Правова позиція

Європейського суду з прав людини

згідно з Рішенням

від 15 жовтня 2015 року

у справі «PERİNÇEK v. SWITZERLAND»

за заявою № 27510/08

Щодо притягнення до кримінальної відповідальності за заперечення геноциду стосовно окремої національної спільної

Фабула справи: заявник скаржився, що його кримінальне засудження та покарання за публічну заяву про те, що геноциду вірмен не було, порушили його право на свободу вираження поглядів.

Заявник є доктором права і головою турецької робітничої партії. У 2005 році він брав участь у різних конференціях, під час яких публічно заперечував існування будь-якого геноциду, скоєного Османською імперією проти вірменського народу починаючи у 1915 році та у наступні роки. Зокрема, він кваліфікував ідею геноциду вірменів як «міжнародну брехню». Громадська організація «Швейцарія-Вірменія» подала скаргу проти заявника стосовно змісту згаданих висловлювань. Заявник був засуджений до покарання у вигляді 90 днів сплати штрафу у розмірі 100 швейцарських франків (CHF), з відстрочкою у два роки, і сплати штрафу у розмірі 3 000 CHF, котрий міг бути замінений на 30 днів позбавлення свободи, а також до сплати відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 CHF на користь організації «Швейцарія-Вірменія».

Правове обґрунтування: висловлювання заявника стосувались питань історичного і правового характеру, але контекст, у якому вони були виголошені, тобто громадські заходи, під час яких він звертався до аудиторії, близької йому за переконаннями, засвідчує, що він взяв слово як політичний діяч, а не як історик або юрист. Він взяв участь у давній дискусії, щодо якої Суд вже встановив у кількох справах, поданих проти Туреччини, що вона стосувалась питання, яке становить громадський інтерес, і що вона викликає «жваві дебати не лише в Туреччині, але й у міжнародній сфері».

Усвідомлюючи, що вірменська громада залишається чутливою до питання, стосовно якого висловився заявник, Суд, враховуючи загальний зміст згаданих висловлювань, не вбачає у них різновид підбурювання до ненависті або нетерпимості. Заявник не виявляв зневаги або ненависті щодо жертв цих подій і зазначив, що турки і вірмени мирно співіснували протягом багатьох століть. Він не називав вірменів брехунами, не вживав щодо них образливих висловів і не висміював їх. Його твердження, висловлені із запалом, були спрямовані проти «імперіалістів» та їхніх підступних планів, які вони плекали щодо Османської імперії та Туреччини.

Отже, чи могли все ж згадані висловлювання вважатись різновидом підбурювання до ненависті або нетерпимості щодо вірменів, беручи до уваги становище заявника або загальний контекст, у якому їх було виголошено? У справах, які розглядали Комісія і Суд стосовно висловлювань щодо Голокосту, з огляду на історію та контекст, ці висловлювання неодмінно вважались такими. Проте, Суд не вважає, що у даній справі можна йти тим же шляхом, оскільки заявник висловлювався у Швейцарії на предмет подій, які відбулись на території Османської імперії приблизно за 90 років до того. Хоча й не можна виключати, що висловлювання стосовно цих подій можуть також переслідувати расистські та антидемократичні цілі за допомогою алюзій, а не відкрито, проте з контексту не можна автоматично зробити такий висновок, як і немає достатньо доказів, аби довести у даній справі існування таких цілей.

Те, що у виступах заявника вірмени були згадані як спільнота, не дозволяє саме по собі зробити з цього висновок, що він переслідував расистські цілі, оскільки, з огляду на визначення поняття «геноциду» у міжнародному праві, будь-які висловлювання стосовно доцільності кваліфікувати у такий спосіб історичний факт неодмінно спрямований на конкретну національну, етнічну, расову або релігійну групу.

На думку Суду, висловлювання заявника, якщо оцінювати їх як в цілому, так і у їхньому безпосередньому та загальному контексті, не можуть бути ототожнені із закликами до ненависті, насильства або нетерпимості щодо вірменів. Звичайно, вони були запальними, а їхній автор – безкомпромісним, але слід визнати, що вони вочевидь містили елемент перебільшення, оскільки він мав на меті привернути увагу.

Відповідно, висловлювання заявника, котрі стосувались питання, що становить громадський інтерес, вимагали посиленого захисту з боку статті 10 Конвенції, а влада Швейцарії мала лише обмежену можливість розсуду, аби обмежувати їх.

Практика Суду стосовно Голокосту доводить, що криміналізація його заперечення є виправданою, оскільки, з огляду на історичний контекст у згаданих державах, заперечення, навіть замасковане під неупереджені історичні дослідження, неухильно призводить до антидемократичної та антисемітської ідеології.

Отже, ніщо не доводить, що промови заявника мали безпосередній наслідок для беззаперечної ворожості, виявленої щодо турецьких вірменів з боку певних ультранаціоналістичних кіл або ж у іншому міжнародному контексті, наприклад, у Франції, де живе третя за розміром громада вірменської діаспори.

Жодний чинний щодо Швейцарії міжнародний договір не зобов’язує у чітких та однозначних фразах кримінально переслідувати заперечення геноциду як таке. Звичаєве міжнародне право також не містить таких зобов'язань. Міжнародні зобов'язання Швейцарії не можуть, отже, вважатись такими, що зобов'язують її чи, тим паче, виправдовують, здійснене втручання у реалізацію заявником права на свободу вираження поглядів.

Висновки: втручання у право на свободу вираження поглядів, що набуває вигляду притягнення до кримінальної відповідальності, неухильно вимагає поглибленого судового розгляду саме тієї поведінки, яка має бути покарана. У подібних випадках, в принципі, не достатньо, аби втручання було застосовано тому, що його предмет належить до тієї чи іншої категорії, що підпадає під сферу дії правової норми, сформульованої у загальних фразах: натомість, необхідно переконатись, що це необхідно з огляду на обставини справи. Проте, уважне прочитання мотивування, наведеного швейцарськими судами у своїх рішеннях у даній справі, не виявляє, що вони окремо врахували забезпечення такої рівноваги.

З огляду на сукупність проаналізованих доказів, а саме, що промови заявника стосувались питання, що становить громадський інтерес і не можуть ототожнюватись із закликами до ненависті чи нетерпимості, що контекст, у якому вони були виголошені, не був відзначений ні сильним напруженням, ні конкретними історичними прецедентами у Швейцарії, що ці висловлювання не можна вважати такими, що зазіхають на гідність членів вірменської громади аж настільки, щоб вимагати від Швейцарії кримінально-правової реакції, що жодний міжнародний договір не вимагав від Швейцарії криміналізовувати подібні висловлювання, що швейцарські суди, схоже, покарали заявника за висловлення думки, відмінної від тієї, яка поширена у Швейцарії, і, що втручання набуло тяжкого вигляду притягнення до кримінальної відповідальності – Суд робить висновок, що не було необхідності у демократичному суспільстві притягати заявника до кримінальної відповідальності, аби захистити задіяні у цій справі права вірменської громади.

Констатовані порушення: свобода вираження поглядів (ст. 10 Конвенції).

Ключові слова: право на свободу слова, злочини геноциду, обмеження свободи вираження поглядів