Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 червня 2015 року

у справі «Луценко проти України»

за заявою № 29334/11

Щодо умов тримання під вартою у дні проведення судових засідань

Фабула справи: заявник був Міністром внутрішніх справ України. Щодо нього було порушено кримінальну справу за підозрою у заволодінні ними чужим майном шляхом зловживання своїм службовим становищем. Потім було порушено ще одне провадження за фактом перевищення ним службових повноважень на тій підставі, що він сприяв наданню своєму водію квартири. Ці справи були об'єднані в одне провадження. Заявнику було призначено покарання у вигляді позбавлення волі. Апеляційний та касаційний суди залишили вирок місцевого суду без змін. Згодом глава держави видав указ про помилування і заявника було звільнено. Заявник скаржився на побутові умови тримання його під вартою в місцях позбавлення волі, також неналежне надане йому медичне обслуговування. Зокрема, скаржився на умови тримання його під вартою під час судових засідань, зокрема що в очікуванні судових засідань він перебував у маленькій та погано вентильованій кімнаті та що його не забезпечували питною водою або їжею і що у нього не було можливості відпочити.

Правове обґрунтування: держава повинна забезпечити тримання особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний ув’язненню, і щоб здоров’я і самопочуття особи були належним чином забезпечені з огляду на практичні потреби ув’язнення (див. пункт 116). Суд вважає, що ці принципи також стосуються умов перевезення осіб, які перебувають під вартою, з пенітенціарної установи до суду і назад, а також їх тримання у будівлі суду, включаючи забезпечення належним харчуванням (див. рішення у справах «Євгеній Богданов проти Росії» (Yevgeniy Bogdanov v. Russia), заява №22405/04, пп. 101-105, від 26 лютого 2015; «Романова проти Росії» (Romanova v. Russia), заява № 23215/02, пп. 88‑92, від 11 жовтня 2011 року; «Ковальова проти Росії» (Kovaleva v. Russia), заява № 7782/04, пп. 62-65, від 2 грудня 2010 року; «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пп. 103-113, від 25 жовтня 2007 року).

Суд раніше встановлював порушення статті 3 Конвенції у багатьох справах, що стосувалися тримання заявників в умовах обмеженого простору у приміщеннях для тримання під вартою у будівлях суду та відсутності належного харчування у дні судових засідань (див., наприклад, рішення у справах «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 96, від 12 червня 2008 року; «Салманов проти Росії» (Salmanov v. Russia), заява № 3522/04, п. 64, від 31 липня 2008 року, та «Старокадомський проти Росії» (Starokadomskiy v. Russia), заява № 42239/02, п. 58, від 31 липня 2008 року).

Висновки: Суд вважає, що за обставин цієї справи сукупний вплив неналежного харчування та стану здоров’я заявника під час судових засідань був достатнім для посилення фізичних страждань та психічного виснаження заявника. Це ще більше обтяжувалося тим, що зазначене вище поводження мало місце під час судового розгляду справи заявника – у той час, коли йому найбільше були потрібні концентрація та розумова активність. Тому Суд доходить висновку, що заявника було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню всупереч положенням статті 3 Конвенції (див. подібне мотивування у рішенні у зазначеній вище справі «Стрєлєц проти Росії» (Strelets v. Russia), п. 62).

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: час переведення з автомобіля до кімнати для тримання підсудних, очікування початку судового засідання, клопотання про перенесення судового засідання, забезпечення харчування