Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 18 січня 2018 року

у справі «Неділенько та інші проти України»

за заявою № 43104/04

Щодо незаконного проведення обшуків та тривалого утримання майна

Фабула справи: 2001 року щодо першого заявника було порушено кримінальну справу. У зв'язку з цим слідчий постановив провести обшуки в квартирах заявників, постанови були санкціоновані прокурором. Заявники скаржилися на проведення свавільних обшуків, а також вилучення та тривалого утримання майна першого заявника до органів прокуратури. З квартири другої заявниці були вилучені дванадцять костюмів та дванадцять пляшок парфумів, що належали першому заявнику. Крім того, з обох квартир були вилучені різні особисті та фінансові документи, а також банківські депозитні сертифікати, які належали першому заявнику.

Аналогічні скарги були подані до суду. Апеляційний суд визнав першого заявника винним за одним пунктом обвинувачення у підробці та виправдав його за всіма іншими обвинуваченнями.У касаційній скарзі перший заявник знову скаржився, зокрема, на обшуки та вилучення і утримання його майна. Але суд залишив без змін вирок від 06.02.2004 року Скарги першого заявника щодо обшуків, вилучення та утримання його майна не були розглянуті в ухвалі. Також перший заявник скаржився на тривале невиконання рішення суду, ухваленого на його користь; на те, що його документи, костюми та парфуми були незаконно вилучені та зберігалися у міліції протягом тривалого періоду в умовах, що спричинили пошкодження та втрату майна; на відсутність ефективних засобів юридичного захисту.

Правове обґрунтування: Суд вкотре повторює, що необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов’язкового рішення може порушити Конвенцію (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, п. 53, від 15.10. 2009 р.). Але в даному випадку виконавче провадження було відкрито своєчасно та рішення було повністю виконано в строки.

Щодо обшуків, то Суд вказав, що з метою дотримання п.2 ст. 8 втручання повинно, серед іншого, здійснюватися «згідно із законом», тобто воно повинно мати певне підґрунтя в національному законодавстві та бути сумісним з принципом верховенства права (рішення у справах «С. і Марпер проти Сполученого Королівства» [ВП] (S. and Marper v. the United Kingdom) [GC], заяви № 30562/04 та № 30566/04, п. 95,ЄСПЛ 2008, та «Бєлоусов проти України» (Belousov v. Ukraine), заява № 4494/07, пункт 104, від 07.11.2013 р.).

Щодо гарантій проти зловживань, існуючих в українському законодавстві на момент подій, Суд зауважує, що за відсутності вимоги про отримання попереднього судового дозволу на проведення обшуку та виїмки до внесення у червні 2001 року змін до КПК України 1960 року (див.п.40) правоохоронні органи користувались необмеженою свободою розсуду щодо оцінки доцільності та обсягу таких заходів. Суд зазначає, що найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу державної влади у мирне володіння майном має бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП] (Iatridis v. Greece) [GC], заява № 31107/96, п. 58, ЄСПЛ 1999-II). Вимога законності для цілей ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, як і для зазначених цілей ст. 8, передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див., серед інших джерел, згадане рішення у справі «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine), п. 73, з подальшими посиланнями). Суд нагадує, що ст.13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення суті конвенційних прав і свобод незалежно від того, у якій формі вони закріплені в національному правовому порядку ( рішення у справі «Кудла проти Польщі» [ВП] (Kudla v. Poland) [GC], заява № 30210/96, пункт 157, ЄСПЛ 2000-XI).

Висновки: Суд встановив відсутність порушення, яке стосувалось невиконання рішення суду, ухваленого на користь першого заявника. ЄСПЛ також дійшов висновку, що оскаржувані обшуки становили втручання у права заявників на повагу до їх приватного життя та житла у розумінні п.1 ст.8 Конвенції, яке не було виправданим відповідно до п.2 ст.8. Встановлено, що національне законодавство не передбачало необхідних процесуальних гарантій проти свавілля при проведенні обшуків і, таким чином, не відповідало вимозі «якості законодавства» для цілей Конвенції. Отже, відповідне втручання не було здійснено «згідно із законом». Суд встановив, що національне законодавство, у тлумаченні компетентних судів, не містило жодних процесуальних гарантій, які б надали заявникам можливість оскаржити рішення та поведінку правоохоронних органів, які, на їхню думку, порушили їхні права. Таким чином у розпорядженні заявників не було ефективних національних засобів юридичного захисту щодо їхніх скарг.

Констатовані порушення: право на повагу до приватного і сімейного життя ( ст.8 Конвенції), захист власності ( ст.1 Першого протоколу до Конвенції) щодо першого заявника, право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Ключові слова: незаконний обшук, вилучення майна, кримінальне провадження