Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 20 жовтня 2016 року

у справі «Гукович проти України»

за заявою № 2204/07

Щодо незаконного затримання особи та поміщення її до медвитверезника

Фабула справи: заявник скаржився на жорстоке поводження з боку працівників муніципальної дружини.

20 лютого 2002 року приблизно о 19 год. 00 хв. його на вулиці затримали працівники муніципальної дружини та доставили до медичного витверезника, хоча він був тверезим.

22 лютого 2002 року приблизно о 13 год. 00 хв. заявник звернувся зі скаргою до лікаря міської клінічної лікарні, що 20 лютого 2002 року його незаконно помістили до медвитверезника, хоча він був тверезим, а працівники муніципальної дружини у відповідь на його мирні протести побили його. Того дня було встановлено, що в сечі заявника слідів алкоголю не було. Також було встановлено наявність в нього забою ліктьового суглоба та надбрівної ділянки. Також того дня медичні працівники поінформували міліцію про скаргу заявника на побиття.

У період з липня 2002 року по квітень 2003 року заявник неодноразово звертався зі скаргами до різних відділів прокуратури. У різні дати прокуратура повідомляла, що ці скарги були необґрунтованими.

Національні суди відмовили у задоволенні позову заявника про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з необгрунтованістю.

Правове обґрунтування: сторонами не оскаржується те, що поміщення заявника до Львівського медвитверезника у лютому 2002 року було «позбавленням свободи» у розумінні п.п.«е» п. 1 ст.5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Дюндікс проти Латвії» (Djundiks v. Latvia), заява № 14920/05, пункти 85 і 86, від 15 квітня 2012 року).

Суд нагадує, що згідно з цим положенням особи, яким не встановлено діагноз «алкоголік», але чиї вчинки та поведінка під впливом алкоголю становлять загрозу громадському порядку або для них самих, можуть бути взяті під варту для захисту громадськості або їхніх власних інтересів, таких як здоров’я або особиста безпека (див. рішення у справі «Вітольд Літва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), заява № 26629/95, п. 61 і 62, ЄСПЛ 2000-III).

Суд, зазначає, що заявник у цій справі був затриманий на вулиці не міліцією (див. посилання на ст. 11 Закону України «Про міліцію» у п. 29), а працівниками муніципальної дружини. З доводів сторін та інших наявних матеріалів незрозуміло, яким був обсяг повноважень працівників муніципальної дружини згідно з національним законодавством та якими були процесуальні гарантії проти зловживання ними владою. Також незрозумілі юридичні підстави функціонування медвитверезника на час події, яка стала підставою для подання цієї скарги (20 лютого 2002 року). Як вбачається з наявних в Суду матеріалів справи 09 серпня 1999 року Кабінет Міністрів України вирішив закрити витверезники, які раніше знаходилися у віданні органів міліції, і передати їх органам місцевого самоврядування з метою їхнього реформування у громадські наркологічні заклади. Нормативно-правові акти та інструкції про надання медичної допомоги особам, які доставляються до медичних витверезників, на які посилався Уряд у своїх зауваженнях, були прийняті міською радою лише 13 листопада 2002 року . Також, як вбачається з тексту рішення районного суду від 06 червня 2003 року, Ю.Б., фельдшер медвитверезника, який оглядав заявника до його поміщення, заявив у суді, що він оцінив стан заявника відповідно до інструкції, виданої департаментом медичного забезпечення МВС України. Проте ані в цьому рішенні, ані в будь-якому іншому документі не наводяться відповідні положення або повне посилання на цей нормативно-правовий акт. Відповідно, ані заявник, ані Суд не змогли встановити оскаржуваний документ або отримати доступ до нього чи ознайомитися з його текстом.

Висновки: поміщення заявника не ґрунтувалося на доступних та передбачуваних законодавчих положеннях. Отже, воно здійснювалося не відповідно до процедури, встановленої законом.

Суд зауважує, що немає доказів того, що поміщення заявника було «необхідним». Опис підстав, за яких працівники муніципальної дружини вирішили затримати заявника на вулиці, виглядають скоріше формальними та такими, яким не вистачає конкретних фактів. Також слід зазначити, що заявник не був обвинувачений чи притягнутий до відповідальності за ст.178 КУпАП, якою передбачалося покарання за появу у громадському місці у п’яному вигляді. До того ж в матеріалах справи нічого не вказує на те, що працівники муніципальної дружини розглянули можливість застосування більш м’яких заходів як, наприклад, доставити заявника до його житла. Загалом, матеріали справи не містять достатніх доказів того, що поміщення заявника до медвитверезника було необхідним за цих обставин.

Констатовані порушення: право на свободу та особисту недоторканність (пп.«е» п. 1 ст. 5 Конвенції)

Ключові слова: затримання особи, свобода і особиста недоторканність, поміщення в медвитверезник