Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 червня 2016 року

у справі «ТОВ «Інститут економічних реформ» проти України»

за заявою № 61561/08

Щодо свободи вираження поглядів журналіста

Фабула справи: підприємство-заявник «Інститут економічних реформ» скаржилося на порушення його права на свободу вираження поглядів.

Підприємство-заявник є редакцією газети «Вечерние Вести», де 21 травня 2007 року було опубліковано статтю «Как я стал жертвой демагогов».

18 липня 2007 року пані Герман (про яку йшлося в статті) звернулася до районного суду з позовом про захист честі, гідності і ділової репутації до підприємства-заявника та автора статті. Вона вимагала спростування - у формі публікації постановленого на її користь судового рішення - недостовірних, як стверджувалося, відомостей щодо її стверджуваного отримання квартири, наведених у статті. Вона також вимагала відшкодування моральної шкоди. Підприємство-заявник наполягало на тому, що зазначені відомості є оціночними судженнями щодо положення законодавства, згідно з яким народним депутатам України надається право на житло.

18 грудня 2007 року Печерський суд частково задовольнив вимоги позивачки.

На думку суду, зазначені у статті відомоств, не були оціночночними судженнями, тому що підставою для таких висловлювань можуть бути лише конкретні дані про наявність або відсутність факту реалізації пані Герман свого права на забезпечення житлом.

Підприємство-заявник оскаржило рішення, стверджуючи, зокрема, що згаданий вислів був вираженням думки автора. 28 лютого 2008 року апеляційний суд залишив рішення від 19 грудня 2007 року без змін.

23 травня 2008 року Верховний Суд України не знайшов підстав для висновків про те, що рішення, ухвалені судами нижчих інстанцій, порушували норми матеріального чи процесуального права.

Правове обґрунтування: Суд зауважує, що саме національні органи, насамперед суди, повинні тлумачити та застосовувати національне законодавство (див. рішення у справі «Леїдьйо та Ісорні проти Франції» (Lehideux and Isorni v. France), від 23 вересня 1998 року, п. 50, Reports of Judgments and Decisions 1998-VII). За відсутності будь-яких докладних аргументів підприємства-заявника з цього питання Суд не в змозі побачити будь-що у матеріалах справи або у формулюваннях самого Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», що могло б свідчити про те, що тлумачення національними судами відповідного положення було свавільним та вочевидь невмотивованим. У зв’язку з цим Суд зауважує, що тлумачення зазначеного закону національними судами відповідало постановам Пленуму Верховного Суду України 1990 та 2009 років .

Відповідно до п. 2 статті 10 Конвенції вона може бути застосована не тільки до «інформації» або «ідей», які сприймаються зі схваленням або розцінюються як необразливі чи незначні, але і до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без яких немає «демократичного суспільства». Як зазначено у ст. 10 Конвенції, ця свобода може підлягати обмеженням, які ... проте мають бути чітко розтлумачені, а потреба в обмеженнях встановлена переконливо.

Суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється ст. 10 Конвенції (див. згадане рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), п. 46).

Суд зазначає, що національні суди спробували розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження в оскаржуваній статті. Проте, особливо з урахуванням обмеженого обсягу такого обґрунтування, Суд не переконаний їх підходом і не може погодитися з їхнім висновком з двох причин.

По-перше, Суд зауважує, що національні суди не прокоментували сатиричний тон оскаржуваних тверджень (див. для порівняння рішення у справах ««Standard Verlags GmbH» проти Австрії» та «Ніковіц та « Verlagsgruppe News GmbH» проти Австрії»). Більше того, видається, що структурі статті у цілому, а в першу чергу чітким посиланням автора на те, що його твердження є«жартами», «іронією» або «сарказмом», не приділили жодної уваги. Насправді ж, уся заключна частина статті була присвячена роз’ясненню природи перебільшень, що містилися у її першійчастині, які включали, зокрема, твердження, визнані такими, що не відповідають дійсності та є наклепницькими. Проте, як видається, національні суди розглядали ці твердження окремо, без урахування контексту (див. для порівняння рішення у справі «Діханд та інші проти Австрії» (Dichand and Others v. Austria), заява № 29271/95).

По-друге, національні суди не прокоментували загальний контекст суспільного обговорення, в якому було зроблено ці висловлювання, та предмет, якого вони стосувались (див. для порівняння рішення у справі «Шарзах та «News Verlagsgesellschaft» проти Австрії» (Scharsach and News Verlagsgesellschaft v. Austria), заява № 39394/98). У цьому контексті Суд повторює, що у деяких справах він характеризував судження щодо мотивів та упередженості як оціночні судження (див., наприклад, згадане рішення у справі «Патурель проти Франції» (Paturel v. France), пп. 10 та 37, та рішення у справі «Ляшко проти України» (Lyashko v. Ukraine), заява № 21040/02). Більше того, твердження з питань, що становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (див., наприклад, згадане рішення у справах «Патурель проти Франції»(Paturel v. France).

Висновки: Суд у своїй практиці виробив важливий принцип, згідно з яким журналістська свобода охоплює можливе застосування перебільшення або навіть провокації. Положення національного законодавства давали підстави для тверджень, зазначених в оскаржуваній статті. Отже, втручання у право на свободу вираження поглядів автора статті не ґрунтувалося на «достатніх» підставах, та необхідність такого втручання доведена не була.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст.10 Конвенції).

Ключові слова: журналістська діяльність, свобода вираження поглядів, межі свободи слова