Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 23 липня 2015 року

у справі «Серіков проти України»

за заявою № 42164/09

Щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів з підозрюваним

Фабула справи: заявника було затримано працівниками відділу по боротьбі з незаконним обігом наркотиків. Згідно з твердженнями заявника у відділі міліції до нього було застосовано жорстоке поводження з метою примусити його надати визнавальні покази. Під час обстеження заявника діагностовано струс мозку середнього ступеню тяжкості та численні синці на руках, лопатках та хребті. Матір заявника стверджувала, що при затриманні її сина було застосовано надмірну фізичну силу та що згодом у відділі міліції він був підданий катуванню, приниженню, а також, що йому погрожували зґвалтуванням, але їй було відмовлено у відкритті кримінального провадження. Вона оскаржила до місцевого суду цю постанову. Но момент подання заяви провадження в суді ще тривало. Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції. Він також скаржився, що національні органи влади не провели ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що ст.3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 90, ECHR 2000‑XI). Відповідно до практики Суду ст.3 Конвенції не забороняє застосування фізичної сили з метою затримання. Проте така сила може застосовуватися тільки за необхідності та не повинна бути надмірною (див., наприклад, рішення у справі «Іван Васильєв проти Болгарії» (Ivan Vasilev v. Bulgaria, заява № 48130/99, п. 63, від 12.04.2007 року). Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». При цьому тягар доведення можна вважати покладеним на органи влади, адже саме вони мають надати задовільні та переконливі пояснення (див. рішення у справі «Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (El‑Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], заява № 39630/09, пп. 151 та 152, ECHR 2012, з подальшими посиланнями на практику Суду).Що стосується тягаря доведення у справах про стверджуване жорстоке поводження під час затримання, то саме на державу покладається обов’язок надати правдоподібне пояснення причин виникнення тілесних ушкоджень та довести, що застосування сили не було надмірним; в іншому випадку безсумнівно виникає питання за ст. 3 Конвенції. При оцінці того, чи було надано правдоподібне пояснення застосування сили та отриманих в результаті ушкоджень, слід приділити увагу адекватності розслідувань на національному рівні щодо тверджень про жорстоке поводження (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Гордієнко проти України» (Gordiyenko v. Ukraine), пп. 100 і 101). Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Як і у випадку з розслідуванням за ст. 2 Конвенції, таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення та покарання винних осіб (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000‑IV). Будь-яке розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження має бути швидким і ретельним.

Висновки: Суд вважає встановленим той факт, що відповідальність за тілесні ушкодження заявника несуть працівники міліції. Цього висновку самого по собі достатньо для встановлення Судом порушення статті 3 Конвенції, незважаючи на те, чи були тілесні ушкодження завдані заявнику під час його затримання, чи під час наступного його допиту у відділі міліції (див. згадане рішення у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), п. 120, і рішення у справі «Силенок і «Техсервіс-плюс» проти України» (Sylenok and Tekhnoservis-Plus v. Ukraine), заява № 20988/02, пп. 69 та 70, від 9 грудня 2010 року). Проте в матеріалах справи немає жодних ознак, які б могли дати Судові змогу встановити «поза розумним сумнівом», що поводження, якого зазнав заявник, досягло рівня «катування». Суд вважає встановленим, що заявника було піддано жорстокому поводженню, відповідальність за яке повинна нести держава та яке слід кваліфікувати як нелюдське та таке, що принижує гідність.

Констатовані порушення: заборона катування ( ст.3 Конвенції).

Ключові слова: нелюдське поводження, халатність працівників міліції, розслідування справи