Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 березня 2018 року

у справі «Войкін та інші проти України»

за заявою № 47889/08

Щодо незабезпечення національними органами повноцінного розслідування за зверненням про жорстоке поводження з боку співробітника поліції

Фабула справи: справу розпочато за заявами чотирьох заявників: 1 і 2 - подружжя, 3 і 4 - матері першого і другого заявників. Вони вказували на порушення їх прав, що виявлялося в жорстокому поводженні працівників міліції з другим заявником, відсутність ефективного розслідування такого поводження, незаконного затримання, тримання під вартою та проведення працівниками міліції незаконного обшуку. 2008 року проти першого заявника було порушено кримінальну справу, а 2009 року його затримано. Судом першої інстанції було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту без надання належного обгрунтування. Апеляційний суд скасував постанову місцевого суду через необґрунтованість застосування найбільш суворого запобіжного заходу. В квартирах третього і четвертого заявників в рамках зазначеного провадження було проведено обшуки. Вони не були попереджені про обшуки, ордери їм не пред’являлися. Другий заявник стверджував, що у 2008 році щодо неї з боку працівників міліції були спроби провести особистий обшук у жорстокій формі. Щодо цих фактів було відмовлено у порушенні кримінального провадження.

Правове обґрунтування: усталеним принципом практики Суду є те, що Договірна Держава нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов’язків (див. рішення у справі «В.К. проти Росії» (V.K. v. Russia), заява № 68059/13, п. 174, від 07.03.2017 року). Проте держава також може нести відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справі «Молдован та інші проти Румунії (№ 2)» (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви № 41138/98 та № 64320/01, п.94, ЄСПЛ 2005‑VII (витяги). З метою встановлення, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов’язків, Суд має дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст відповідного поводження (див., наприклад, рішення у справі «Басенко проти України» (Basenko v. Ukraine), заява № 24213/08, п.78, від 26.11.2015 року). Суд нагадує, що з метою дотримання п.1 ст.5, тримання від вартою, яке розглядається, в першу чергу має бути «законним», у тому числі з дотриманням встановленого законом порядку; у зв’язку з цим Конвенція, по суті, відсилає до національного законодавства та встановлює обов’язок забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм. Проте, вона також вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті ст.5, а саме захисту осіб від свавілля. Крім того, тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що воно може бути виправдане лише тоді, коли були розглянуті інші, менш суворі заходи, і вони були визнані недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, які можуть вимагати тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідності позбавлення свободи вимогам національного законодавства недостатньо; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення у справі «Гаджімейліч та інші проти Боснії і Герцеговини» (Hadžimejlić and Others v. Bosnia and Herzegovina), заява № 3427/13 та 2 інші заяви, пункт 52, від 03.11.2015 року, з подальшими посиланнями). Щодо обшуків, то суд нагадує, що коли держави вважають за необхідне вдаватися до таких заходів, як обшуки житлових приміщень з метою отримання доказів вчинення правопорушень, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, та чи було дотримано принцип пропорційності. Суд також вивчить наявність у національному законодавстві ефективних гарантій проти зловживань і свавілля, та перевірить, як ці гарантії застосовувались у конкретній справі, що розглядається. Критерії, які враховуватимуться в цьому контексті, перелік яких не є вичерпним, це спосіб та обставини, за яких була надана вказівка, зокрема інші наявні на той час докази, а також зміст і обсяг вказівки, враховуючи при цьому гарантії, застосовані з метою обмеження цього заходу розумними рамками (див. рішення у справі «Бук проти Німеччини» (Buck v. Germany), заява № 41604/98, п.п.44, 45, ЄСПЛ 2005-IV).

Висновки: розглянувши матеріали скарг заявників, суд дійшов до висновків, що дійсно наявні порушення статей Конвенції. ЄСПЛ наголосив, що держава нестиме відповідальність за дії своїх представників не лише, якщо вони вчинені при виконанні службових обов`язків, а і у випадку перевищення меж службових повноважень. ЄСПЛ також визнав, що неодноразове звернення другої заявниці зі скаргами до різних органів було достатнім заходом для розгляду справи на національному рівні. Доводи щодо жорсткого поводження з боку працівника міліції, а також щодо незабезпечення національними органами ефективного розслідування даного випадку були підтверджені. Також щодо скарги третього та четвертого заявників ЄСПЛ відзначив, що формально обшуки було здійснено із законною метою запобігання злочину. Проте, документи, на підставі яких здійснювалися обшуки, ґрунтувалися на узагальнених формулюваннях, не містили точних відомостей про предмети і документи, які мали бути відшукані. ЄСПЛ також встановив порушення статті 13 Конвенції щодо третього і четвертого заявників, оскільки вони, не будучи учасниками кримінальної справи, не мали ефективних засобів захисту від незаконних обшуків та були позбавлені можливості відшкодування завданої обшуками шкоди.

Констатовані порушення: заборона катування ( ст.3 Конвенції), право на свободу та особисту недоторканність ( п.1 ст.5 Конвенції), право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст.8 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту ( ст.13 Конвенції).

Ключові слова: міліція, поліція, незаконний обшук, тримання під вартою, затримання, запобіжний захід, кримінальне провадження