Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2015 року

у справі «Сергій Антонов проти України»

за заявою № 40512/13

Щодо порушення порядку надання медичної допомоги засудженим

Фабула справи: заявника було затримано, а згодом взято під варту за підозрою у вчиненні крадіжки. У листі до Суду від 21 червня 2013 року заявник стверджував, що на момент його затримання він мав такі захворювання: IV клінічна стадія вірусу імунодефіциту людини (далі – ВІЛ-інфекція), залишкові зміни після перенесеного туберкульозу, орофарингіальний кандидоз та хронічний гепатит С. Після обстеження йому було призначено профілактичне лікування. Він отримував протитуберкульозне, антиретровірусне (АРТ) та симптоматичне лікування. У своїй заяві заявник скаржився на те, що під час відбування покарання він не отримував належної медичної допомоги. Зокрема, після затримання він не отримував АРТ, що, згідно з його твердженнями, спричинило погіршення стану його здоров’я та виникнення нових проблем зі здоров’ям, таких як задишка, діарея, оніміння лівої ноги, сильні головні болі, втрату ваги та слабкість. Систематичні нагляд і діагностування його захворювання, ускладненого наявністю ВІЛ, туберкульозом легень, позалегеневим туберкульозом і гепатитом С, були відсутні. Згідно з твердженнями заявника його туберкульоз та гепатит С належним чином не лікувались, а значить відсутнім було спеціалізоване лікування та постійне спостереження. Зокрема, стандартне протитуберкульозне лікування не дало позитивних результатів. Насамкінець заявник скаржився, що стан його здоров’я в ув’язненні погіршився; більше того, він не отримував спеціальної дієти, а камера давала недостатній доступ до свіжого повітря та природного освітлення.

Згідно з твердженнями заявника він зазнав психологічного тиску з боку адміністрації СІЗО і медичних працівників установи, які кричали на заявника, ображали його та вимагали від нього підписати заяву, в якій зазначалося, що він добровільно відмовляється від АРТ та що у нього немає жодних скарг.

Правове обґрунтування: суд нагадує, що ст.3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого (див., наприклад, рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, пп. 119, ECHR 2000-IV). Жорстоке поводження, проте, має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Оцінка такого рівня є відносною; вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див., серед інших джерел, рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978 року, п. 162, Series A № 25). Суд неодноразово наголошував, що держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод позбавлення свободи не завдають їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення належним чином забезпечувалися охорона здоров’я такої особи та її благополуччя (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-XI). Отже, відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, що суперечить статті 3 Конвенції (див. серед інших джерел рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви №№ 9852/03 і 13413/04, від 29.11.2007 року; «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, від 18.12.2008 року, і «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, від 21.10.2010 року). Органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та його або її лікування протягом ув’язнення (див. рішення у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), заява № 59696/00, п. 83, ECHR 2006‑XII (витяги)), оперативність та точність діагнозу і лікування (див. рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106, від 28.03.2006 року, та згадане рішення у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 115), а за умови, коли це викликано медичним станом, – регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненого або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. рішення у справі «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), заява № 26853/04, п. 211, від 13.07.2006 року, та згадане рішення у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), пп. 109 та 114). Обов’язок держави вилікувати тяжко хворого ув’язненого є обов’язком вжиття засобів, а не досягнення результату (критерій належної старанності) (див. рішення у справі «Гогінашвілі проти Грузії» Goginashvili v. Georgia), заява № 47729/08, п. 71, від 4.10.2011 року).

Висновки: несвоєчасне діагностування працівниками СІЗО захворювань заявника та ненадання йому під час тримання його під вартою швидкої і комплексної медичної допомоги становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у порушення статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування ( ст. 3 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту ( ст.13 Конвенції).

Ключові слова: діагностика захворювань, охорона здоров’я, запобіжні заходи, медичні установи