Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 25 лютого 2016 року

у справі «Зякун проти України»

за заявою № 34006/06

Щодо жорстокого поводження з підозрюваним з метою отримання зізнавальних показань

Фабула справи: заявник скаржився на те, що з метою отримання від нього зізнавальних показань працівники міліції жорстоко з ним поводились, а також на те, що кримінальне провадження у його справі було несправедливим та що його засудження ґрунтувалось на зізнавальних показаннях, отриманих під примусом.

У ніч з 12 на 13 червня 2003 року в було пограбовано будинок та вбито три особи, за цим фактом було порушено кримінальну справу.

Згідно з твердженнями заявника 27 червня 2003 року його було затримано; підстави затримання роз’яснені йому не були, протоколу затримання складено не було та обвинувачення йому пред’явили із затримкою. Після цього його залишили під вартою. Того ж дня заявника було доправлено до Головного управління МВС України, де його, як стверджується, побили працівники міліції. Згідно з твердженнями заявника, до нього застосували наручники, в яких його й залишили впродовж ночі.

28 червня 2003 року заявника допитав працівник Головного управління МВС України щодо обставин його відрядження з 10 по 18 червня 2003 року. Згідно з письмовим поясненням, підписаним заявником, він заперечив будь-яку причетність до вбивства.

Згідно з твердженнями заявника, того ж дня його було перевезено до РВ ГУМВС України, де, як стверджувалося, працівники міліції били його та піддавали психологічному тиску з метою отримання зізнавальних показань.

Національні суди встановили відсутність доказів того, що зізнавальні показання заявника було отримано під примусом, та відмовили у задоволенні скарги про жорстоке з ним поводження у зв’язку з необґрунтованістю.

Правове обґрунтування: згідно з усталеною практикою Суду, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження з боку працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст. 1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своєю суттю вимагають проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення і покарання винних осіб (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95, п. 131, ECHR 2000-IV).

Будь-яке розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження має бути як оперативним, так і ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, та не покладатися на поспішні чи необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони мають вживати усіх розумних та доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання очевидців та висновки судових експертиз. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин тілесних ушкоджень або винних осіб, ставить під загрозу дотримання цього стандарту (див. рішення у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонії» (El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) [ВП], заява № 39630/09, п. 183, ECHR 2012).

Суд нагадує, що допустимість в якості доказів показань, отриманих в результаті катування або інших видів жорстокого поводження у порушення ст. 3 Конвенції, з метою встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні призводить до його несправедливості в цілому. Цей висновок застосовується незалежно від доказової цінності відповідних тверджень і від того, чи мало їх використання вирішальним для засудження підсудного судом (див, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<…>) [ВП], заява № 22978/05, п. 166, ECHR 2010 з подальшими посиланнями).

Висновки: Суд вважає достатньо встановленим факт, що заявник зазнав тілесних ушкоджень внаслідок жорстокого поводження, за яке Уряд має нести відповідальність відповідно до Конвенції, З огляду на висновки щодо жорстокого поводження із заявником Суд вважає, що той факт, що національні суди у цій справі не вилучили з доказової бази зізнавальні показання заявника від 30 червня та 2 липня 2003 року, зробило провадження в цілому несправедливим.

Констатовані порушення: заборона катування (ст. 3 Конвенції), право на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження з підозрюваним, досудове розслідування, право на захист, надання правової допомоги