Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 03 березня 2016 року

у справі «Капустяк проти України»

за заявою № 26230/11

Щодо ефективності розслідування факту жорстокого поводження з підозрюваним

Фабула справи: заявник скаржився, що зазнав жорстокого поводження з боку міліції, та що у зв’язку з цим не було проведено ефективного розслідування його скарги.

05 грудня 2008 року близько 21 год. слідчі встановили місцезнаходження заявника та затримали його на вулиці на підставі підозри у вчиненні розбою. Згідно з подальшими поясненнями, наданими заявником та слідчими національних органів влади, заявник намагався втекти; для того, щоб зупинити його, один зі слідчих збив його з ніг, заявник впав на асфальтовану дорогу та до нього застосували наручники. Згідно з твердженнями заявника, після того, як працівники міліції застосували до нього наручники, вони продовжували бити його руками та ногами. Заявник також скаржився, що після затримання він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції з метою отримання від нього зізнавальних показань.

Національні суди винесли рішення про відсутність у діях слідчих карного розшуку складу злочину.

Правове обґрунтування: коли міліція або інші представники держави при протистоянні кому-небудь вдаються до застосування фізичної сили, яка не була абсолютно необхідною внаслідок власних дій такої особи, це принижує людську гідність та є порушенням права, захищеного ст.3 Конвенції (див. рішення у справах «Коп проти Туреччини» (Кор v. Turkey), заява № 12728/05, п. 27, від 20 жовтня 2009 року, та «Тімтік проти Туреччини» (Timtik v. Turkey), заява № 12503/06, п. 47, від 9 листопада 2010 року).

Суд також зазначає, що пояснення національних органів влади щодо тілесних ушкоджень заявника було правдоподібним. Вони дійшли висновку, що тілесні ушкодження виникли під час бійки заявника з потерпілим 30 листопада 2008 року та внаслідок падіння заявника при спробі втекти, коли він був затриманий та до нього застосували наручники. Зважаючи на те, що заявник визнав свій намір втекти від працівників міліції та в результаті впав, цілком можливо, що деякі з цих тілесних ушкоджень могли бути отримані у зв’язку з цим. Зокрема, заявник міг отримати синці на обличчі, тілі та струс мозку, коли його збили з ніг, щоб перешкодити його втечі, він впав на асфальт, а після цього був затриманий працівниками міліції. Садна на зап’ястках могли виникнути внаслідок застосування наручників (див., для порівняння, рішення у справі «Спінов проти України» (Spinov v. Ukraine).

Суд зазначає, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження з боку працівників міліції або інших представників держави, яке було таким, що порушує ст. 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов’язком держави за ст.1 Конвенції «гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені в ... Конвенції», за своєю суттю вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування повинно бути здатним призвести до встановлення і покарання винних осіб (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [ВП], заява № 26772/95).

Будь-яке розслідування серйозних тверджень про жорстоке поводження повинно бути як оперативним, так і ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з’ясувати, що трапилось, та не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати їх як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, зокрема, показання очевидців та висновки судових експертиз. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді з’ясуванню причин тілесних ушкоджень або встановленню винних осіб, ставитиме під загрозу дотримання цього стандарту (див.рішення у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонії» (El-Masri v. the former Yugoslav Republic ofMacedonia), п. 183).

Висновки: жоден з наданих Суду документів не містить достовірної інформації про те, що тілесні ушкодження, зафіксовані у заявника 6 грудня 2008 року, були завдані йому під час його перебування під контролем працівників міліції після затримання, отже неможливо встановити «поза розумним сумнівом», що заявник, як він стверджував, зазнав жорстокого поводження під час його перебування під контролем працівників міліції після затримання.

Разом з тим, національні органи влади не забезпечили проведення ефективного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження. Більше того, очевидним є те, що заявнику чинилися перешкоди в отриманні інформації про хід розслідування. Зокрема, його не повідомляли про постанову від 31 березня 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи до 5 травня 2011 року, тобто близько тринадцяти місяців. Жодних пояснень такої затримки надано не було.

Констатовані порушення: процесуальний аспект заборони катування (ст.3 Конвенції).

Ключові слова: жорстоке поводження з підозрюваним, завдання тілесних ушкоджень підозрюваному, розгляд скарги про жорстоке поводження