Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 19 грудня 2013 року

у справі «Юрій Волков проти України»

за заявою № 45872/06

Щодо порушення прав затриманого у виді обмеження права на захист та незаконного відбирання зразків крові для аналізу

Фабула справи: заявник скаржився на те, що його було засуджено у порушення п. 1 та пп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції на основі визнавальних показань, отриманих від нього всупереч його волі та за відсутності захисника. Він також скаржився про відібрання у нього слідчим аналізу крові з вени.

6 грудня 2003 року міліція забрала заявника з лікарні, де він проходив лікування від наркозалежності, на підставі підозри у вчиненні грабежу на вбивства, та доправила його до міського відділу ГУ МВС України. Його тримали там, не зафіксувавши затримання, з 18 год. 6 грудня до 11 год. 30 хв. 7 грудня 2003 року. Згідно з твердженнями заявника, впродовж цього часу його допитували, били та піддавали психологічному тиску з метою отримання від нього визнавальних показань. Зранку 7 грудня 2003 року заявник написав «явку з повинною», в якій зізнався у вчиненні розбійного нападу та вбивстві пані Д.(пізніше він відмовився від цих показань, як таких, що отримані під психологічним тиском).

Перед поміщенням заявника до ITT його оглянув у присутності двох понятих працівник міліції, що склав протокол, в якому зазначалося, що видимих тілесних ушкоджень виявлено не було. 12 грудня 2003 року слідчий прокуратури призначив відбір судово-медичним експертом зразків крові та слини заявника для аналізу.Того ж дня слідчий у присутності понятого та захисника, пана А., взяв з вени заявника зразок крові для аналізу.

Того ж дня заявникові було офіційно пред'явлено обвинувачення у вчиненні розбою, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та в умисному вбивстві з корисливих мотивів.Заявник відмовився від своїх визнавальних показань та заперечив будь-яку причетність до злочину.

4 серпня 2005 року заявника було затримано за підозрою у зберіганні та продажу маріхуани.

15 лютого 2006 року апеляційний суд визнав заявника винним у вчиненні розбійного нападу та умисного вбивства з корисливих мотивів, а також у зберіганні та збуті наркотичних засобів.

11 травня 2006 року Верховний Суд України залишив вказане рішення без змін.

Правове обґрунтування: Суд вважає, що у цій справі немає свідчень того, що заявник під час тримання його під вартою в міліції зазнав будь-яких тілесних ушкоджень. Суд у зв'язку з цим зазначає, що два захисники, з якими уклала договір матір заявника, побачились з ним вранці 7 грудня 2003 року, одразу після стверджуваного жорстокого поводження, але не зробили жодних заяв про те, що заявникові було завдано будь-яких тілесних ушкоджень. Немає також жодних пояснень, чому ані заявник, ані його захисники не заявили клопотання про проведення медичного огляду та не повідомили про будь-які тілесні ушкодження, якщо такі були (див. рішення від 15 листопада 2012 року у справі «Гріненко проти України» (Grinenko v. Ukraine), заява № 33627/06, п. 56).

Суд зазначає, що первісні визнавальні показання заявника у формі «явки з повинною» становили частину доказів, висунутих проти нього - з огляду на те, що суд першої інстанції прямо посилався на них при визнанні заявника винним та його засудженні. Проте хоча обставини, за яких заявник надав свої первісні визнавальні показання, ставили під сумнів їхню достовірність, національні суди їх не розглядали. Суд у зв’язку з цим зауважує, що заявник впродовж усього судового провадження наполягав на тому, що він був затриманий та допитаний 6 грудня 2003 року та що він неправомірно, без юридичної допомоги, тримався під вартою впродовж сімнадцяти годин після його затримання у відділі міліції, а не в прокуратурі, де, як очікувалося, його мали допитувати.

Його виклад подій був підтверджений окремою ухвалою апеляційного суду від 19 листопада 2004 року, яка у свою чергу ґрунтувалася на процесуальних документах, наданих слідчими органами. Із цього часу доводи заявника залишалися без оцінки або навіть коментарів: як суд першої інстанції, так і Верховний Суд України обмежили своє мотивування у зв’язку із цим зауваженням, що заявник був затриманий та допитаний у присутності захисника 7 грудня 2003 року. Відтак Суд доходить висновку, що національні суди переконливо не встановили, що первісні визнавальні показання заявника були надані цілком добровільно.

Суд нагадує, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається ст. 8 Конвенції (див. рішення від 26 березня 1985 року у справі «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91). Крім того, тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов’язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право (див. рішення у справах «Y. F. проти Туреччини» (Y. F, v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, ECHR 2003-ІХ, з подальшими посиланнями, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, від 15 березня 2012 року).

Звертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що скарга заявника стосується не відбирання зразка крові для аналізу як такого (як це було у справі «Шмідт проти Німеччини» (Schmidt v. Germany), ухвала щодо прийнятності від 5 січня 2006 року, заява № 32352/02), а радше того факту, що медичне втручання здійснювалося слідчим, який не мав необхідних медичного досвіду та навичок.

Висновки: права заявника не свідчити проти себе та на юридичну допомогу були невиправдано обмежені під час його первісного допиту в міліції і це обмеження не було виправлено під час судового провадження у його справі.

Постанова про відбирання зразків крові може бути винесена слідчим, але відібрання зразків повинно здійснюватись тільки лікарем з належною кваліфікацією.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (пп. «с» п. 3 ст. 6 у поєднанні з п. 1 ст. 6 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст.8 Конвенції).

Ключові слова: право на захист, юридична допомога при допиті, відбирання крові для аналізу, здійснення медичного втручання