Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 27 лютого 2018 року

у справі «Сінькова проти України»

за заявою № 39496/11

Щодо незаконного тримання під вартою та обмеження свободи вираження поглядів

Фабула справи: правоохоронні органи затримали заявницю після того, як у мережі Інтернет з’явилось відео, як вона смажить яєчню на вогні меморіалу «Вічної слави». Заявниця пояснювала свої дії акцією протесту проти нецільового використання природного газу. Суд першої інстанції визнав заявницю винною у вчиненні злочину за ст. 297 КК України та призначив їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки, від відбування якого звільнив з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Заявниця подає скаргу щодо незаконного на її думку затримання, тримання під вартою без належної підстави, обмеження права на свободу вираження поглядів.

Правове обґрунтування: Суд нагадав, що для дотримання п. 1 ст. 5, тримання під вартою, яке розглядається, перш за все має бути «законним», у тому числі з дотриманням встановленого законом порядку; у зв’язку з цим Конвенція, по суті, відсилає до національного законодавства та встановлює обов’язок забезпечувати дотримання його матеріальних та процесуальних норм. На додаток Конвенція вимагає, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті ст.5, а саме захисту осіб від свавілля. При оцінці законності затримання заявниці Суд звертає увагу на той факт, що воно було здійснено відповідно до постанови суду та на обмежений обсяг цієї постанови, яка була спрямована на забезпечення її присутності у судовому засіданні з метою розгляду подання слідчого про взяття її під варту.

Суд вважає, що однією з основних підстав затримання заявниці був той факт, що її було оголошено у розшук міліцією. Щодо законності тримання заявниці протягом періоду з 29 травня по 11 червня 2011 року, то Суд встановлював, що практика тримання обвинувачених під вартою без конкретних юридичних підстав або за відсутності чітких норм, які б регулювали їх ситуацію, у результаті чого вони можуть бути позбавлені свободи протягом необмеженого строку без дозволу суду, несумісна з принципами юридичної визначеності та захисту від свавілля, які є загальними елементами, притаманними Конвенції та верховенству права (див., наприклад, рішення у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine), заява № 17283/02, п. 50, від 06.11.2008 р.). Суд також доходив висновку, що ця проблема, як здається, походила з прогалини в законодавстві України (див. рішення у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, п.п. 70-72 та 98, від 10.02.2011 р.).

Суд нагадує, що питання стосовно розумності строку тримання під вартою має оцінюватись у кожній справі згідно з її конкретними обставинами, причинами, наведеними у рішеннях національних судів, та належно задокументованими фактами, на які посилався заявник у своїх клопотаннях. Тривале тримання під вартою може бути виправданим у конкретній справі тільки за наявності чітких ознак існування суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої свободи (див., серед інших, рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, п.153, ЄСПЛ 2000-IV). Щодо відшкодування заявниці за незаконне тримання під вартою, то п.5 ст. 5 гарантує забезпечене правовою санкцією право на відшкодування тим, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч іншим положенням ст. 5 (див. рішення у справах «Станєв проти Болгарії» [ВП] (Stanev v. Bulgaria) [GC], заява № 36760/06, п.182, від 17.01.2012 р., з подальшими посиланнями, та «Лелюк проти України» (Lelyuk v. Ukraine), заява № 24037/08, п.50, від 17.11.2016 р).

Також суд розлянув стверджуване порушення ст.10 Конвенції. На що зазначив, що відповідно до практики Суду вираз «встановлено законом» включає в себе, зокрема, вимогу передбачуваності. Суд визнав неможливість досягнення абсолютної чіткості формулювання законів, особливо у тих сферах, в яких ситуація змінюється відповідно до пануючої суспільної думки, та погодився, що необхідність уникати жорсткості та відповідати обставинам, що змінюються, означає, що багато законів у деякій мірі нечітко сформульовані, а їх тлумачення та застосування є питанням практики (див., наприклад, рішення у справі «Перінчек проти Швейцарії» [ВП] (<…>) [GC], заява № 27510/08, п.п. 131 та 133, ЄСПЛ 2015 (витяги), з подальшими посиланнями).

Захід, застосований до заявниці, переслідував законну ціль охорони моралі та захисту прав інших осіб. При оцінці характеру та суворості покарання Суд звертає увагу на свій висновок у справі щодо ув’язнення за обливання фарбою статуї Ататюрка, що мирні та ненасильницькі форми вираження, в принципі, не повинні створювати загрозу покарання, пов’язаного із позбавленням волі (див. рішення у справі «Мурат Вурал проти Туреччини» (Murat Vural v. Turkey), заява № 9540/07, п. 66, від 21.10. 2014 року).

Висновки: Суд встановив відсутність порушення п. 1 ст. 5 Конвенції щодо затримання заявниці, оскільки воно ґрунтувалось на рішенні суду та переслідувало мету гарантувати її присутність на судових засіданнях та порушення цього пункту у зв’язку з тим, що в період з дати направлення справи до суду та до вирішення судом питання щодо обрання запобіжного заходу, заявниця трималась під вартою без відповідного рішення суду. Також ЄСПЛ встановив, що рішення судів про продовження строку тримання заявниці під вартою не містили належних підстав для такого тримання, і що суди не розглянули жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

Суд вказав, на відсутність порушення ст. 10 Конвенції, оскільки втручання у право заявниці на свободу вираження поглядів відповідало вимозі законності, переслідувало легітимну мету (охорону моралі та захист прав інших людей) та було необхідним у демократичному суспільстві. Суд вказав, що її було засуджено за вчинення кримінального правопорушення (“Наруга над могилою”), а не за розповсюдження відповідного відео в мережі Інтернет. Крім того, заявниця мала можливість обрати інші шляхи вираження своїх поглядів без порушення кримінального законодавства. При цьому заявниця фактично не відбула жодного дня призначеного їй умовного покарання.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність ( п.п. 1, 3, 5 ст.5 Конвенції).

Ключові слова: тримання під вартою, свобода, особиста недоторканність, свобода вираження поглядів, меморіал, наруга над могилою