Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 09 червня 2016 року

у справі «Саранчов проти України»

за заявою № 2308/06

Щодо добровільності відмови від правової допомоги

Фабула справи: заявник скаржився, зокрема, що його право на справедливий судовий розгляд було порушено, оскільки на жодному з етапів кримінального провадження йому не надавалась безоплатна допомога захисника. Також суд першої інстанції, який постановив обвинувальний вирок щодо нього, не був безстороннім, тому що значну частину судового розгляду було проведено за відсутності прокурора.

Суд визнав заявника винним за вчинення розбійного нападу за обтяжуючих обставин та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк шість з половиною років.

20 травня 2005 року апеляційний суд провів судове засідання у присутності прокурора, Б. та заявника. У судовому засіданні заявник підтвердив свої попередні покази, сказав, що він висловив жаль з приводу вчиненого злочину та клопотав про залишення в силі вироку суду першої інстанції. Згідно з твердженнями заявника він клопотав про допуск на це засідання адвоката, але у задоволенні його клопотання було відмовлено.

Апеляційний суд призначив заявникові покарання у вигляді позбавлення волі на строк дванадцять років. Заявник оскаржив це рішення у касаційному порядку, доводячи, що насправді він був невинуватий. 30 серпня 2005 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника та, належним чином врахувавши належність зібраних обвинуваченням письмових показів, дійшов висновку, що визнання заявника винним мало під собою достатнє фактичне та доказове підґрунтя.

Правове обґрунтування: право обвинуваченого на ефективну участь у розгляді судом кримінальної справи включає у себе не лише право на присутність у ході такого розгляду, але, за необхідності, також і право на правову допомогу (див. рішення у справі "Лагерблум проти Швеції" (Lagerblom v. Sweden), заява № 26891/95, п. 49, від 14 січня 2003 року).

Суд також встановив, що для того, щоб скористатись своїм правом на захист, обвинуваченому зазвичай дозволяється повною мірою користуватися допомогою захисника з початкових стадій провадження, оскільки національне законодавство може передбачати наслідки поведінки обвинуваченого на початкових стадіях допитів у поліції, які відіграватимуть вирішальну роль для перспектив захисту на будь-яких пізніших стадіях кримінального провадження (див. рішення у справі "Сальдуз проти Туреччини" (Salduz v. Turkey), п. 52). Суд визнає, що на цьому етапі провадження обвинувачений часто опиняється в особливо вразливому становищі та у більшості випадків це може бути належним чином компенсовано лише допомогою захисника, завдання якого, серед іншого, полягає у допомозі забезпеченню дотримання права обвинуваченого не свідчити проти себе. Суд наголошує на тому, що справедливість провадження насправді вимагає надання обвинуваченому можливості отримати весь інструментарій послуг, безпосередньо пов’язаних з правовою допомогою (див. рішення у справі "Дворський проти Хорватії" (Dvorski v. Croatia) [ВП], заява № 25703/11, пп. 77 та 78, ECHR 2015, з подальшими посиланнями).

Суд спершу зазначає, що на самому першому етапі залучення заявника до кримінального провадження у його справі в Україні він підписав два суперечливих документи, ймовірно, в один і той самий час та у ту саму дату. При тому, що в одному він клопотав про призначення йому захисника, в іншому він відмовився від цього права (див. пункти 10 та 11). На жодному етапі кримінального провадження щодо заявника державними органами або Урядом у його зауваженнях до Суду надано задовільного пояснення цій суперечності не було. Правдою є те, що після цієї відмови впродовж наступних десяти днів мали місце ще три відмови (див. пункти з 12 по 15). Проте з огляду на те, що перша відмова є сумнівною у зв’язку зі згаданою вище непоясненою суперечністю, а інші відмови з ідентичними формулюваннями з’являлись у швидкій послідовності у той час, коли заявник перебував під вартою, Суд не переконаний у тому, що відмова заявника від права на правову допомогу під час досудового слідства була висловлена у недвозначний спосіб.

Таким чином, фактом залишається те, що твердження заявника, що він відмовився від свого першого клопотання про призначення йому захисника через тиск з боку працівників міліції, не було переконливо спростовано Урядом та що суперечностям у документах, підписаних заявником у перший день його участі у розслідуванні, не було надано задовільного пояснення. Цей факт може також стати важливим при оцінці питання, чи була дійсною відмова заявника від свого права на правову допомогу на стадії судового розгляду справи.

Висновки: відмова заявника від свого права на правову допомогу під час судового розгляду справи не супроводжувалась мінімальними гарантіями, співмірними важливості цього права. Отже, вона не була дійсною у розумінні Конвенції. Зважаючи на зазначене, Суд доходить висновку, що ненадання національними органами безоплатної правової допомоги заявнику під час судового розгляду його справи завдало шкоди справедливості усього кримінального провадження у його справі.

Констатовані порушення: право на справедливий суд (п. 1 та пп. "c" п. 3 ст. 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, право на захист, безоплатна правова допомога, допомога захисника, відмова від захисника, відмова від правової допомоги