Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 02 червня 2016 року

у справі «Дерновий та Дернова проти України»

за заявою № 20142/10

Щодо неефективного розслідування смерті особи

Фабула справи: заявники скаржились, що провадження на національному рівні стосовно смерті їхнього сина було тривалим та неефективним.

1 червня 2006 року від численних тяжких тілесних ушкоджень, отриманих під час ДТП, син заявників помер.

6 липня 2006 року УМВС України в Полтавській області було порушено кримінальну справу за фактом ДТП, що призвела до смерті дитини.

У період з квітня 2007 року по жовтень 2009 року кримінальна справа неодноразово закривалась у зв'язку з відсутністю у діях С. складу злочину. Кілька разів провадження у кримінальній справі зупинялось у зв'язку з неможливістю встановити особу, винну у ДТП.

4 квітня 2013 року Комсомольський суд, визнавши С. винним у скоєнні злочину через недбалість, амністував його та залишив цивільний позов заявників без розгляду.

25 червня та 31 жовтня 2013 року апеляційний суд Полтавської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно залишили без змін вирок від 4 квітня 2013 року.

Правове обґрунтування: розглядаючи обставини цієї справи у світлі принципів, встановлених практикою Суду (див., зокрема, рішення у справах «Анна Тодорова проти Болгарії» (Anna Todorova v. Bulgaria), заява № 23302/03, пп. 72-74, від 24 травня 2011 року, «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, пп. 48-50, від 19 квітня 2012 року, та «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine), заява № 10904/05, пп. 50-54, від 31 липня 2012 року), Суд зазначає, що провадження, метою якого було встановити, чи був С. винним у скоєнні ДТП, тривало з травня 2006 року по жовтень 2013 року тобто сім років та п’ять місяців - і супроводжувалося низкою затримок.

Більшість цих затримок були спричинені численними поверненнями матеріалів справи на додаткове розслідування, що, у свою чергу, було пов’язано з невиконанням слідчим вказівок вищестоящих органів влади, та різними недоліками слідства (див. п. 11). Суд вже розглядав низку справ проти України, аналогічних за фактичним змістом, та дійшов висновку, що подібні неодноразові випадки повернення матеріалів справи на додаткове розслідування викривають існування серйозних недоліків у розслідуванні кримінальної справи (див., наприклад, рішення у справах «Олейнікова проти України» (Oleynikova v. Ukraine), заява № 38765/05, п. 81, від 15 грудня 2011 року, та згадане рішення у справі «Принда проти України» (Prynda v. Ukraine, п. 56)).

Суд також зазначає, що розслідування було відзначено надзвичайно великою кількістю однотипних судово-автотехнічних експертиз. Цей факт свідчить про відсутність всебічного підходу до збирання доказів під час досудового слідства (див. рішення у справі «Сергієнко проти України» (Sergiyenko v. Ukraine), заява № 47690/07, п. 52, від 19 квітня 2012 року).

Висновки: затримка більше ніж на сім років у встановленні того, чи був водій автобуса відповідальним за смерть сина заявників, була несумісною з обов’язком держави за ст. 2 Конвенції провести ефективне розслідування.

Констатовані порушення: процесуальний аспект права на життя (ст.2 Конвенції).

Ключові слова: право на життя, розслідування смерті, ефективність розслідування, надмірна тривалість провадження