Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2015 року

у справі «Белозоров проти Росії та України»

за заявою № 43611/02

Щодо таємного тримання під ватою та перевезення до іншої країни

Фабула справи: за фактом вбивства бізнесмена в місті Москва було порушено кримінальну справу. Заявника було допитано як свідка з приводу обставин злочину, в його квартирі було проведено обшук. В розслідуванні даної справи співпрацювали правоохоронні органи Росії та України, насамперед з приводу виконання процесуальних дій. Заявник намагався оскаржити дії працівників міліції, але йому це не вдалося. Під час досудового розслідування щодо заявника було застосовано тримання під вартою. Місцевий суд Москви визнав заявника винним у вбивстві бізнесмена та призначив покарання у вигляді позбавлення волі. Суд касаційної інстанції залишив рішення без змін. Заявник скаржився на дії органів влади України, він доводив, що його затримання, подальше тримання під вартою та примусове перевезення до м. Москва були незаконними та свавільними. Також неправомірно був проведений обшук.

Правове обґрунтування: коли існує можливість встановити, що особу було офіційно викликано органами державної влади, вона увійшла до приміщення, яке знаходилося під їх контролем, і зникла, саме Урядові належить надати правдоподібне і переконливе пояснення того, що трапилось у цьому приміщенні, та довести, що зазначену особу органами влади не було взято під варту, вона залишила приміщення і згодом не була позбавлена свободи (див. рішення у справах «Таніш та інші проти Туреччини» (Tanış and Others v. Turkey), заява № 65899/01, п. 160, ECHR 2005–VIII; «Юсупова та Заурбеков проти Росії» (Yusupova and Zaurbekov v. Russia), заява №22057/02, п. 52, від 9.10.2008 року, і «Матаєва та Дадаєва проти Росії» (Matayeva and Dadayeva v. Russia), заява № 49076/06, п. 85, від 19.04.2011 року). Крім того, Суд нагадує, що у контексті скарги за п.1 ст.5 Конвенції перед тим, як перекласти тягар доведення на Уряд, він вимагає доведення у формі узгоджених між собою висновків (див. згадане рішення у справі «Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v. Turkey), п. 90, і «Крянгі проти Румунії» (Creangă v. Romania) [ВП], заява №29226/03, п. 89, від 23.02.2012 року).

Суд перш за все зазначає про фундаментальну важливість гарантій, закріплених у статті 5 Конвенції, для забезпечення права осіб у демократичному суспільстві на захист від свавільного позбавлення свободи органами влади. Саме тому Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що позбавлення заявника свободи повинно не тільки здійснюватися виключно відповідно до матеріальних і процесуальних норм національного законодавства, але і має відповідати самій цілі статті 5 Конвенції, а саме захисту особи від свавілля (див. рішення у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom), від 15 листопада 1996 року, п. 118, Reports of Judgments and Decisions 1996‑V). Цю наполегливу вимогу щодо захисту особи від зловживання владою наочно продемонстровано тим фактом, що пункт 1 статті 5 Конвенції чітко окреслює обставини, за яких особу може бути законно позбавлено свободи, при цьому слід наголосити, що ці обставини повинні тлумачитися вузько з огляду на той факт, що вони становлять винятки з найбільш фундаментальної гарантії особистої свободи (див. рішення у справі «Куінн проти Франції» (Quinn v. France), від 22 березня 1995 року, п. 42, Series A № 311).

Варто також наголосити на тому, що автори Конвенції посилили захист особи від свавільного позбавлення свободи за допомогою гарантування зводу матеріальних прав, спрямованого на мінімізацію ризику свавілля шляхом позбавлення свободи лише за умови незалежного судового контролю, а також шляхом забезпечення відповідальності органів влади за вжиття таких заходів. Особливого значення у цьому контексті набувають вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції, які наголошують на негайності та на судовому розгляді. Негайне втручання судових органів може призвести до виявлення та запобігання небезпечних для життя заходів або фактів серйозного жорстокого поводження, які порушують основоположні гарантії статей 2 і 3 Конвенції (див. рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), від 18 грудня 1996 року, п. 76, Reports of Judgments and Decisions 1996-VI). Захист фізичної свободи осіб та їх особиста безпека опиняться під загрозою у ситуаціях, в яких наслідком відсутності гарантій може стати порушення принципу верховенства права, а особи, які знаходяться під вартою, опиняться поза межами дії базових форм правового захисту.

У зв’язку з цим Суд наголошує на тому, що таємне затримання особи є абсолютним запереченням цих гарантій та найтяжчим порушенням статті 5 Конвенції. Взявши особу під свій контроль, органи влади зобов’язані відповідати за її місцезнаходження. З цієї причини стаття 5 Конвенції повинна вважатися такою, що вимагає від органів влади вжиття ефективних заходів захисту від ризику зникнення та проведення ефективного розслідування небезпідставного твердження про те, що особу було взято під варту та вона зникла (див. рішення у справі «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey), від 25 травня 1998 року, пп. 123-24, Reports 1998-III).

Висновки: Уряд не надав ані пояснення стосовно перебування заявника під вартою та наступного за цим перевезення його до Москви, ані будь-яких підтверджуючих документів, Суд доходить висновку, що впродовж зазначеного проміжку часу заявника таємно тримали під вартою та перевезли до Росії, відверто знехтувавши при цьому правовими гарантіями, втіленими у статті 5 Конвенції, та що такі дії становлять особливо тяжке порушення його права на свободу та особисту недоторканість, закріплене у статті 5 Конвенції (див. рішення у справах «Чітаєв проти Росії» (Chitayev v. Russia), заява № 59334/00, п. 173, від 18 січня 2007 року; «Гісаєв проти Росії» (Gisayev v. Russia), заява №14811/04, пп. 152-53, від 20 січня 2011 року, і згадане рішення «Кадирова та інші проти Росії» (Kadirova and Others v. Russia), пп. 127‑30).

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (п.1,3,4 ст.5 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст.8 Конвенції).

Ключові слова: слідчі дії, запобіжні заходи, міжнародне співробітництво, розумність строків