Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 червня 2015 року

у справі «Ушаков та Ушакова проти України»

за заявою № 10705/12

Щодо обов’язку держави провести ефективне розслідування за скаргами на жорстоке поводження

Фабула справи: заявники є подружжям. На час подій заявники проживали у двокімнатній квартирі разом з матір’ю заявниці. Заявники, будучи зацікавленими у покращенні своїх житлових умов, надавали матері різноманітну допомогу у провадженні щодо спадщини на будинок, в якому матір заявниці брала участь. Чоловіка, який також приймав участь у цій справі разом з нею,заявники відмовляли від цього. Через певний час його було знайдено мертвим у власному будинку. У нього було перерізане горло, а на його тілі були численні колоті та різані рани. Заявників було притягнуто до кримінальної відповідальності за фактом вбивства цього чоловіка. Місцевим судом заявника було визнано винним у вбивстві. Апеляційний та касаційний суди не змінили вирок суду першої інстанції. Заявники скаржилися, що вони зазнали жорстокого поводження з боку працівників міліції і що за відсутності ефективного розслідування причетні до цього працівники міліції уникли відповідальності. Заявник скаржився на те , що його визнавальні покази, отримані під примусом та за відсутності захисника, були використані для його засудження.

Правове обґрунтування: як вже неодноразово зазначав суд, ст.3 Конвенції є втіленням однієї з основоположних цінностей демократичних суспільств (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Сельмуні проти Франції» (Selmouni v. France) [ВП], заява № 25803/94, п. 95, ECHR 1999-V). У разі подання скарг за цією статтею суд повинен провести особливо ретельний аналіз, і він робитиме це з урахуванням усієї доказової бази, наданої сторонами (див. рішення у справах «Матьяр проти Туреччини» (Matyar v. Turkey), заява № 23423/94, п. 109, від 21.02.2002 року, та «Улькю Екінджі проти Туреччини» (<…>), заява № 27602/95, п. 136, від 16.07.2002 року).

Суд наголошує на тому, що коли особа висуває небезпідставну скаргу про жорстоке з нею поводження, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за статтею 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування (див. серед інших джерел рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000‑IV). Отже, органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), від 28 жовтня 1998 року, п. 103 та наступні, Reports of Judgments and Decisions 1998‑VIII).

Висновки: Суд зазначає, що в рішенні у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, пп. 173-180, від 15 травня 2012 року) він встановив, що небажання органів влади забезпечити проведення оперативного та ретельного розслідування за скаргами на жорстоке поводження підозрюваних у вчиненні злочинів становить проблему системного характеру у розумінні статті 46 Конвенції. Суд доходить висновку, що з огляду на обставини справи та відповідно до попередньої практики національні органи влади не виконали свій процесуальний обов’язок провести ефективне розслідування за скаргами на жорстоке поводження також у цій справі. Отже, щодо заявника та заявниці також було порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на справедливий суд ( п.1, підпункт “с” п.3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: вбивство, вибиття показань, побиття, знущання, право на захист, вибіркове дослідження обставин справи