Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 квітня 2015 року

у справі «Орловський проти України»

за заявою № 12222/09

Щодо неправомірного застосування тримання під вартою

Фабула справи: щодо заявника було порушено кримінальну справу за підозрою у незаконному зберіганні вибухових речовин та у вчиненні вбивства. Заявнику згодом було офіційно пред’явлено обвинувачення у незаконному зберіганні вибухових речовин та у співучасті у вбивстві, вчиненому бандою. До нього було застосовано тримання під вартою, яке заявник декілька разів безрезультатно оскаржував. Апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні вбивства, викраденні людини та бандитизмі і призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Він стверджував, що протягом усього періоду його попереднього ув’язнення органи досудового слідства без належного обґрунтування відмовляли у задоволенні його клопотань про отримання побачень з родиною. Заявник скаржився, що його незаконно затримали та протягом зазначеного періоду неправомірно тримали під вартою. Також він вказував на надмірну тривалість досудового тримання під вартою. Заявник скаржився, що він не мав ефективного засобу правового захисту, за допомогою якого можна було б забезпечити розгляд питання щодо законності тримання його під вартою після закінчення досудового слідства у його справі. Заявник скаржився на порушення його права на повагу до сімейного життя у зв’язку з відмовою національних органів влади у наданні дозволів на побачення та листування з родичами під час перебування під вартою. Насамкінець, заявник скаржився на те, що після затримання його змушували зізнатися у вчиненому, що постанова про взяття його під варту не була обґрунтованою, що під час затримання його не було повідомлено про підстави його затримання.

Правове обґрунтування: відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного періоду часу саме лише існування обґрунтованої підозри не виправдовує позбавлення свободи, і суди мають наводити інші підстави для продовження тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Борисенко проти України» (Borisenko v. Ukraine), заява № 25725/02, п. 50, від 12 січня 2012 року). Більше того, ці підстави мають бути чітко зазначені національними судами (див. вищенаведені рішення у справах «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), п. 60; «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), п. 80). Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у випадках, коли національні суди продовжували тримання заявника під вартою, посилаючись в основному на тяжкість обвинувачень та використовуючи шаблонні формулювання, навіть не розглядаючи конкретних фактів або можливості застосування альтернативних запобіжних заходів (див., наприклад, вищенаведене рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), пп. 80-81; та рішення у справі «Третьяков проти України» (Tretyakov v. Ukraine), заява № 16698/05, п. 59, від 29 вересня 2011 року).

Висновки: Суд пам’ятає про тяжкість пред’явлених заявнику обвинувачень та труднощі, які національні органи влади очевидно мали під час розслідування його справи, зокрема пред’явлення обвинувачень багатьом обвинуваченим, які, як стверджувалося, були причетні до організованої злочинної діяльності. Проте, оцінюючи рішення національних судів відповідно до принципів, встановлених його практикою, Суд не вбачає підстав відходити від своєї попередньої позиції. У відповідних рішеннях національних судів органи влади не довели, що, окрім загальної складності справи, існували особливі обставини, пов’язані з конкретним становищем заявника, які б виправдали тримання заявника під вартою протягом такого значного строку (див. у якості протилежного прикладу рішення у справі «Еререн проти Німеччини» (Ereren v. Germany), заява № 67522/09, пп. 64 та 65, від 6 листопада 2014 року).

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність ( п. 1, 3, 4 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: запобіжний захід, розумність строків, побачення, листування, формулювання процесуальних рішень