Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 16 червня 2016 року

у справі «Ігор Тарасов проти України»

за заявою № 44396/05

Щодо заборони двічі притягати до відповідальності за одне й те саме правопорушення

Фабула справи: заявник скаржився, що його двічі притягнули до юридичної відповідальності за одні і ті самі діяння.

26 січня 2002 року заявник брав участь у бійці в місцевому барі, внаслідок якої працівники бару зазнали тілесних ушкоджень, а майну бару було завдано шкоди.

28 січня 2002 року районний суд визнав заявника винним у вчиненні дрібного хуліганства та наклав на нього стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на п’ять діб.

14 жовтня 2003 року районний суд постановив вирок у кримінальній справі. Також він вирішив спір за цивільним позовом потерпілих в рамках кримінального провадження. Районний суд визнав заявника винним у вчиненні двох злочинів: злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України («Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження»), та злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України («Хуліганство» з обтяжуючими обставинами).

Суд призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки за сукупністю двох злочинів із застосуванням примусових заходів медичного характеру за місцем відбування покарання. Районний суд також розглянув заперечення заявника, що на нього раніше вже було накладено адміністративне стягнення у зв’язку з тими ж подіями 26 січня 2002 року. Цей аргумент було відхилено судом на тій підставі, що раніше заявника було притягнуто до відповідальності за Кодексом України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення, що було іншим видом юридичної відповідальності. Відповідно справа про адміністративне правопорушення не перешкоджала кримінальному провадженню.

Правове обґрунтування: у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v. Russia) (заява № 14939/03, ECHR 2009) Суд розглядав існуючі підходи до тлумачення принципу ne bis in idem та дійшов висновку, що ст. 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону кримінального переслідування або судового розгляду у справі щодо другого «правопорушення», якщо вони витікають з ідентичних, або по суті одних і тих самих фактів. Отже, важливо було зосередитися на тих фактах справи, які складають сукупність конкретних фактичних обставин стосовно одного й того ж обвинуваченого, та нерозривно пов’язані між собою у часі та просторі, існування яких мало бути доведено з метою засудження або порушення кримінальної справи.

Мета ст. 4 Протоколу № 7 полягає у забороні повторення проваджень, рішення за результатами яких «набрали законної сили». У розумінні цього положення рішення «набирає законної сили», якщо воно набрало сили res judicata. Так відбувається, коли рішення набирає законної сили, тобто коли відсутні жодні додаткові звичайні засоби юридичного захисту, або коли сторони такі засоби вичерпали чи допустили сплив строків використання цих засобів, так і не скориставшись ними (див. рішення у справі «Сергій Золотухін проти Росії» Sergey Zolotukhin v. Russia, пп. 107та 108, з подальшими посиланнями). Важливо вказати на те, що ст.4 Протоколу № 7 не виключає відновлення провадження, про що прямо зазначено у другому пункті статті 4 Протоколу № 7.

Обидва провадження на національному рівні стосувалися поведінки заявника в одному й тому ж місці в один і той же проміжок часу. Фактами, що стали підставою для першого притягнення до відповідальності за «дрібне хуліганство», були: а) використання нецензурної лексики щодо працівників бару, б) захоплення тарозмахування дерев’яною ніжкою від стільця, в) погроза застосування фізичного насильства та д) ігнорування зауважень на свою адресу.

Друге засудження за «хуліганство» розкрило нові відповідні факти, про які не згадувалось у першому випадку: завдання тілесних ушкоджень працівникам бару та заподіяння майнової шкоди власнику бару. Суд зазначає, що ці нові елементи також були складовими частинами тієї ж безперервної поведінки, яку лише частково було охарактеризовано під час першого засудження. Зокрема, як вбачається з другого засудження, заявник не тільки «схопив» дерев’яну ніжку від стільця та «розмахував» нею, але й використав цей предмет для завдання працівникам бару певних тілесних ушкоджень та заподіяння майнової шкоди власнику бару. Отже, перше засудження стосувалося деяких дій заявника, вчинених в рамках більш широкого безперервного діяння, охопленого тим самим злочинним наміром заявника. Таке виокремлення дій з більш широкого контексту вбачається невиправданим, особливо, коли заявника з барузабрали працівники міліції, які мали можливість на місці злочину належним чином та негайно оцінити обставини справи.

Висновки: факти, які двічі призвели до притягнення заявника до відповідальності, були нерозривно пов’язані між собою. Оцінка національних судів другого провадження по суті стосувалася тих самих фактів, що досліджувалися і у першому провадженні.

Констатовані порушення: право не бути притягненим до суду або покараним двічі (ст.4 Протоколу № 7).

Ключові слова: притягнення до відповідальності, притягнення до відповідальності двічі за одне правопорушення, одночасне притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності