Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2015 року

у справі «Гудзь проти України»

за заявою № 25032/11

Щодо обґрунтованості тримання під вартою

Фабула справи: матір заявника було знайдено у власному будинку з тяжкими тілесними ушкодженнями, від яких вона невдовзі померла. За даним фактом було порушено кримінальну справу. Відібравши пояснення у сусідів і родичів з'ясувалося, що заявник бив свою матір. Щодо нього було порушено кримінальну справу за підозрою у завданні своїй матері тілесних ушкоджень. До заявника було застосоване тримання під вартою, яке він кілька разів безрезультатно оскаржував. Згодом місцевий суд задовольнив клопотання заявника про звільнення з-під варти. Про подальший розгляд справи суду не відомо. Заявник скаржився на те, що постанови місцевого суду про взяття його під варту та продовження строку тримання під вартою були безпідставними. У протоколі його затримання зазначалось, що свідки показали, що він бив свою матір, хоча насправді міліції таких показів ніхто не давав.

Правове обґрунтування: існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов’язковою і неодмінною умовою законності її продовжуваного тримання під вартою, але зі спливом часу такої підозри буде недостатньо для обґрунтування тривалого тримання під вартою. Суд ніколи не намагався перевести цю концепцію у чітко визначену кількість днів, тижнів, місяців або років, або у різні строки залежно від тяжкості злочину. Як тільки «розумної підозри» вже недостатньо, суд повинен встановити, чи інші наведені судами підстави продовжують виправдовувати позбавлення особи свободи (див. рішення у справі «Мегі та інші проти Сполученого Королівства» (Magee and Others v. the United Kingdom), заяви №№ 26289/12, 29062/12 і 29891/12, пп. 88-89, від 12.05.2015 року). Суд зазначає, що у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine) (пп. 84-85 і 100), а також у низці інших справ проти України він вже вказував, що відповідно до п.4 ст.5 Конвенції особи, яких тримають під вартою, повинні мати право на доступ до процедури оперативного перегляду законності продовжуваного тримання їх під вартою із врахуванням їх конкретного становища та особистих обставин (див., наприклад, рішення у справах «Буряга проти України» (Buryaga v. Ukraine), заява № 27672/03, пп. 73-74, від 15.07.2010 року; «Вітрук проти України» (Vitruk v. Ukraine,) заява № 26127/03, пп. 92-93, від 16.09.2010 року).

Висновки: Суд зауважує, що у задоволенні клопотання про звільнення з-під варти було відмовлено без будь-якого обґрунтування. У задоволенні інших клопотань було відмовлено на тій єдиній підставі, що, перебуваючи на свободі, заявник може продовжити вчиняти злочини або перешкоджати встановленню істини у справі. Проте в матеріалах справи не міститься жодних доказів на підтвердження фактичного існування таких ризиків. Отже, Суд доходить висновку, що відмови районного суду у задоволенні клопотань заявника не були належним чином обґрунтовані.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (підпункт «с» п. 1, п. 4 ст. 5 Конвенції).

Ключові слова: запобіжний захід, розумність строків, клопотання, апеляційне оскарження