Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 17 грудня 2015 року

у справі «Собко проти України»

за заявою № 15102/10

Щодо обмеження права на захист

Фабула справи: заявника було визнано підозрюваним у вчиненні вбивства. Двічі він визнавав свою вину, в тому числі у присутності захисника. Але згодом він заперечив свою вину та вказав, що виправдувальні докази надавав під примусом. Щодо заявника було проведено судово-медичну експертизу, яка вказала, що хоча заявник виявляє прояви «легкої інтелектуальної недостатності (...на межі легкої дебільності)» він був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. Апеляційний суд, діючи як суд першої інстанції, визнав заявника винним у вчиненні умисного вбивства дитини та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. Твердження заявника про вплив на нього з боку працівників міліції було відхилено як необґрунтовані. При призначенні заявнику покарання суд першої інстанції в якості пом’якшуючої обставини врахував факт явки заявника з повинною. Заявник оскаржив вирок і, серед іншого, поскаржився на відсутність у нього доступу до захисника під час першого допиту. С Верховний Суд України залишив вирок суду першої інстанції без змін.

Правове обґрунтування: гарантії, передбачені пп. «с» п.3 ст.6 Конвенції, є конкретними аспектами права на справедливий судовий розгляд, закріпленого п.1 цього положення, які повинні враховуватися при будь-якій оцінці справедливості провадження. Крім того, першочерговим завданням Суду за п.1 ст.6 Конвенції є оцінка загальної справедливості кримінального провадження (див. рішення у справі «Імбріоша проти Швейцарії» (Imbrioscia v. Switzerland), від 24.11.1993 року, п. 37, Series A № 275; та в якості більш недавнього джерела – рішення у справі «Мартін проти Естонії» (Martin v. Estonia), заява № 35985/09, п. 94, від 30.05.2013 року).

Для того, щоб право на справедливий судовий розгляд залишалось «практичним та ефективним», п.1 ст.6 Конвенції вимагає, щоб, як правило, доступ до захисника надавався з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незалежно від його підстав, не повинно невиправдано порушувати права обвинуваченого за ст.6 Конвенції. Право на захист буде в принципі непоправно порушено, якщо визнавальні покази, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами без забезпечення їй доступу до захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey) [ВП], заява № 36391/02, п. 55, ECHR 2008).

Згідно з практикою Суду особа набуває статусу підозрюваного, який обумовлює застосування гарантій ст.6 Конвенції, не тоді, коли їй цей статус надається офіційно, а тоді, коли національні органи влади мають достатні підстави підозрювати цю особу у причетності до злочину (див. рішення у справі «Брюско проти Франції» (Brusco v. France), заява № 1466/07, п. 47, від 14.10.2010 року).

Суд повторює, що ст. 6 Конвенції в цілому гарантує обвинуваченому у вчиненні кримінального злочину право на присутність та ефективну участь у судовому розгляді, під час якого встановлюється обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Це право є частиною власне поняття змагального провадження і також може походити з гарантій, закріплених у підпунктах «c», «d» та «е» п.3 ст.6 Конвенції (див. рішення у справах «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy), від 12.02.1985 року, п. 27, Series A № 89, та «Стенфорд проти Сполученого Королівства» (Stanford v. the United Kingdom), від 23.02.1994 року, п. 26, Series A № 282‑A). Суд також встановлював, що гарантії ст.6 Конвенції, зокрема зазначене вище право на присутність і ефективну участь у судовому засіданні, застосовуються не лише до судів першої інстанції, але й також до апеляційних та касаційних судів (див. серед інших джерел рішення у справі «Куліковський проти Польщі» (Kulikowski v. Poland) (перегляд), заява № 18353/03, п. 59, від 21.12.2010 року).

Суд зауважує, що суд першої інстанції вилучив з доказової бази протокол про явку з повинною від 4 жовтня 2008 року на тій підставі, що було порушено право заявника на правову допомогу. У той же час Суд зазначає, що при винесенні рішень національні суди, тим не менш, брали до уваги його первинні визнавальні покази від 3 жовтня 2008 року, надані за відсутності захисника. З цього випливає, що зазначені визнавальні покази було використано для засудження заявника, навіть якщо вони були не єдиним доказом та підтверджувались іншими доказами у матеріалах справи.

Суд першої інстанції насправді послався на первинні визнавальні покази заявника як такі, що свідчать про його каяття і є підставою пом’якшення вироку. Таким чином, заявникові було призначено покарання у виді позбавлення волі строком на дванадцять років, а можливим покаранням за вбивство малолітньої дитини було позбавлення волі строком від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі (див. пункти 31 і 38). Отже, може видаватися, що визнавальні покази заявника мали для його засудження сприятливі наслідки. Проте Суд зазначає, що на цій стадії він, за порадою свого захисника, вирішив взагалі заперечити свою вину, не кажучи вже про каяття. Іншими словами, заявник обрав вилучення протоколу про явку з повинною, який було складено за відсутності захисника, з доказової бази, навіть не дивлячись на ризик отримати суворіше покарання.

Висновки: право заявника на правову допомогу було обмежено на початковому етапі кримінального розслідування; не існувало вагомих підстав для такого обмеження; визнавальні покази заявника, надані під час допиту працівниками міліції за відсутності захисника, були використані для його засудження. Також суд вважає, що відсутність у заявника можливості взяти участь у засіданні суду касаційної інстанції була наслідком недотримання ним існуючих процесуальних формальностей, які не були для нього обтяжливими або незрозумілими.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст.6 у поєднанні з пп. «с» п.3 ст.6 Конвенції у зв’язку з обмеженням права заявника на правову допомогу захисника під час першого допиту).

Ключові слова: захисник, права обвинуваченого, явка з повинною, слідчі дії, допустимість доказів, право на участь у судовому засіданні