Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 січня 2016 року

у справі «Стабровська проти України»

за заявою № 65055/12

Щодо ефективності розслідування смерті особи

Фабула справи: заявниця скаржилась, що національні органи влади не провели ефективного розслідування за фактом смерті її сина.

31 липня 2006 року заявниця, у якої не було інформації про місцезнаходження її сина, повідомила районне управління МВС про його зникнення.

18 вересня 2006 року тіло невідомого чоловіка, знайденого на вулиці, було поховано на міському кладовищі. Згідно з результатами розтину трупа смерть чоловіка настала внаслідок тяжкої черепно-мозкової травми; інші тілесні ушкодження, виявлені на тілі (в тому і числі ті, які спричинили смерть), могли бути отримані в результаті падіння чоловіка. Після ексгумації тіла чоловіка, знайденого на вулиці, судово-медичні експерти провели дві експертизи ДНК. 14 липня 2008 року вони з ймовірністю 98,73 % дійшли висновку, що це було тіло сина заявниці.

У період з 2007 по 2012 рік районне управління МВС та районна прокуратура більше десяти разів виносили постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом зникнення та смерті сина заявниці. Ці постанови скасовувалися вищестоящими судами і органами прокуратури як необґрунтовані, а матеріали справи поверталися на додаткову перевірку.

Правове обґрунтування: Суд нагадує, що якщо смерть сталася за підозрілих обставин, залишаючи вірогідним припущення про умисне позбавлення життя, держава має забезпечити ефективне офіційне розслідування (див. рішення у справах «Шиліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, пп. 156-157, від 9 квітня 2009 року, та «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38, від 17 жовтня 2013 року). Це не є обов’язком досягнення результату, але обов’язком вжиття заходів. Органи влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік у розслідуванні, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, може суперечити такому стандарту (див. згадане рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), п. 41).

Суд також зазначає, що органи влади перевіряли твердження заявниці виключно шляхом «дослідчих» перевірок, не порушуючи кримінальної справи. Суд встановив, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного правового захисту, оскільки слідчий може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій в її рамках, а потерпілий не має офіційного статусу, що позбавляє його можливості брати ефективну участь у процесі (див. рішення у справі «Скороходов проти України» (Skorokhodov v. Ukraine), заява № 56697/09, п. 34, від 14 листопада 2013 року, з подальшими посиланнями). Варто зазначити, що численні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи скасовувалися як необґрунтовані вищестоящими органами, які кожного разу повертали справу на додаткову перевірку. Повторюваність таких постанов про повернення справи на додаткове розслідування свідчить про серйозні недоліки (див. рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, п. 56, від 27 листопада 2008 року). Дійсно, у постанові суду від 3 серпня 2011 року було зазначено, що після більше ніж п’яти років слідчі органи так і не вжили жодних серйозних заходів.

Висновки: органи влади, які мали можливість порушити кримінальну справу та провести ефективне офіційне розслідування, не зробили справжньої спроби здійснити швидкий та ретельний розгляд справи, встановити факти та, за необхідності, притягнути винних осіб до відповідальності.

Констатовані порушення: процесуальний аспект права на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: розслідування смерті, ефективність розслідування, повернення на додаткове розслідування, смерть за підозрілих обставин, умисне позбавлення життя