Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 24 березня 2016 року

у справі «Корнейкова та Корнейков проти України»

за заявою № 56660/12

Щодо порушення принципу заборони катування у зв’язку з неналежними умовами тримання вагітної жінки під вартою

Фабула справи: заявниця вбачає порушення своїх прав у недотриманні принципу заборони катування, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

16 січня 2012 року заявницю, яка перебувала на п’ятому місяці вагітності, було затримано міліцією за підозрою у вчиненні розбою. 26 січня 2012 року районний суд обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

22 травня 2012 року заявницю було доставлено до міського клінічного пологового будинку № 7.

Заявниця стверджувала, що вона весь час була прикута наручниками до лікарняного ліжка або до гінекологічного крісла, єдиним винятком, коли наручники було знято, були пологи.

Заявниця перебувала у кількох різних камерах у СІЗО, скарги в її заяві стосувались лише умов її тримання з дитиною у камері № 408, в якій вона перебувала з 14 березня по 08 листопада 2012 року.

15 листопада 2012 року заявницю було звільнено з-під варти під підписку про невиїзд.
12 квітня, 17 травня, 15 червня, 2 і 31 серпня та 15 листопада 2012 року заявниця брала участь у судових засіданнях, під час яких її тримали у клітці з металевими ґратами. У задоволенні ЇЇ клопотань про те, щоб її не поміщали до металевої клітки, було відмовлено.

02 січня 2013 року заявниця подала скаргу до прокуратури , що під час вагітності і пологів їй не надавалась належна медична допомога; що у пологовому будинку її завжди, у тому числі під час пологів, приковували наручниками за зап’ястки та ноги до гінекологічного крісла або до ліжка; що умови тримання її під вартою у Харківському СІЗО були погані; що ані вона, ані її дитина там не отримували належної медичної допомоги.

У квітні 2013 року Державна пенітенціарна служба України на підставі запиту Урядового Уповноваженого провела перевірку законності тримання заявника у СІЗО. 22 квітня 2013 року перевірку було закінчено та згідно з її висновками порушень виявлено не було. У висновку зазначалося, що хоча у серпні 2012 року заявниця в усній формі висловила бажання передати сина під опіку своєї матері, згодом вона змінила думку, оскільки вона годувала грудьми.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що застосування наручників, як правило, не порушує питання за ст. 3 Конвенції, якщо такий захід вживається у зв’язку із законним позбавленням свободи і не має на меті застосування сили або публічну демонстрацію, які б перевищували межі, що обґрунтовано вважаються необхідними. У зв’язку з цим важливо розглянути, наприклад, ризик втечі особи або заподіяння тілесних ушкоджень чи матеріальної шкоди (див. рішення у справах «Ранінен проти Фінляндії» (Raninen v. Finland), від 16 грудня 1997 року, п. 56, Reports of Judgments and Decisions 1997-VIII та «Енаф проти Франції» (Henaf v. France), заява № 65436/01, пп. 50-53, ECHR 2003-XI). Суд неодноразово постановляв, що застосування до хворої або слабкої особи наручників або приковування її не відповідає вимогам безпеки та означає невиправдане приниження незалежно від того, чи є воно умисним, чи ні (див., наприклад, рішення у справах «Охріменко проти України» (Okhrimenko v. Ukraine), заява № 53896/07, п. 98, від 15 жовтня 2009 року, та «Салахов та Іслямова проти України» (Salakhov and Islyamova v. Ukraine), заява № 28005/08, пп. 155 та 156, від 14 березня 2013 року).

Суд нагадує, що згідно зі ст. 3 Конвенції держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, п. 95, ECHR 2002-VI).
Суд неодноразово постановляв, що справи за скаргами на неналежні умови тримання під вартою не зводяться до неухильного застосування принципу affirmantі incumbit probatio (той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження), оскільки у таких випадках лише Уряд держави-відповідача має доступ до інформації, яка може підтвердити або спростувати відповідні твердження. Відповідно заявники можуть мати певні труднощі в отриманні доказів на підтвердження своїх скарг з цього приводу. Однак у таких справах розумно очікувати від заявників подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання, максимально можливою мірою, певних доказів на підтвердження своїх скарг (див. рішення у справі «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 45, від 20 травня 2010 року). Проте після того, як Суд повідомив Уряд про скаргу заявниці, тягар доведення перекладається саме на Уряд, і саме він повинен зібрати та надати відповідні документи. Ненадання Урядом переконливих доказів щодо побутових умов тримання під вартою може призвести до висновку про обґрунтованість твердження заявниці (див. рішення у справах «Губін проти Росії» (Gubin v. Russia), заява № 8217/04, п. 56, від 17 червня 2010 року, та «Худойоров проти Росії» (Khudoyorov v. Russia), заява № 6847/02, п. 113, ECHR 2005-Х (витяги)).

Суд вважає, що «належність» медичної допомоги під час тримання під вартою залишається найбільш важким елементом для визначення. Лише той факт, що ув’язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була належною (див. рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, п. 116, від 29 листопада 2007 року). Органи влади мають забезпечити повну фіксацію стану здоров’я особи, яка тримається під вартою, та лікування, яке ця особа отримувала під час перебування під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), заява № 59696/00, п. 83, ECHR 2006-ХІІ), оперативність і точність постановки діагнозу і надання допомоги (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 115, та рішення у справі «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106, від 28 березня 2006 року), а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. там само, пп. 109 та 114; а також рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 79, від 4 жовтня 2005 року; та «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), заява № 26853/04, п. 211, від 13 липня 2006 року). Державні органи влади також повинні довести, що були створені умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan, п. 116, та рішення у справі «Голомийов проти Молдови» (Holomiov v. Moldova), заява № 30649/05, п. 117, від 7 листопада 2006 року).

У своєму нещодавньому рішенні «Свинаренко та Сляднєв проти Росії» (Svinarenko and Slyadnev v. Russia) Суд постановив, що тримання особи у металевій клітці під час суду само по собі (з огляду на його об’єктивно принизливий характер, несумісний з нормами цивілізованої поведінки, яка є характерною ознакою демократичного суспільства) становило публічне приниження людської гідності у порушення ст. 3 Конвенції ([ВП], заяви №№ 32541/08 та 43441/08, п. 138, ECHR 2014 (витяги)).

Висновки: Суд вважає, що за обставин цієї справи сукупний вплив недостатнього харчування заявниці, неналежної організації санітарно-гігієнічних умов тримання її та її новонародженого сина, а також недостатньої тривалості прогулянок вочевидь набули такої інтенсивності, що спричинили їй фізичні та психічні страждання, які становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження з нею та її дитиною.

Суд вважає встановленим, що заявник у період з 28 травня до 10 вересня 2012 року не перебував під наглядом педіатра. Зважаючи на юний вік дитини, Суд вважає лише одну цю обставину достатньою для того, щоб встановити, що у цій справі належних норм охорони здоров’я дотримано не було.

Застосування наручників до жінки під час перейм та одразу після пологів, а також тримання особи у металевій клітці під час суду становить нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

Констатовані порушення: заборона катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: умови тримання під вартою, пологи під час перебування під вартою, застосування наручників до жінки, тримання в металевій клітці під час суду, належна медична допомога