Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 вересня 2016 року

у справі «Мушинський проти України»

за заявою № 3547/06

Щодо обмеження кількості побачень засудженої особи, а також щодо втручання у право на індивідуальну заяву

Фабула справи: заявник вбачає порушення своїх прав у недотриманні принципу поваги до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, а також у неправомірному втручанні в подання індивідуальних заяв.

29 жовтня 2004 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні вбивства, розбійного нападу та замаху на вбивство.

1 листопада 2004 року заявника було доправлено до суду; суд обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до завершення слідства у його кримінальній справі.

Заявник стверджував, що впродовж слідства йому було заборонено листуватися зі своїми родичами та захисником звичайною поштою, а також телефонувати їм. Заявник не подавав до органів влади скарг у зв’язку з цим.

24 березня 2005 року суд визнав заявника винним у вчиненні вбивства двох осіб за обтяжуючих обставин.

У грудні 2005 року заявник подав до апеляційного суду клопотання про надання йому копій певних документів з матеріалів справи, включаючи протоколи його допитів під час слідства, рішення про тримання його під вартою, а також інші процесуальні рішення, прийняті під час слідства та судового розгляду справи, які він мав намір надіслати до Суду для обґрунтування своєї заяви. Листом від 19 січня 2006 року суддя апеляційного суду повідомив заявника, що у задоволенні його клопотання відмовлено, вказавши на те, що процедурою, що регулює подання заяв до Європейського суду з прав людини, не вимагається подання документів, копії яких намагався отримати заявник.

Правове обґрунтування: заявник не зазначив конкретних дат або обставин у зв’язку зі своєю скаргою на обмеження побачень з родичами та його захисником впродовж слідства та суду. Він також не надав доказів, які свідчили би про те, що він попередньо звертався з цими скаргами до національних органів.

У частині скарги, яка стосується його ув’язнення після засудження, тобто з 24 березня 2005 року і надалі, Суд зазначає, що на час подій національним законодавством передбачалися різні обмеження кількості та тривалості побачень з родичами, про які міг клопотати заявник. До моменту, коли вирок щодо нього набрав законної сили, заявник отримав кілька дозволів на побачення з батьками. Він не стверджував, що впродовж вказаного періоду часу клопотав про більшу кількість побачень або про більш тривалі побачення. Заявник не надав жодних подробиць щодо побачень з родичами у період після набрання 5 серпня 2005 року вироком щодо нього законної сили. Загалом він не довів, що обмеження, накладені законом на побачення з родичами, негативно вплинули на його здатність бачитися зі своїми найближчими родичами так часто, як він бажав (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зінченко проти України» (Zinchenko v. Ukraine), заява № 63763/11, пп. 100-101, від 13 березня 2014 року; див., для порівняння, рішення у справі «Шалімов проти України» (Shalimov v. Ukraine), заява № 20808/02, п. 88, від4 березня 2010 року, та згадане рішення у справі «Тросін проти України»(Trosin v. Ukraine), пп. 45-46).

Щодо втручання у право заявника на індивідуальну заяву, Суд зазначає, що він вже розглядав подібні ситуації у низці справ проти України (див.,рішення у справах «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine), заява № 760/03, пп. 103-110, від 26 липня 2012 року, з подальшими посиланнями, «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine), заява № 38773/05, пп. 152, 157-159, від 26 липня 2012 року, «Коростильов проти України» (Korostylyov v. Ukraine), заява № 33643/03, пп. 46-50, від 13 червня 2013 року, та «Андрій Захаров проти України» (Andrey Zakharov v. Ukraine), заява № 26581/06, пп. 66-70, від 7 січня 2016 року). Зокрема, у згаданій справі «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) (п. 123) Суд встановив, що законодавство України не передбачало для ув’язнених осіб чіткої та конкретної процедури, яка давала б їм можливість після закінчення кримінального провадження отримувати копії документів з матеріалів справи або переписуючи їх власноруч або за допомогою відповідного обладнання, або шляхом покладання на державні органи обов’язку робити такі копії.

Висновки: оскільки заявник не зазначив конкретних дат або обставин у зв’язку зі своєю скаргою на обмеження побачень з родичами та його захисником впродовж слідства та суду та не надав доказів, які свідчили би про те, що він попередньо звертався з цими скаргами до національних органів, ця частина справи має бути відхилена як явно необґрунтована.

Щодо відмови у задоволенні клопотання про надання заявнику копій з матеріалів справи, Суд вважає, що Держава-відповідач не дотрималась свого обов’язку забезпечити заявника усіма необхідними засобами для проведення Судом належного та ефективного розгляду його заяви.

Констатовані порушення: право на подання індивідуальних заяв (ст.34 Конвенції).

Ключові слова: побачення з родичами під час слідства, ефективний розгляд заяви, обмеження побачень під час слідства, розгляд клопотання про наданння копій матеріалів справи, подання індивідуальних заяв