Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 грудня 2017 року

у справі «Гриб проти України»

за заявою № 65078/10

Щодо недотримання принципу рівності сторін у зв’язку з неявкою свідка у судове засідання, а також розглядом касаційної скарги за відсутності обвинуваченого та його захисника

Фабула справи: заявник стверджував, що було порушено пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу за відсутності його та його захисника, тоді як прокурор був присутнім у засіданні. Він посилався на рішення Суду у справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine) (заява № 45783/05, пункти 29-35, від 21 жовтня 2010 року). Також заявник стверджував, що було порушено пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки Ш. та I. не були допитані як свідки під час судового розгляду.

Правове обґрунтування: Суд раніше встановлював порушення у аналогічних справах проти України (див. згадане рішення у справі «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), пункти 29-35, та, в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), заява № 16980/06, пункти 31-33, від 02 березня 2017 року). Він вважав, що прокурор у цих справах мав перевагу бути присутнім у засіданнях Верховного Суду України та на відміну від сторони захисту мав можливість зробити усні зауваження, що мало на меті вплинути на думку суду. Суд дійшов висновку, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявникам також була надана можливість зробити усні зауваження у відповідь.

В рішенні у справі «Аль-Хавайя та Тахірі проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom) ([ВП], заяви № 26766/05 та № 22228/06, ЄСПЛ 2011) та «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany) Суд сформулював загальні принципи, які мають застосовуватись у випадках, коли свідки обвинувачення не з’являються у судове засідання, а надані ними раніше показання визнаються допустимими доказами, та які нещодавно були застосовані ним в рішенні у справі «Пайч проти Хорватії» (<…>) (заява № 47082/12, пункти 27-31, від 29 березня 2016 року).

Стосовно права викликати свідків захисту Суд нагадує, що право на виклик свідків не є абсолютним і може обмежуватись в інтересах належного здійснення правосуддя. Пп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції не вимагає участі у процесі та допиту кожного свідка на користь обвинуваченого; його основна мета, як зазначено у словосполученні «на тих самих умовах», полягає у повній процесуальній рівності відповідних сторін. Завдання Європейського суду полягає у тому, щоб упевнитися, що відповідне провадження загалом було справедливим (див., наприклад, рішення у справі «Капустяк проти України» (Kapustyak v. Ukraine), заява № 26230/11, пункт 89, від 03 березня 2016 року).

Суд повторює, що оскільки він не діє як суд четвертої інстанції, то початком вирішення ним питання, чи ґрунтувалося обвинувачення заявника виключно або значною мірою на показаннях свідка, відсутнього у судовому засіданні, є рішення національних судів (див. згадане рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany), пункт 124). У цій справі Верховний Суд України виключив з вироку посилання на показання Ш. і дійшов висновку, що решта доказів були достатніми для обґрунтування вироку. Суд не знаходить нічого неприйнятного або свавільного в такій оцінці (там само). Отже, немає жодних ознак того, що показання Ш. зіграли яку-небудь роль у засудженні заявника.

Заявник, на відміну від державних органів, зміг знайти І. та зв’язатися з ним. Згідно з твердженнями заявника, останній не бажав давати показання через тиск правоохоронних органів. Проте ніщо з наданих Суду документів не вказує на те, що заявник довів до відома суду першої інстанції наявну в нього інформацію щодо місцезнаходження І., щоб той міг вжити заходів, змусивши І. з’явитися до суду і дати показання. Вбачається, що він цього не зробив. Крім того, він не посилався на ці стверджувані факти у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду України.

З точки зору суду першої інстанції існувала вагома підстава для неявки І. у судове засідання як свідка та, як наслідок, для визнання наданих ним під час досудового слідства показань допустимим доказом.

Суд вже встановлював, що коли національні суди не оцінювали оскаржувані показання свідка як «вирішальний» доказ, тобто як настільки важливий, що, ймовірно, міг бути вирішальним для результату розгляду справи, він здійснить власну оцінку значення показань свідків у контексті висновків національних судів та з огляду на силу додаткових наявних доказів вини (рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany). У цій справі І. був потерпілим від злочину, за який був засуджений заявник; його показання прямо звинувачували заявника у свідомому використанні ним судової влади для особистої вигоди. Дійсно, як стверджує Уряд, у розпорядженні національних судів були інші докази зловживання заявником своїм службовим становищем. З огляду на це Суд не вважає за необхідне робити остаточний висновок, чи були надані І. показання «вирішальними», оскільки у будь-якому випадку він був переконаний тим, що його показання були достатньо вагомими, а визнання їх допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту.

Висновки: Суд вбачає три потенційно урівноважуючі фактори у цьому провадженні:
(i) можливість, якою заявник скористався під час провадження на національному рівні, викласти власну версію подій та поставити під сумнів достовірність показань свідка, який не з’явився у судове засідання, та вказати на неузгодженість у його показаннях;
(ii) наявність інших підтверджуючих доказів; та
(iii) той факт, що відеозапис допиту І. на стадії досудового слідства був продемонстрований у судовому засіданні, що дозволило суду та сторонам спостерігати за поведінкою допитуваного свідка та сформувати власне враження щодо його достовірності.

Проте Суд встановив, що в цій справі не було дотримано принципу процесуальної рівності сторін.

Констатовані порушення: право на справедливий суд у зв’язку з порушенням принципу рівності сторін (п. 1 ст. 6 Конвенції). Не виявив порушень права на справедливий суд у зв’язку з використанням показань Ш. та його неявкою у судове засідання та у зв’язку з визнанням допустимим доказом наданих ним під час досудового слідства показань І. проти заявника (п.1 та пп. «d» п. 3 ст.6 Конвенції).

Ключові слова: змагальність сторін, кримінальне провадження, перегляд судового рішення, явка свідків у судове засідання, безпосереднє дослідження доказів судом, допит свідка в суді