Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 30 вересня 2016 року

у справі «Кравченко проти України»

за заявою № 46673/06

Щодо порушення права на справедливий суд у зв’язку з надмірною тривалістю провадження та відсутністю доступу до суду

Фабула справи: заявник вбачає порушення своїх прав у недотриманні принципу розумних строків при розгляді його справи, а також у відсутності доступу до суду.

Завяник був колишнім акціонером двох приватних компаній «О» та «Л», які були ліквідовані за рішеннями інших акціонерів. Відповідно міські органи влади виключили компанії з реєстру юридичних осіб. Заявник ініціював кілька судових проваджень у зв’язку з цим.

21 квітня 2003 року заявник ініціював провадження щодо компанії «О» у районному суді проти міської ради та трьох приватних осіб, оскаржуючи ліквідацію компанії, вимагаючи повернення його акцій та виплати компенсації. Загалом, провадження тривало понад сім років і вісім місяців, остаточне рішення було ухвалено Верховним Судом України 29 грудня 2010 року. Суди встановили, що не було порушено права заявника як акціонера компанії «О».

У січні 2005 року заявник подав у районний суд цивільний позов щодо компанії «Л» до міської ради та кількох приватних осіб, оскаржуючи ліквідацію компанії «Л» та розпорядження органів влади з цього питання. Він також вимагав відновлення компанії як юридичної особи, відшкодування його частки акцій та ухвалення рішення про визнання протоколу загальних зборів акціонерів недійсним.

02 червня 2006 року суд у присутності заявника вирішив залишити його позов без розгляду, встановивши, що він по суті стосувався питання, розглянутого ним у провадженні за адміністративним позовом заявника.

Правове обґрунтування: Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див.рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).

Суд зазаначає, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте ці обмеження не повинні перешкоджати здійсненню цього права у спосіб або такою мірою, за яких буде порушена його суть. Вони повинні переслідувати законну мету, і має існувати розумна пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення у справах «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine), заява № 23436/03, пункт 22, від 28 березня 2006 року, і «Перетяка та Шереметьєв проти України»(Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), заяви № 17160/06 та № 35548/06, п. 33, від 21 грудня 2010 року).

Висновки: хоча оскаржувані провадження і відзначалися певною складністю, особливо з огляду на порушені юридичні питання та кількість учасників провадження, це не може виправдати загальну тривалість провадження. З огляду на свою практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість оскаржуваного провадження була надмірною та не відповідала вимозі «розумного строку».

Щодо пропуску заявником строку на оскарження і залишення його заяви без розгляду, Суд вважає, що за обставин цієї справи застосування апеляційним судом процесуальних обмежень не було чітким та передбачуваним з точки зору заявника, а отже, не відповідало принципу юридичної визначеності.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п.1 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, доступ до суду, пропуск строку на оскарження, тривалість провадження, розумний строк