Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 березня 2018 року

у справі «Літвінюк проти України»

за заявою № 55109/08

Щодо несумісності тривалості цивільних проваджень із вимогою “розумного строку”

Фабула справи: заявниця вказувала на те, що тривалість цивільного провадження у її справі після ухвалення судом рішення за її першою заявою (№ 9724/03) була несумісною з вимогою «розумного строку» та на відсутність у неї ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цим.

24 липня 1995 року заявницю було збито тролейбусом. У січні 1996 року заявниця звернулась із позовом до суду проти Сімферопольського тролейбусного парку, вимагаючи відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої її здоров’ю в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

01 лютого 2007 року, коли провадження тривало у національних судах, Суд ухвалив рішення за першою заявою заявниці (№ 9724/03), встановивши, що тривалість провадження у її справі була надмірною. Суд розглянув період після 11 вересня 1997 року, коли Конвенція набула чинності для України. Тривалість провадження, розглянутого у межах компетенції Суду, становила дев’ять років та двадцять два дні.

10 листопада 2009 року Сімферопольський районний суд залишив без розгляду позовну заяву заявниці у зв’язку з тим, що 28 жовтня 2009 року та 10 листопада 2009 року вона не з’явилась у судові засідання без поважних причин. Заявниця подала апеляційну скаргу на цю ухвалу, стверджуючи, що її не було повідомлено про зазначені судові засідання. 27 січня 2010 року Апеляційний суд Автономної Республіки Крим відхилив апеляційну скаргу заявниці.

Правове обґрунтування: Суд вкотре вказав, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватися в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).

Що стосується останнього пункту, спори щодо визначення компенсації жертвам дорожньо-транспортних пригод вимагають особливої уваги (див., inter alia, рішення у справі «Сільва Понтес проти Португалії» (Silva Pontes v. Portugal), від 23 березня 1994 року, пункт 39, Серії А № 286-А). Перш за все Суд зазначає, що він бере до уваги той факт, що у своєму рішенні за першою заявою заявниці (№ 9724/03) він наголосив, що важливість предмета спору для заявниці вимагала швидкого вирішення її скарг. Суд також зазначає, що ця справа є, певною мірою, подібною до справи «Ронгоні проти Італії» (Rongoni v. Italy), заява № 44531/98, пункти 11-16, від 25 жовтня 2001 року. Суд часто встановлював порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у справах, що стосувались аналогічних питань надмірної тривалості цивільних проваджень (див. рішення у справах «Красношапка проти України» (Krasnoshapka v. Ukraine), заява № 23786/02, від 30 листопада 2006 року, «Криворотова проти України» (Krivorotova v. Ukraine) [Комітет], заява № 57166/08, від 12 жовтня 2017 року).

Висновки: Суд зазначив, що викладені міркування у сукупності та в контексті важливості предмета спору для заявниці дозволили дійти висновку, що у цій справі тривалість провадження після ухвалення Судом рішення за першою заявою заявниці (№ 9724/03) була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку». Також ЄСПЛ визначив обов’язок держави-відповідача сплатити суму відшкодування на користь заявниці. Суд зазначає, що у цій справі було кілька періодів затримок у розгляді з вини органів судової влади. До них відноситься кількаразове повернення справи апеляційним судом до суду першої інстанції на новий розгляд (див., пункти 10 та 11).

Констатовані порушення: право на справедливий суд ( п.1 ст.6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту ( ст.13 Конвенції).

Ключові слова: тривалість цивільного провадження, розумний строк, засіб юридичного захисту, справедливий суд, жертва дорожньо-транспортної пригоди, ДТП