Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 13 лютого 2018 року

у справі «Цезар та інші проти України»

за заявами № 73590/14 та іншими

Щодо забезпечення права на доступ до суду та заборони дискримінації за місцем проживання

Фабула справи: заявники скаржилися на те, що вони зазнали дискримінації щодо їхнього права на доступ до суду та їх права власності за ознакою місця їх проживання. Стверджували, що українська влада незаконно і непропорційно призупинила виплату їм пенсій та інших соціальних виплат („соціальні виплати”), які їм призначалися у місті Донецьку, території, яка непідконтрольна у цей час Уряду. Вони також стверджували, що у результаті переведення судів зі Східної України, вони не могли подавати позовів до суду. І нарешті, заявники стверджували, що вони зазнали дискримінації за ознакою місця їх проживання.

Правове обґрунтування: право доступу до судів не є абсолютним і може бути обмеженим; це дозволено імплікацією, оскільки право на доступ за своїм характером вимагає державного регулювання, яке може змінюватися у часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів спільноти та окремих осіб (див. Ashingdane проти Сполученого Королівства, 28 травня 1985 р., § 57, Серія А, № 93, та Станєв проти Болгарії [GC], № 36760/06, § 230, ЄКПЛ 2012 р.). Встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Хоча остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції покладено на Суд, функція Суду не покликана частково замінити оцінку національними органами влади будь-якої іншої оцінки того, що може бути кращою політикою у цій сфері. Тим не менше, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ до інформації особи таким чином або в такій мірі, щоб зменшити саму суть права. Крім того, обмеження несумісне з пунктом 1 статті 6, якщо воно не досягне законної мети, і якщо не існує розумного відношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти (див. Кордова проти Італії (немає, 1), № 40877/98, § 54, ЄКПЛ 2003-I, а також Греко-Католицька парафія Лупеній та інші, § 89).

Суд визнає, що державні органи влади іноді можуть зазнати певних труднощів у забезпеченні належного функціонування судової системи в деяких регіонах з огляду на постійні військові дії в цих регіонах. Тим не менше, на думку Суду, очікується, що органи державної влади вживатимуть відповідних заходів для вирішення проблеми, наприклад, шляхом спеціального дозволу на подання позовів до суду в іншому регіоні держави (див., Mutatis mutandis, "Хамідов проти Росії" № 72118/01, § 156, 15 листопада 2007 р.).

Також Суд зазначає, що головна різниця між положенням заявників у порівнянні з положеннями осіб, які проживають на території інших регіонів, контрольованих Урядом, полягає у тому, що в місті, де проживають ці заявники, Уряд не здійснює свої повноваження. Очевидно, це значно обмежує, якщо не позбавляє Уряд можливості ефективно підтримувати діяльність судів та здійснювати соціальні виплати на цій території. Об'єктивний чинник військових дій, що відбуваються в регіоні, де проживали заявники, змусив Уряд вжити заходів щодо виправлення становища, які не потрібні в інших частинах країни, які залишилися під контролем Уряду. Суд вважає, що заявники не опинилися в „аналогічній ситуації” порівняно з тими, хто проживає на території, контрольованій Урядом.

Суд вважає, що національні органи влади зробили належним чином очікувані від них кроки для забезпечення належного функціонування судової системи, що робить її доступною для мешканців територій, які наразі не контролюються Урядом.

Висновки: Суд доходить висновку, що за обставин цієї справи нездатність заявників подавати свої позови до суду у своєму місті проживання не погіршує саму суть їхнього права на доступ до суду. Обмеження цього права було обумовлено об'єктивним фактом військових дій у районах, які Уряд не контролює, і, зважаючи на об'єктивні перепони, з якими стикалися українські органи влади, очевидно, не було непропорційним.

Констатовані порушення: Суд не виявив порушень пункту 1 статті 6, статті 14 в поєднанні зі статтею 6 та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Ключові слова: справедливий суд, доступ до суду, АТО, тимчасово окупована територія