Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 грудня 2015 року

у справі «Кущ проти України»

за заявою № 53865/11

Щодо надання неналежної медичної допомоги підозрюваним та застосування до них наручників під час перебування в лікарні

Фабула справи: щодо заявника та двох інших осіб було порушено кримінальну справу за підозрою у розтраті коштів місцевого бюджету в особливо великих розмірах. Щодо заявника було застосовано тримання під вартою. Він оскаржував цей факт, але безуспішно. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні скарги. Неодноразово даний захід був продовжено. Згодом міський суд задовольнив клопотання заявника про звільнення під підписку про невиїзд у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я та необхідністю надання спеціалізованого лікування. Впродовж тримання під вартою заявник проходив лікування. Заявник скаржився, зокрема, на медичну допомогу, що надавалася йому під час тримання під вартою, та на застосування до нього наручників у лікарні, а також на законність і тривалість його досудового тримання під вартою, судовий перегляд законності цих дій та на відсутність відповідного юридично закріпленого права на відшкодування шкоди.

Правове обґрунтування: Суд неодноразово наголошував на тому, що охорона здоров’я ув’язнених осіб повинна забезпечуватися належним чином (див. рішення у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland). Відсутність належної медичної допомоги може становити поводження, що суперечить ст.3 Конвенції (див. рішення у справах «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkeу) і «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova). Суд також встановлював, що сам факт огляду ув’язненого та призначення йому певного виду лікування автоматично не може призвести до висновку, що медична допомога була достатньою (див. рішення у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan).

Органи влади повинні також забезпечити докладне документування стану здоров’я ув’язненої особи та її лікування протягом ув’язнення (див. рішення у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), оперативність та точність діагнозу і лікування (див. згадане рішення у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan) та рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine); а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів, метою якого є максимальне лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. згадані рішення у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan); «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova) і рішення у справі «Попов проти Росії» (Popov v. Russia).

Суд зауважує, що строк тримання заявника під вартою на підставі постанови від 17 лютого 2011 року закінчився 21 березня 2011 року. Тим часом, 5 березня 2011 року справу було передано на розгляд до суду першої інстанції. 23 березня 2011 року Подільський суд провів попередній розгляд справи, на якому продовжив дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З цього випливає, що тримання заявника під вартою з 21 до 23 березня 2011 року не охоплювалося жодним рішенням суду.

Суд зазначає, що постійно встановлює порушення п. 1 ст.5 Конвенції у справах проти України щодо періодів, протягом яких тримання під вартою здійснюється без відповідного судового рішення, особливо у період після закінчення слідства та до початку судового розгляду. Суд також дійшов висновку, що ця проблема, як здається, походить з прогалини у законодавстві.

Висновки: суд вважає, що невиправдані затримки з боку органів влади у виконанні власних рішень щодо переведення заявника до закладу охорони здоров’я МОЗ, суперечності у висновках лікарів стосовно необхідності його госпіталізації і, більше того, нездатність діяти відповідно до них разом з наступним погіршенням стану здоров’я заявника є достатніми свідченнями серйозного порушення державою-відповідачем свого обов’язку щодо надання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою, що становило нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Суд зауважує, що сторони не дійшли згоди стосовно того, чи було до заявника застосовано наручники у лікарні. Твердження заявника про застосування наручників у лікарні підтверджуються, зокрема, висновками КЗК за результатами візиту до вказаної лікарні у відповідний час.

За відсутності чітко визначених безпекових або інших міркувань, які б виправдовували цей обмежувальний та принизливий захід, а також з огляду на крихке здоров’я заявника, Суд вважає, що застосування до нього у лікарні наручників також є порушенням. Щодо незаконності тримання під вартою, то скарги заявника підтверджено лише частково.

Продовжуючи тримання заявника під вартою та відмовляючи у задоволенні його клопотань про звільнення, національні суди здебільшого посилались на підстави, наведені при його затриманні, та не додавали жодних нових деталей. Крім того, на жодному етапі впродовж періоду, що розглядається, національні суди не розглядали можливості застосування альтернативних запобіжних заходів, та, посилаючись головним чином на тяжкість обвинувачень та гіпотетичний ризик переховування заявника, національні органи залишали тримання заявника під вартою без змін на підставах, які, з огляду на його тривалість, не можуть вважатися «достатніми».

Констатовані порушення: заборона катування ( ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність ( п.п.1,3,4,5 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: лікування підозрюваного в СІЗО, запобіжні заходи, розумність строків, тривалість тримання під вартою, приковівання хворих наручниками