Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 листопада 2013 року

у справі «Скороходов проти України»

за заявою № 56697/09

Щодо відсутності ефективного розслідування обставин жорстокого поводження

Фабула справи: заявник скаржився на те, що органи влади не здійснили ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним, а також на те, що провадження у кримінальній справі було надмірно тривалим та що ця надмірна тривалість унеможливила отримання ним відшкодування шкоди, завданої злочинними діями щодо нього.

2 грудня 2005 року заявник подав до правоохоронних органів скаргу про жорстоке поводження. Згідно із твердженнями заявника, 28 листопада 2005 року P., заступник директора компанії, та Л,, начальник її служби безпеки, вирішили відібрати у заявника пояснення у зв'язку зі зникненням готівки в одному з магазинів компанії. Під час спору, що виник, заявника було побито.

Неоднаразово міліцією виносилися постанови про відмову у порушенні кримінальної справи у зв’язку з відсутністю складу злочину. Постанови скасовувалися прокуратурою як необґрунтовані, працівникам міліції надавалися вказівки щодо проведення подальшої дослідної перевірки.

Згодом заявник скаржився до органів влади на необґрунтоване затягування провадження. Він отримав відповідь, що слідство проводиться належним чином та що затримка в основному відбулася у зв’язку з надзвичайним перенавантаженням бюро судово-медичних експертиз.

Станом на 2 липня 2012 року слідство у цій справі все ще тривало.

Правове обґрунтування: ст. 3 Конвенції вимагає від держав впровадження ефективних положень кримінального законодавства з метою запобігання вчиненню злочинів проти особи, підтриманих правоохоронним механізмом запобігання, усунення порушень таких положень та покарання за них. З іншого боку, безсумнівно, загальний обов’язок держави за ст. 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції, взятий у поєднанні зі ст. 3 Конвенції, не може тлумачитися як такий, що вимагає від держави, щоб вона через своє законодавство гарантувала, що жодну особу не буде піддано нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку іншої особи, та якщо таке трапляється - щоб кримінальне провадження обов’язково призвело до конкретного покарання. Щоб держава понесла відповідальність, у Суді має бути доведено, що національне законодавство та, зокрема, кримінальне законодавство, застосоване до обставин справи, не передбачає фактичного та ефективного захисту прав, гарантованих ст. 3 Конвенції (див. рішення від 25 червня 2009 року у справі «Бегановіч проти Хорватії» (<…>), заява № 46423/06, пп. 70 і 71 з подальшими посиланнями).

У цій справі органи влади було повідомлено про подію того ж дня. Через кілька днів заявник подав офіційну скаргу, вимагаючи кримінального переслідування Р. і Л. Слід також зазначити, що більш ніж через півроку твердження заявника про жорстоке поводження розглядалися виключно у порядку «дослідної» перевірки. Проте Суд у багатьох контекстах зазначав, що така слідча процедура не відповідає принципам ефективного юридичного захисту, оскільки слідчий у рамках цієї процедури може вдаватися лише до обмеженої кількості процесуальних дій, а потерпілий не має офіційного статусу, що позбавляє його можливості брати ефективну участь у процесі (див. рішення у справах «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine), заяви №№ 17674/02 і 39081/02, пп. 310-312, від 1 липня 2010 року; «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), заява № 41716/06, п. 75, від 5 липня 2012 року, та«Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, п. 105, від 26 липня 2012 року). У Суду немає підстав відходити від цих висновків у цій справі.

Варто зазначити, що протягом «дослідної» перевірки міліцією було складено декілька постанов про відмову в порушенні кримінальної справи. Проте прокуратура доходила висновку, що ці постанови були необґрунтовані, та кожного разу повертала справу на додаткове розслідування. Неодноразовість таких повернень в межах одного провадження сама по собі свідчить про існування серйозних недоліків (див., наприклад, рішення від 27 листопада 2008 року у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine), заява № 34331/03, п. 56).

Суд вважає, що гарантія «розумного строку» за ст. 6 Конвенції не застосовна до кримінального провадження у цій справі, оскільки заявник ніколи не подавав цивільний позов (див. ухвалу щодо прийнятності від 15 січня 2008 року у справі «Косіціна проти України» (Kositsina v. Ukraine), заява № 35157/02) і це кримінальне провадження не стосувалося будь-якого кримінального обвинувачення щодо заявника. Що стосується ст. 13 Конвенції, то заявник не конкретизував скаргу за цим положенням. У будь-якому разі видається, що доводи заявника за цим пунктом в подальшому обмежилися питанням надмірної тривалості кримінального провадження - питанням, яке належним чином було розглянуто вище за ст. 3 Конвенції.

Висновки: органи влади, які були уповноважені порушити та розслідувати кримінальну справу, не здійснили справжньої спроби оперативно та ретельно розслідувати справу, встановити факти та у разі необхідності притягнути до відповідальності винних осіб. Що стосується посилання Уряду на ст.27 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Суд вважає, що у цій справі, коли в органів влади були підстави провести розслідування за фактом можливого катування - злочину, передбаченого ст. 127 Кримінального кодексу України 2001 року, заявник не був зобов’язаний паралельно підтримувати обвинувачення у приватному порядку, що могло би призвести до притягнення до кримінальної відповідальності за менш серйозний злочин.

Констатовані порушення: процесуальний аспект заборони катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: розслідування злочину, порушення кримінальної справи, тривалість провадження, притягнення до відповідальності, розумний строк