Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 листопада 2013 року

у справі «Олександр Ніконенко проти України»

за заявою № 54755/08

Щодо відсутності ефективного розслідування обставин жорстокого поводження

Фабула справи: заявник скаржився на те, що органи влади не провели ефективного розслідування обставин жорстокого поводження з ним, а також на те, що провадження у кримінальній справі, в тому числі розгляд його вимог цивільного характеру, було надмірно тривалим, та що у нього не було ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неефективність слідства.

21 липня 2001 року заявника побила інша особа. Його ушкодження було кваліфіковано як ушкодження середньої тяжкості.

22 листопада 2001 року заявник подав скаргу до міліції у зв’язку зі своїми ушкодженнями.

1 грудня 2001 року слідчий міліції порушив кримінальну справу у зв'язку з ушкодженнями, завданими заявникові. Досудове слідство неоднаразово зупинялось і поновлювалось у зв'язку з неможливістю встановлення особи, яка завдала заявнику ушкоджень.

6 серпня 2002 року слідчий порушив кримінальну справу щодо приватної особи P., зазначивши, що під час сварки між Р. та заявником 21 червня 2001 року останньому було завдано ушкоджень.

10 червня 2008 року районний суд закрив справу щодо Р. у зв’язку із закінченням строків давності.

Правове обґрунтування: Суд одразу зазначає, що жорстоке поводження, якого зазнав заявник 21 липня 2001 року, сягнуло крайнього рівня жорстокості, необхідного для того, щоб на нього поширювалася сфера застосування ст.3 Конвенції (див., а contrario, рішення від 19 листопада 2009 року у справі «Тончев проти Болгарії» (Tonchev v. Bulgaria), заява № 18527/02, пп. 38-40).

Ст. 3 Конвенції вимагає, щоб держави запроваджували ефективні норми кримінального законодавства з метою попередження правопорушень проти особистої недоторканності, гарантовані правоохоронними механізмами із запобігання, припинення та покарання за порушення таких норм. З іншого боку, апріорі зрозумілим є те, що загальний обов'язок держави за ст. 1 Конвенції гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в Конвенції, взятий у поєднанні зі ст.3 Конвенції, не може тлумачитися як такий, що вимагає від держави, щоб вона через своє законодавство гарантувала непіддання жодної особи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з боку іншої особи, та якщо таке трапляється - щоб кримінальне провадження обов’язково призвело до конкретного покарання. Для того, щоб державу можна було визнати відповідальною, на думку Суду, має бути доведено, що національне законодавство, зокрема кримінальне законодавство, застосовне до обставин справи, не передбачає фактичного та ефективного захисту прав, гарантованих ст. 3 Конвенції (див. рішення від 25 червня 2009 року у справі «Бегановіч проти Хорватії» (Beganovic v. Croatia), заява № 46423/06, пп. 70 та 71, з подальшими посиланнями).

Суд зазначає, що скарги за ст. 6 та 13 Конвенції тісно пов’язані зі скаргою, що розглядалася за ст. 3 Конвенції, а тому мають у аналогічний спосіб бути визнані прийнятними. Проте, зважаючи на висновки Суду за ст. 3 Конвенції та обставини цієї справи, Суд вважає, що жодних питань за ст. 6 та 13 Конвенції не постає. Отже, Суд постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарг за ст.6 та 13 Конвенції.

Висновки: неефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження призвело до закінчення строку давності, без вжиття необхідних заходів та зробило неможливим подальше продовження провадження.

Констатовані порушення: процесуальний аспект заборони катування (ст.3 Конвенції)

Ключові слова: ефективне слідство, тривалість розслідування, розгляд скарги, закінчення строків давності, встановлення винної особи