Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 22 жовтня 2015 року

у справі «Луньов проти України»

за заявою № 4725/13

Щодо ненадання медичної допомоги ВІЛ-інфікованому засудженому та примусу відмовитися від лікування

Фабула справи: заявник скаржився на те, що йому не було надано належної медичної допомоги та що стан його здоров’я був несумісним з умовами тримання під вартою. Також скарги стосувалися і того, що його було піддано жорстокому поводженню та що не було проведено ефективного розслідування цієї події.

Заявника було затримано за підозрою у незаконному обігу наркотичних засобів та поміщено до СІЗО. Після проходження медичного обстеження у заявника було виявлено ряд серйозних захворювань. За результатами розслідування справи заявника було засуджено до позбавлення волі. Апеляційний суд скасував вирок у кримінальній справі щодо заявника та направив справу на новий судовий розгляд. Згодом місцевим судом було змінено запобіжний захід щодо заявника з тримання під вартою на домашній арешт через те. Суд зазначив, що у матеріалах справи міститься достатньо доказів для задоволення клопотання захисника заявника. Суд також зазначив, що заявникові необхідне лікування, якого він в умовах тримання під вартою отримати не може.

Також згідно з твердженнями заявника його побили двоє працівників міліції – як стверджувалося, з обласного управління МВС. Вони наказали йому написати заяву про те, що СІЗО надавав йому належне лікування. Після цього заявник написав заяву, що вимагалася.

Правове обґрунтування: Суд неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув’язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров’я та добробут з огляду на практичні потреби ув’язнення (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) [ВП], заява № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-ХІ).

Отже, відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, що суперечить ст.3 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви №№ 9852/03 і 13413/04, від 29.11.2007 року; «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, від 18.12.2008 року, і «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, від 21.10.2010 року).

Суд зазначає, що питання неналежної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам, які перебувають в установах тримання під вартою та виконання покарань України, вже розглядалось Судом у низці справ (див. рішення у справах «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine), заява № 29971/04, від 18.12.2008 року, та «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, від 14.03.2013 року). Загальна ситуація з лікуванням ВІЛ-інфікованих осіб в Україні у зазначених установах також розглядається в рішенні у справі «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine) (заява № 40512/13, від 22.10.2015 року).

Суд нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження з боку представників держави, яке було таким, що порушує ст.3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Розслідування небезпідставних тверджень про жорстоке поводження також має бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, та не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (див. згадане рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov and Others v. Bulgaria), п. 103 etseq.). Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для отримання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, покази свідків та висновки судових експертиз (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Танрікулу проти Туреччини» (Tannkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, п. 104 et seq., ECHR 1999-IV, та «Гюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14.12.2000 року). Як неодноразово зазначав Суд, ст.3 Конвенції є втіленням однієї з найбільш основоположних цінностей демократичного суспільства. Конвенція категорично забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин чи поведінки потерпілого (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], п. 119).

Суд зауважує, що окрім недоліків, вказаних національними органами влади - таких як непроведення певних процесуальних дій,- слід зазначити, що первинне медичне обстеження, яке згодом стало підставою для численних висновків про відсутність у заявника тілесних ушкоджень, було поверховим. З огляду на відсутність остаточного рішення, встановлені національними органами влади недоліки та незабезпечення доказової бази через те, що не було проведено належного медичного обстеження заявника, Суд доходить висновку, що у цій справі було порушення Конвенції. Суд зазначає, що за відсутності ефективного розслідування скарг заявника ключові питання справи залишаються нез’ясованими, а за відсутності будь-яких переконливих свідчень щодо характеру зазначених ушкоджень та можливої причини їх виникнення Суд не може встановити «поза розумним сумнівом», що їх було завдано саме працівниками міліції. Суд зазначає, що у цій справі відсутні узгоджені докази на підтвердження скарг заявника. Зокрема, неналежне розслідування скарги заявника на жорстоке поводження унеможливлює встановлення того, що насправді його залякували з метою знеохотити його від подання заяви до суду.

Висновки: тривале ненадання заявникові належної медичної допомоги у зв’язку з його ВІЛ-інфекцією та іншими захворюваннями під час тримання його під вартою становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження у порушення Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування ( ст.3 Конвенції). Не було порушення права на індивідуальні заяви (ст.34 Конвенції).

Ключові слова: лікування в СІЗО, медична допомога в місцях позбавлення волі, поліція, міліція