідне провадження у кримінальній справі тривало необґрунтовано довго.

Правове обґрунтування: суд повторює, що обов’язок охороняти право на життя за ст.2 Конвенції, взятий у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, якщо осіб було вбито у результаті застосування сили (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Кая проти Туреччини» (Kaya v. Turkey), від 19.02. 1998 року, п. 86, Reports of Judgments and Decisions 1998-I). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання положень національного законодавства, яке охороняє право на життя. Форми розслідування, які забезпечать досягнення цих цілей, можуть бути різними залежно від обставин. Однак, незалежно від того, яка з форм розслідування застосовується, органи державної влади, як тільки їм стало відомо про відповідне питання, повинні діяти за власною ініціативою. Органи влади не можуть залишати вирішення питання про подання офіційної скарги на розсуд родичів, як і не можуть перекладати на них відповідальність за проведення розслідування (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справі «Ільхан проти Туреччини» (İlhan v. Turkey [ВП], заява № 22277/93, п. 63, ECHR 2000-VII). Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Органи влади повинні вживати усіх заходів для збереження доказів, які стосуються події. Будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, ставитиме під сумнів дотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Гонгадзе проти України» (Gongadze v. Ukraine), заява № 34056/02, п. 176, ECHR 2005-XI). Також існує вимога щодо оперативності та розумної швидкості, яка є безумовною у цьому контексті (див. рішення у справах «Яша проти Туреччини» (Yaşa v. Turkey), від 2 вересня 1998 року, пп. 102-04, Reports 1998-VI, та «Чакіджі проти Туреччини» (Çakıcı v. Turkey) [ВП], заява № 23657/94, пп. 80, 87 та 106, ECHR 1999-IV).

Висновки: суд вважає, що у цій справі уряд не надав достатнього обґрунтування такої істотної затримки та не довів, що органи влади зробили все від них залежне для забезпечення оперативного та всебічного збору доказів, встановлення місця знаходження та притягнення до суду осіб, винних у смерті сина заявників.

Констатовані порушення: право на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: насильницька смерть, вбивство, розшук, зупинення провадження, розумність строків