Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 11 лютого 2016 року

у справі «Поміляйко проти України»

за заявою № 60426/11

Щодо катування особи працівниками міліції під час допиту

Фабула справи: заявниця скаржилась, що вона зазнала катування з боку працівників міліції, та що на національному рівні з цього приводу не було проведено ефективного розслідування її скарг.

На початку листопада 2008 року з підприємства, на якому працювала заявниця, було викрадено обладнання, у зв'язку з чим її було викликано на допит. Під час допиту оперуповноважений застосував до неї наручники, навіть незважаючи на те, що вона не чинила опору, залякував заявницю з метою змусити її зізнатися у вчиненні крадіжки. Не отримавши від заявниці визнавальні покази, заявницю змусили сісти на стілець, одягли на голову поліетиленовий пакет та почали її душити. У той самий час вони били її по голові, обличчю, губах, щоб вона не прокусила пакет. Заявниця кілька разів втрачала свідомість. Коли вона сказала працівникам міліції, що їй потрібно відвідати туалет, С. вдарив її у живіт та по голові. Після кількох годин жорстокого поводження заявницю відвели до іншого кабінету, в якому вона залишалась близько двадцяти хвилин. Після цього заявницю доставили до жінки - працівника міліції, яка її офіційно допитала.

10 листопада 2008 року заявниця подала скаргу на жорстоке з нею поводження до прокуратури. 12 грудня 2008 року районна прокуратура порушила кримінальну справу щодо працівників міліції за підозрою у перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося насильством, болісними і такими, що ображають особистість потерпілого, діями. Справу неодноразово закривали та повертали на новий розгляд. У березні та у травні 2011 року заявниця подавала клопотання про надання їй відомостей про хід справи. Її клопотання було залишено без відповіді.

Правове обґрунтування: у своїй практиці Суд неодноразово вказував на те, що стосовно особи, яка позбавлена свободи, або взагалі, якій протистоять працівники правоохоронних органів, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було викликано суворою необхідністю внаслідок власної поведінки особи, принижує людську гідність та є порушенням права, гарантованого ст. 3 Конвенції (див. рішення у справі "Рібіч проти Австрії" (Ribitsch v. Austria), п. 38, рішення у справах "Мете та інші проти Туреччини" (Mete and Others v. Turkey) , заява № 294/08, п. 106, від 4 жовтня 2011 року, "Ель-Масрі проти Колишньої Югославської Республіки Македонія" (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], заява № 39630/09, п. 207, ECHR 2012, та "Буїд проти Бельгії" (Bouyis v. Belgium) [ВП], заява № 23380/09, п. 101, від 28 вересня 2015 року).

Суду цій справі вважає, що заявниця постраждала від серйозного порушення її фізичної недоторканості та гідності. При оцінці тяжкості жорстокого поводження, про яке йдеться, Суд надає ваги: статі заявниці та тій непереборній силі, яку являли собою троє тренованих чоловіків, якими були працівники міліції, що піддали її насильству; меті жорстокого поводження, якою було отримання визнання у вчиненні злочину; характеру жорстокого поводження, яке включало поліетиленовий пакет, одягнутий на голову заявниці, та спробу або симуляцію удушення; ступінь тілесних ушкоджень заявниці, зафіксованих у лікарні після її виписки; психологічному тиску на заявницю, який виник внаслідок одночасного допиту (а, можливо, й жорстокого поводження) її співробітниці, та, насамкінець, приниженню гідності заявниці у зв’язку з її мимовільним сечовипусканням у становищі повної безпорадності. Суд вважає ці міркування достатніми для того, аби дійти висновку, що заявниця зазнала жорстокого поводження, серйозного настільки, щоб становити катування (див. п. 1 ст.1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, у згаданому рішенні у справі "Сельмуні проти Франції"(Selmouni v. France), п. 97, та в рішенні у справі "Нечипорук та Йонкало проти України"(Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 157 in fine, від 21 квітня 2011 року).

Висновки: розслідування кримінальної справи, порушеної органами прокуратури щодо причетних працівників міліції, неодноразово закривалось та відновлювалось. У той час як усі докази у матеріалах справи підтверджували твердження заявниці про жорстоке поводження, органи прокуратури дійшли висновку про відсутність складу злочину у діях працівників міліції, не обґрунтувавши цей висновок жодними доказами. Не було здійснено жодних спроб пояснити походження тілесних ушкоджень у заявниці. Загалом видається, що підхід органів влади до розслідування скарг заявниці здебільшого мав на меті виправдання підозрюваних працівників міліції, а не встановлення фактичних обставин, за яких було завдано тілесних ушкоджень.

Заявниця подала небезпідставну скаргу на те, що її було піддано жорстокому поводженню, забороненому ст. 3 Конвенції. Отже, органи влади були зобов’язані розслідувати цей факт відповідно до зазначених вище стандартів ефективності.

Констатовані порушення: матеріально-правовий та процесуальний аспект заборони катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження з боку міліції, катування у поліції, побиття під час допиту, зізнавальні показання під примусом, розслідування скарги на дії міліціонерів, поліцейських