Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 29 жовтня 2015 року

у справі «Чміль проти України»

за заявою № 20806/10

Щодо завдання тілесних ушкоджень працівниками правоохоронних органів

Фабула справи: заявник, який на момент подій був головою територіальної виборчої комісії, скаржиться на жорстоке поводження з ним працівниками міліції. Було проведено судово-медичні експертизи, які вказували на те, що дійсно заявнику було завдано фізичної шкоди. Також були відібрані пояснення очевидців події, проведені очні ставки. За підсумком досудового розслідування кримінальну справу було закрито за відсутністю ознак злочину в діях працівників міліції. Заявник оскаржував дану постанову, але безрезультатно. Позов про відшкодування шкоди було відхилено за недотримання процесуальних вимог. Заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження працівників міліції та що не було ефективного розслідування його скарги.

Правове обґрунтування: як неодноразово зазначав Суд, ст.3 Конвенції є втіленням однієї з найбільш основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незважаючи на обставини чи поведінку потерпілого (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV).

Для того, щоб підпадати під дію ст..3 Конвенції, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках мають враховуватися також стать, вік і стан здоров’я потерпілого (див. рішення у справі «Валашинас проти Литви» (Valašinas v. Lithuania), заява № 44558/98, п. 101, ECHR 2001‑VIII).

Суд вважав «нелюдським» поводження, яке, зокрема, було умисним, тривало кілька годин поспіль та спричинило або власне тілесні ушкодження, або сильні фізичні та душевні страждання. Поводження вважалося «принизливим», якщо воно було таким, що викликало у потерпілих відчуття страху, страждання та неповноцінності, здатних образити та принизити (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudła v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, п. 92, ECHR 2000-XI).

Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу про жорстоке поводження з нею з боку державних органів, яке порушує ст.3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути спроможним призвести до встановлення та покарання винних осіб. Інакше загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження та покарання, незважаючи на свою фундаментальну важливість, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див. рішення у справі «Ассенов проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28.10.1998 року, п. 102, Reports of Judgments and Decisions 1998‑VIII, і згадане рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], п. 131).

Розслідування небезпідставних тверджень про жорстоке поводження також має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, та не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для отримання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз.

Висновки: ст. 3 Конвенції вимагає, щоб розслідування починалось, як тільки заявник подає небезпідставну скаргу. У цій справі розслідування почалося негайно після того, як заявник подав свою скаргу, і того ж дня було проведено низку слідчих дій: опитано потерпілого, ймовірних правопорушників та численних свідків, оглянуто місце події. Проте через десять днів прокуратура винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи. Виносячи цю постанову, прокуратура посилалась на свідчення, зібрані невдовзі після інциденту, чого явно було недостатньо для прийняття обґрунтованого рішення, і це підтверджується тим фактом, що вищестоящий прокурор скасував первинну постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.

Суд також зауважує, що у певний момент часу щодо працівників міліції було порушено кримінальну справу за підозрою у перевищенні службових повноважень. Проте трьома постановами прокуратури ця справа закривалась у зв’язку з відсутністю складу злочину. Ці постанови згодом скасовувалися вищестоящими органами прокуратури через недоліки, а матеріали справи поверталися на додаткове розслідування.

Отже, Суд вважає, що розслідування скарг заявника було необґрунтовано тривалим та характеризувалося недоліками, визнаними національними органами влади, а висновки згаданого розслідування не ґрунтувались на наявних доказах.

Констатовані порушення: заборона катування ( ст.3 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження, жорстокі дії працівників поліції, побиття, судово-медична експертиза, неналежність розслідування