Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 01 лютого 2018 року

у справі «Радченко проти України»

за заявою № 39555/07

Щодо забезпечення обвинуваченого безоплатною правовою допомогою на всіх стадіях провадження та дотримання принципу рівності сторін

Фабула справи: заявник скаржився на те, що його права, гарантовані пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, було порушено під час провадження у Верховному Суді України. Заявник стверджував, що складність його справи, ризик засудження до довічного ув’язнення, що є найсуворішим видом кримінального покарання, а також відсутність у нього будь-якого доходу вимагали забезпечення йому державою безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України. З огляду на те, що національне законодавство визнавало таку потребу під час досудового слідства і розгляду справи судом першої інстанції, заявник вважав незрозумілим та невиправданим ненадання йому безоплатної правової допомоги під час подальшого провадження. Також заявник стверджував, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тим, що Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу за його відсутності, але за участі прокурора.

Правове обґрунтування: Суд зазначає, що згідно з його практикою гарантії підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції (див. рішення у справах «Мефта та інші проти Франції» [ВП] (Meftah and Others v. France) [GC], заяви № 32911/96, № 35237/97 та № 34595/97, пункт 40, ЄСПЛ 2002VII, та «Морейра Феррейра проти Португалії» (№ 2) [ВП] (Moreira Ferreira v. Portugal (№ 2) [GC], заява № 19867/12, пункт 64, ECHR 2017).

Право обвинувачених у вчиненні злочинів на безоплатну правову допомогу, що є однією з зазначених гарантій, залежить від двох умов: якщо така особа не має достатньо коштів для оплати правової допомоги та якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога (див., серед інших джерел, рішення у справі «Фам Хоанг проти Франції» (Pham Hoang v. France), від 25 вересня 1992 року, пункт 39, Серія A № 243).

Суд вже встановлював порушення в аналогічних справах проти України (див. рішення у справах «Жук проти України» (Zhuk v. Ukraine), заява № 45783/05, пункти 29-35, від 21 жовтня 2010 року, «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine), заява № 39598/03, пункт 92, від 21 липня 2011 року, «Кузьміна проти України» (Kuzmina v. Ukraine) [Комітет], заява № 11984/06, пункти 14-16, від 16 червня 2016 року, та «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), заява № 16980/06, пункти 31-33, від 02 березня 2017 року). Суд вважав, що прокурори мали перевагу бути присутніми у засіданнях Верховного Суду України та, на відміну від підсудного, мали можливість усно викласти свої зауваження, які мали на меті здійснення впливу на думку суду. Суд дійшов висновку, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявникам у цих справах також була надана можливість зробити усні зауваження у відповідь.

Висновки: Суд дійшов висновку, що заявнику було несправедливо відмовлено у наданні безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України. Суд не бачить жодних підстав для іншого висновку та вважає, що принцип рівності сторін дотримано не було.

Констатовані порушення: відсутність безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України та недотримання принципу рівності сторін у зв’язку з відсутністю заявника у засіданні Верховного Суду України (пункту 1 статті 6 Конвенції, пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції).

Ключові слова: право на справедливий суд, участь адвоката, право на захист