Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 14 січня 2016 року

у справі «Родзевілло проти України»

за заявою № 38771/05

Щодо незадовільних умов тримання під вартою та відмови у переведенні до іншої установи виконання покарань

Фабула справи: заявник скаржився на умови тримання його під вартою, на побиття вартовими охорони 24 серпня 2006 року, на те, що він не мав доступу до ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з вищенаведеними скаргами, та на відмову у задоволенні його клопотань про переведення до установи виконання покарань, розташованої ближче до місця проживання його батьків.

Заявник надав Судові копії об’ємної кореспонденції заявника та його матері з органами прокуратури та іншими органами влади з багатьох питань щодо умов тримання його під вартою впродовж перебування у СІЗО. У своїх відповідях органи влади стверджували, що стосовно заявника порушень вимог законодавства не було. Згідно з твердженнями заявника відповідей органів влади на низку його листів взагалі отримано не було.

У 2008 році заявник подав адміністративний позов до начальника СІЗО, вимагаючи відшкодування «моральної шкоди», завданої його «честі і гідності» внаслідок стверджуваної бездіяльності начальника СІЗО, включаючи непроведення розслідування його скарги щодо стверджуваного побиття 24 серпня 2006 року.

14 серпня 2008 року окружний адміністративний суд надав заявникові час до 14 жовтня 2008 року для виправлення процесуальних недоліків (зокрема, несплати ним судового збору). Згідно з матеріалами справи заявник не сплатив судовий збір та не оскаржив зазначене рішення суду.

Національні суди відмовили у задоволенні позовів заявника про переведення його до колонії, розташованої ближче до місця проживання його батьків.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що жодна зі сторін не заперечує той факт, що більшу частину строку, проведеного заявником у СІЗО № 3 (близько трьох з половиною років), він разом із ще однією особою перебував у камері у підвальному приміщенні, площа якої становила близько семи квадратних метрів. Отже, на кожного ув’язненого припадало приблизно по 3,5 кв. м особистого простору, включаючи площу, яку займали меблі та інше устаткування, що є меншим за мінімальну норму, рекомендовану Україні Європейським комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (див. згадане рішення у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others), п. 107).

Враховуючи свою практику (див., наприклад, рішення у справі «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, п. 52, від 12 січня 2012 року, та згадане рішення у справі «Горбатенко проти України» (Gorbatenko v. Ukraine), п. 139), Суд доходить висновку, що брак особистого простору, що був у розпорядженні заявника, який здебільшого впродовж дня перебував у своїй камері, сам по собі порушує питання за ст. 3 Конвенції.

З посиланням на свою попередню практику (див.рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), пп. 113-116, «Ухань проти України»(Ukhan v. Ukraine, пп. 91-92, та «Іглін протії України» (Iglin v. Ukraine), п. 77), а також зважаючи на обставини цієї справи, Суд доходить висновку, що Уряд не довів, що у заявника на практиці була можливість скористатись у зв’язку зі своєю скаргою будь-якими ефективними засобами юридичного захисту, тобто засобами, які могли б запобігти виникненню або продовженню порушень або могли б забезпечити заявникові належне відшкодування.

Суд нагадує, що Конвенція не надає засудженим права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені можуть бути відокремлені від своїх сімей та відбувати покарання на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Оспіна Варгас проти Італії» (Ospina Vargas v. Italy), заява № 40750/98, від 6 квітня 2000 року).

Проте абсолютно неприйнятним є позбавлення засудженого усіх прав за ст. 8 Конвенції лише на підставі його статусу як особи, що відбуває покарання за вироком суду (див. рішення у справі «Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії»( Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви №№ 11082/06 та 13772/05, п. 836, від 25 липня 2013 року). Важливим елементом права ув’язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому пенітенціарними органами допомоги у підтриманні зв’язків з його близькими (див. рішення у справі «Мессіна проти Італії» (№ 2) (Messina v. Italy (no. 2», заява № 25498/94, п. 61, ECHR 2000-Х).

Тримання особи в установі виконання покарань, яка розташована настільки далеко від сім’ї засудженої особи, що робить побачення з членами сім’ї дуже важкою або навіть неможливою справою, за певних обставин може становити непропорційне втручання у сімейне життя (див. згадане рішення у справі «Вінтман проти України» (Vintman v. Ukraine), пп. 78 та 103-104). Хоча Суд погодився з тим, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних та соціальних зв’язків повинні братись до уваги (див., наприклад, згадане рішення у справі «Ходорковський та Лєбєдєв проти Росії» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), пп. 836-838 та 850).

Висновки: умови тримання заявника під вартою у СІЗО були нелюдськими та такими, що принижують гідність, при цьому у заявника був відсутній ефективний засіб юридичного захисту стосовно цього. Відмова заявнику у переведенні його до іншої установи виконання покарань, що територіально наближена до його родини є втручанням у сімейне життя заявника , що не було «необхідним у демократичному суспільстві» у розумінні п. 2 ст. 8 Конвенції.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції (у поєднанні зі ст. 3 Конвенції)), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст.8 Конвенції).

Ключові слова: умови тримання під вартою, особистий простір засудженого, площа камер установи виконання покарань, ефективний засіб юридичного захисту, переведення до іншої колонії, побачення з близькими родичами