open
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
Чинний

Эксперт-Юрист


           ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЇ ВІДНОСНО ПРАВ

І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО,

укладені між ясновельможним паном

ПИЛИПОМ ОРЛИКОМ, новообраним гетьманом Війська

Запорозького, і генеральною старшиною, полковниками,

а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені

обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом

на вільних виборах урочистою присягою року

Божого 1710 квітня п'ятого дня у Бендерах

ВО ІМ'Я ОТЦЯ І СИНА І СВЯТОГО ДУХА -

БОГА, УСЛАВЛЕНОГО У СВЯТІЙ ТРІЙЦІ.

НЕХАЙ ЗДІЙСНИТЬСЯ ЗАДЛЯ ВІКОВІЧНОЇ СЛАВИ І ПАМ'ЯТІ

ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО І ВСЬОГО РУСЬКОГО НАРОДУ

Преамбула

Подиву гідний і незбагненний Бог у своїх присудах,
милосердний і безмежно терпеливий, справедливий у покараннях.
Споконвіку, ще від створення цього видимого світу, Він одні
держави і народи вивищує на праведних терезах Свого промислу, а
інші впокорює за гріхи і беззаконня, одні уярмлює - інші визволяє,
одні возвеличує - інші повергає. Отак і войовничий прадавній
козацький народ раніше званий хозарським, Господь спершу
возвеличив лицарською вдачею, просторими володіннями і вікопомною
славою. Той народ своїми завзятими походами морем і сухопуттю не
лише довколишні племена, а й саму Східну імперію (Візантію)
потрясав таким страхом, що східний імператор, прагнучи жити з ним
у мирі, заручився тривким подружнім зв'язком із його зверхником -
нарік своєму синові дочку кагана, тобто князя козаків.

Опісля прославлений у вишніх праведний Бог-суддя через
примножені кривдні вчинки і гріхи відвернувся від того козацького
народу, покаравши його множеством покут, упокорив і пригнітив його
ледве не довічною руїною. А наостанок підкорив польському
королівству зброєю звитяжних Болеслава Хороброго і Стефана
Баторія, королів польських. І хоча невстережний і незбагненний у
своїх праведних присудах Бог, упокорюючи, вразив наших пращурів
незліченною кількістю поразок, Він не був у гніві немилосердно
суворим, а забажав, змилувавшись, щоби козацький народ відновив
свою минулу незалежність, скинувши осоружне уже польське ярмо. Для
того закликав ревного заступника за православну віру, палкого
оборонця одвічних прав і вольностей Вітчизни, звитяжного гетьмана
вічної пам'яті Богдана Хмельницького, який з Його Божественною
допомогою і завдяки непереможній підтримці найяснішого короля
Швеції вічної пам'яті славного Карла XII, об'єднаними силами
Війська Запорозького та союзної Кримської держави та ще завдяки
власній проникливості, старанню, величі духу і замислу визволив з
польської неволі Військо Запорозьке і закріпачений, пригноблений
руський народ, - та й добровільно піддався сам і весь народ
козацький віддав під самодержавну руку Московської імперії. Мав-бо
надію на те, що вона, як єдиновірна з нами, буде непорушно
дотримуватися своїх зобов'язань, які викладені у договорах і
статтях, скріплених присягою, і повік оберігатиме своїм
покровительством Військо Запорозьке і вільний руський народ,
шануючи суверенність їхніх прав і вольностей.

Однак по кончині блаженної пам'яті гетьмана Богдана
Хмельницького ота Московська імперія всіма можливими способами і
засобами намагалася обмежити права і вольності Війська
Запорозького, нею ж підтверджені, і скасувати їх до решти, а на
вільний козацький народ, якого не здолала завоювати збройно,
віроломно накинути невольничу кормигу. Отож, скільки б разів
Військо Запорозьке не зазнавало отакої наруги, воно було змушене
власною кров'ю, з відчайдушною мужністю захищати недоторканість
своїх прав і вольностей. У тій боротьбі його милостиво підтримував
сам Бог, месник за кривди.

І врешті, вже цілком недавно, за проводу ясновельможного
гетьмана блаженної пам'яті небіжчика Івана Мазепи, Московська
імперія замірилась-таки доконати своїх злочинних намірів і,
відплачуючи нам злом за добро, - замість почуття вдячності за роки
неоціненної вірної служби, замість того, щоб прихильно подбати про
військову скарбницю, вичерпану до останку воєнними діями, -
забажала у відплату за безліч лицарських подвигів і битв, у яких
козаки не щадили своєї крові, перетворити їх у своє регулярне
військо, [українські] міста приневолити у своє підданство, права і
вольності скасувати, а Військо Запорозьке, що перебуває у низових
околицях Дніпра, до решти викорінити і саме ім'я його навіки
стерти з пам'яті, Усе те було очевидним, і нині ще існують тому
свідоцтва, свідчення і починання.

Тоді ясновельможний гетьман блаженної пам'яті Іван Мазепа,
щиро уболіваючи за соборність Вітчизни, за недоторканість прав і
вольностей Війська Запорозького, пристрасно бажаючи побачити ще за
днів свого видатного гетьманування, а по смерті для віковічної
пам'яті свого імені лишити нашу Вітчизну і все Військо
Запорозьке - реєстрове і низове - не тільки незалежними, а й у
розквіті розширених і примножених свобод, удався під необорний
захист найяснішого і наймогутнішого короля Швеції Карла XII,
котрий особливим Божим Провидінням вступив зі своїм військом в
Україну. Таким чином Іван Мазепа пішов слідами свого попередника,
незрівнянного гетьмана блаженної пам'яті Богдана Хмельницького,
який налагоджував стосунки з найяснішим королем Швеції Карлом X,
дідом-одноіменцем його королівської величності Карла XII, шукаючи
щирого взаємопорозуміння та сприяння у воєнно-політичних планах
визволення нашої Вітчизни з осоружної уже польської неволі, й
також дістав відповідну своїм прагненням підтримку у відсічі
польській зброї.

Та незбагненні присуди Божі, бо відчайдушним намислам
блаженного небіжчика гетьмана не лише не судилося здійснитися
внаслідок лихого випадку мінливої військової фортуни, але й сам
він тут, у Бендерах, несподівано скорився долі всіх смертних.
Проте осиротіле по кончині свого визначного гетьмана Військо
Запорозьке не зневірилось здобути собі жадану свободу. Твердо
покладаючись на Божу поміч, на покровительство найяснішого і
наймогутнішого короля Швеції та усвідомлюючи слушність своїх
починань, які завжди увінчувались успіхом, Військо Запорозьке
вирішило - при повному схваленні генеральної старшини і для
ствердження своєю волею задуму найяснішої королівської величності
Швеції, нашого покровителя, - обрати нового гетьмана, щоб таки
здійснити свої наміри, а також щоб поліпшити військовий лад. На
виборах, коли Військо Запорозьке зібралося визначеного дня на
загальну раду у відповідному до цього акту місці під Бендерами на
чолі з паном Костянтином Гордієнком, своїм кошовим отаманом, - от
тоді всі й обрали собі непримушеним голосуванням у цілковитій
згоді з генеральною старшиною і послами від Війська Запорозького,
яке перебуває на Січі, вишикувавшись за стародавнім звичаєм і
давніми законами, його милість пана Пилипа Орлика за гетьмана.
Гідний-бо він честі гетьманського уряду і здатний з Божою
допомогою, при підтримці найяснішої королівської величності
Швеції, завдяки глибокому розумінню речей і видатному досвідові,
взяти на себе важкий і небезпечний в оцих тривожних обставинах
обов'язок гетьманату і всією душею сумлінно опікуватися
суспільними справами Вітчизни, раду радити, уряд рядити і
провадити.

Коли ж декотрі з колишніх гетьманів, віддано слугуючи
московському самодержавству, заходились із зухвалою настирливістю
привласнювати собі понад право і слушність необмежену владу, чим
не посоромились посягнути на споконвічні звичаї і вольності
Війська Запорозького і завдали тяжкого лиха посполитому люду. Тому
ми, присутня тут генеральна старшина, і кошовий отаман з Військом
Запорозьким, щоб запобігти у майбутньому таким прикрим випадкам,
уклали саме у цей надзвичайно сприятливий для здійснення такої
справи час угоду з ясновельможним паном його милістю Пилипом
Орликом, новообраним гетьманом. Адже Військо Запорозьке вдалося
під покровительство найяснішої королівської величності Швеції з
єдиною метою (і нині, не вагаючись, непохитно її відстоює): заради
відновлення і зміцнення своїх зневажених прав і вольностей.

Також постановили, щоб не тільки його ясновельможність за -
дай, Боже, - щасливого свого гетьманування свято дотримувався духу
оцих угод і конституцій (що висловлено у наступних пунктах), про
що присяг своєю честю, але щоб їх незмінно виконували й інші
гетьмани - наступники того уряду у Війську Запорозькому.

Звучать вони так:

I

Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце
належить вірі, - у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький
народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських
каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й
нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією
збаламучений не був. Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана
Богдана Хмельницького з Військом Запорозьким єдина причина
спонукала взятися до зброї і розпочати справедливу війну проти
Речі Посполитої польської (опріч турботи про права і вольності):
потреба вборонити свою православну віру, яку влада поляків
різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з римською
церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я було
викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з
інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом руським до
Московської імперії за покровительством і добровільно піддався.

Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог
кріпкий і нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну
увінчаною успіхами зброєю блаженної його милості найяснішого
короля шведського з ярма московської неволі, повинен того
дотримуватися і, як і належить йому, особливо пильнувати і рішуче
ставати на перешкоді впровадженню у нашій руській Вітчизні
будь-якої чужої релігії. А якщо де-будь виявиться - чи потай, чи
явно, - то повинен своєю владою її викорінювати, заборонити
проповідувати і поширювати. Також не давати дозволу на проживання
в Україні послідовникам чужовір'я, а особливо облудного іудаїзму.
Докладаючи всіх сил, нехай недремно піклується про те, щоб лише
єдина православна віра східного обряду під послухом найсвятішого
апостольського Константинопольського престолу навічно була
утверджена і поширювалася для примноження Божої хвали розбудовою
церков і вдосконаленням синів руських у вільних мистецтвах і щоб
воно буяло і квітло, мов троянда поміж терням, між чужинецькими
релігіями сусідніх держав.

А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського
митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними
справами нехай найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої
Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена,
надана і довірена та для довколишніх земель від апостольського
Константинопольського престолу первісної екзаршої влади. Таким
чином відновляться колишні стосунки і синівський послух нашої
Вітчизни отому апостольському Константинопольському престолові, що
його євангельською проповіддю наша Вітчизна удостоїлася
просвітитися і утвердитися у святій Вселенській вірі.

II

Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів.
Так і територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай не постраждає
ані від нападу, ані внаслідок неправомірного рішення у своїх
кордонах, що закріплені договорами з Річчю Посполитою, з
найяснішою Портою Оттоманською та з Московською імперією. А
передовсім [щоб не порушувався кордон] по річці Случ [який
визначає територію], що прилучена під проводом Богдана
Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і
Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі угод.

За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно
прослідкувати під час переговорів найяснішої королівської
величності Швеції та, якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати
цей пункт, наскільки стане хисту і змоги. Передовсім же повинен
звернутися з уклінним проханням до його найяснішої королівської
милості, ласкавого пана нашого оборонця, захисника і покровителя,
і закликати, щоб його найясніша величність нікому не вибачав не
лише зневаги прав і вольностей, але й порушення кордонів і
привласнення вітчизняних земель. Понад те належить найяснішому
гетьманові, нехай лиш війна щасливо завершиться, домогтися від
найяснішої королівської величності Швеції такої згоди і гарантій,
щоб найясніша королівська величність і його наступники - найясніші
королі Швеції - довічно вдовольнялись титулом покровителів України
і в дійсності стали б у майбутньому захистом для нашої Вітчизни і
зберегли б незмінними її права, привілеї і кордони. Рівно ж
належить ясновельможному гетьманові благати найяснішу королівську
величність, щоб у договорах його величності з Московською імперією
долучити умову повернення вільними по закінченні війни наших
полонених, які перебувають у Московській імперії, а також повного
відшкодування всіх втрат, яких завдано Україні воєнними діями.

Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до
найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і
допильнувати, аби наші полонені, які перебувають у королівстві
його величності, вільними без перешкод повернулись у свою
Вітчизну.

III

Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім -
козацьким, починає і веде свій родовід від войовничих і
непереможних гетів, а, крім того, закони близького сусідства
нерозривно в'яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з
Кримською державою, то Військо Запорозьке неодноразово вступало з
нею у збройну спілку і приймало її союзницьку підмогу для оборони
своєї Вітчизни і своїх вольностей.

Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний
гетьман повинен домогтися у найяснішого хана через послів
відновлення колишніх побратимських стосунків із Кримською
державою, оружної підтримки від неї і підтвердження вічної
приязні, з огляду на які сусідні держави у майбутньому не зазіхали
б на Україну і не наважувались би чинити їй будь-якого насильства.

А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою
благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час
жаданого і співзвучного нашим задумам миру, - тоді він буде
зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль
відповідно до свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані
найменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби
побратимські стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися
самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою
розбійного люду, не соромляться ламати і переступати не лише
звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.

IV

Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу
незліченними лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що
було нагороджене багатими даровизнами для спільного вжитку і
користі. Проте Московська імперія з метою пригноблення і грабунку
Війська Запорозького воздвигла, орудуючи в найрізноманітніший
спосіб, на його грунтах і угіддях самарські городи, розмістила по
Дніпру фортеці, щоб таким чином заподіяти Війську Запорозькому
незаконних перешкод у риболовних і ловецьких промислах, принизити
і завдати несправедливих втрат. А наостанок підступно спустошила і
військове гніздо запорожців - Січ-заступницю.

Отже, по завершенні війни - дай-то, Боже, щоб із щасливим
наслідком (якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих
своїх посідлостей і Дніпра від напасливої займанщини
московитів), - повинен буде ясновельможний гетьман при переговорах
найяснішого короля його милості шведського з Московською імперією
про благодатний мир припильнувати, аби Дніпро і посідлості Війська
Запорозького були очищені від укріплень і фортець московитів і
повернуті у колишню власність Війська Запорозького. У майбутньому
не допускати там ані спорудження фортець, ані заснування городів,
ані слобід з обумовленим терміном.

Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише
потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який
час, будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати
всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.

V

Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську
Запорозькому Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і
тепер, по визволенні - дайто, Боже, - нашої Вітчизни від
московської неволі, нехай ясновельможний гетьман поверне Війську
Запорозькому Низовому оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і
перевозом через Дніпро, який міститься там-таки. Нехай буде
поновлено за військовий кошт у Терехтемирові шпиталь для козаків,
виснажених глибокою старістю, чи ранами, чи то крайньою вбогістю,
а також передбачено для них харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро -
згори, від міста Переволочної, аж до самого гирла, а також
Переволочанський перевіз і саме місто Переволочну з городом
Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що містяться на території
Полтавського полку, та Кодацьку фортецю з усіма угіддями - повинен
ясновельможний гетьман, а по ньому наступники його уряду, - згідно
з давніми правами і привілеями - зберегти у законному володінні
Війська Запорозького і нікому з визначніших людей духовного чи
світського стану не дозволяти у Дніпрі від Переволочної аж до
самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема річками, потоками і
всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по Очаків не має права
володіти і користуватись ніхто, крім самого Війська Запорозького.

VI

Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний
час, так і в час війни, слушного і корисного державному устрою
порядку, що звичайно задля загального блага вершаться приватні і
громадські ради, і навіть самі самодержці, особисто присутні на
них і головуючі, не противляться піддати свої рішення розсуду і
схваленню своїх міністрів і радників, то чому ж би тоді й серед
вільної нації не дотримуватися такого-от благотворного ладу? Таж у
Війську Запорозькому здавен-давна дотримувалися і нині
дотримуються саме такого порядку при гетьманській владі, згідно зі
старовинним законом вольностей. Однак дехто з гетьманів Війська
Запорозького захоплювали собі необмежену владу, геть потоптавши
рівність і звичаї, і свавільно встановлювали отой закон: "Так хочу
- так повеліваю". Через те непритаманне гетьманському уряду
самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому запроваджувався
розлад, викривлення прав і вольностей, утиски посполитих та
насильний, невиважений розподіл військових посад, а відтак росла
зневага до генеральної старшини, полковників і значного
товариства. Тому ми - генеральна старшина, кошовий отаман і все
Військо Запорозьке - склали угоду і затвердили з найяснішим
гетьманом у ході виборів його ясновельможності закон, який повинен
мати вічну силу у Війську Запорозькому:

чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні
старшини з огляду на важливість їхніх посад а також через те, що
вони постійно перебувають при боці гетьмана;

після них у звиклому порядку ті ж права народних радників
нехай мають городові полковники;

крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди
гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному
визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.

З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними
радниками повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його
наступники радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про
всі громадські справи і не має права нічого вирішувати,
розпочинати і здійснювати своєю волею без попереднього розгляду і
схвалення ними.

Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною
ухвалою три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року
проводитися у гетьманській резиденції: перша - на Різдво Христове,
друга - на Великдень і третя - на празник Покрови Пресвятої
Богородиці. На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі
своєю старшиною і сотниками, не лише генеральні радники з усіх
полків, але також посли від Війська Запорозького Низового для
участі і дораджування; по одержанні універсалу від гетьмана вони
зобов'язані бути присутніми і прибути точно у визначений час. І
коли ясновельможний гетьман запропонує якісь питання для спільного
розгляду, то всі вони повинні чесно й щиро, не дбаючи про жодний
зиск - свій власний чи інших осіб, - відкинувши лихі заздрощі і
мстиві намисли, давати слушні поради в такий спосіб, щоб не
заподіяти тим ані урази честі гетьмана, ані шкоди справам
Вітчизни, - нехай обминуть її лихо і згуба!

Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для
них визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи,
котрі треба невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то
ясновельможний гетьман може вжити всієї повноти влади і впливу для
владнання і попровадження таких справ з відома генеральної
старшини. Також якщо прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи
сторін, призначені ясновельможному гетьманові, то їхній зміст
належить його ясновельможності обговорити з генеральною старшиною
і повідомити свої відповіді на них, щоб не лишалось у тайні
листування, в першу чергу - з чужинецькими країнами і таке, що
могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни і громадському благу.

А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і
генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками,
необхідне для проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них
повинен, перш ніж приступити до виконання обов'язків своєї посади,
особисто присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість
гетьманові, а також на сумлінне виконання обов'язків своєї посади
схваленою публічно присягою відповідної форми.

Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось
незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і
вольностей чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини,
полковники і генеральні радники владні використати свободу голосу,
щоб особисто або ж - якщо того вимагатиме крайня і невідклична
потреба - публічно на нараді висловити докір його ясновельможності
і рішуче стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не
завдаючи при тому ані найменшої образи високій гетьманській честі.
На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані
не має права за них мстити, - навпаки, повинен постаратися
виправити переступи.

Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде
обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом з
городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь
в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад, а також
повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків
посполитому люду.

І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і
генеральні радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно
шанувати високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому
відповідні його високому становищу почесті і вірний послух, - так
і ясновельможному гетьманові зі свого боку пристало також мати їх
за побратимів, а не за слуг, не вважати їх своїми власними
підручними та не примушувати зумисне для приниження їхньої
гідності ганебно і негоже вистоювати у своїй присутності, за
винятком тих випадків, коли вимагатимуть обставини.

VII

Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників,
генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а
понадто з рядових козаків, - чи то образивши проти звичаю
гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у
якомусь інакшому переступі, - то ясновельможний гетьман не повинен
карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади чи
особисто призначати йому кару.

Така справа - кримінальна чи якась інша - має бути передана
на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте
безстороннє рішення він ухвалив, - такому повинен кожен
правопорушник підкоритися.

VIII

Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,
які постійно перебувають при боці гетьмана - котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, - а також особисто отримувати
від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього
дворових слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних
військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до пересилання
військової кореспонденції, навіть незначної.

IX

Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були
генеральні, підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею,
млинами, усіма військовими доходами і повітовими виплатами та
давали усьому лад з волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер
встановлюємо за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо
як непорушний закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже,
визволеній з московського ярма, за рішенням гетьмановим і згодою
загалу був обраний генеральний підскарбій - чоловік значний і
заслужений, маєтний і порядний, який би сумлінно опікувався з
відома гетьманового військовою скарбницею, пильнував млинів і
доходів та обертав їх на громадські потреби, а не на власний зиск.
Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати жодного права і не
зазіхати ані на військовий скарб, ані на надходження до військової
скарбниці; не обертати їх на власну користь, а вдовольнятися
власними чиншами і доходами, передбаченими для гетьманської особи
й булави. Це - індукти з Шептаківської сотні, з Гадяцького полку,
з маєтків Почепівських і Оболонських та інші доходи, які
здавен-давна ухвалено виділити для гетьманської посади. Понадто
ясновельможний гетьман не має права ані самовладно привласнювати
собі громадських маєтностей і угідь Війська Запорозького, ані
розподіляти їх під яким не було б претекстом іншим людям, менш
заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям, священикам,
бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям,
особистим слугам дворакам та приватним особам.

Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як
підручний гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме
гетьманська резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно
обрати загальною ухвалою полковника і старшини обох станів -
козаків і посполитих - по два підскарбії, теж заприсяжених, з
визначніших маєтних людей. Вони повинні відати полковими і
цивільними прибутками і посполитими податками, заопікуватися ними
і видатками та щороку звітуватись про свою діяльність.

До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих
безпосередньо генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх
полках за належними до військової скарбниці прибутками, збір їх і
передання до рук генерального підскарбія. Панам полковникам рівно
ж не пристало бути причетними до полкових коштів, а мусять
удовольнятися доходами і пільгами своїх посад.

X

Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого
уряду провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську
Запорозькому, то передовсім він має недремно пильнувати і
докладати особливого старання, щоб простим козакам і посполитим не
чинилось надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. Ті
надужиття спонукають люд покидати обжиті місця і пускатися у чужі
краї, аби пошукати собі поза межами вітцівської землі життя без
тих прикрощів - догіднішого, відраднішого і спокійнішого.

Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани
та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися
виконувати панщизн та інших приватних робіт силами козаків і
посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми
підлеглими ані слугами: не посилати на сінокіс ані на жнива, не
силувати гатити греблі, не чинити над ними насильства захопленням
грунтів чи примусом до невигідного їх продажу і не конфісковувати
за леда-яку провину усе майно - рухоме і нерухоме. Також не
залучати ремісників без оплати до виконання панам урядовцям
домашніх робіт, а козаків не увільняти від служби заради приватних
доручень. Ясновельможний гетьман повинен усією повнотою влади
викорінювати надужиття і сам того остерігатися і не чинити, щоб не
давати прикладу для наслідування іншим.

Усе те лихо - утиски і грабунок бідного посполитого люду -
корениться у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те
прав ані заслуг, а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску, вони
заходяться купувати військові і посполиті посади, здобуваючи
гетьманську прихильність принадами хабарів, і таким робом
допинаються поза вільними виборами проти права і слушності до
найвищих гідностей - полковничої булави й інших посад. Тому суворо
постановляємо, щоб ясновельможний гетьман не лакомився на жодні
подарунки чи обіцянки і нікому не доручав полковничої булави чи
інших військових і посполитих посад з огляду на особисті стосунки
та щоб силоміць на ті посади нікого не нав'язував.

Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно
мають обиратися на виборах свобідним голосуванням і
волевиявленням, а по виборах затверджуватися владою гетьмана,
проте вибори таких урядовців повинні проводитися виключно зі згоди
гетьмана. Такого ж порядку належить дотримуватися і полковникам:
не обирати сотників чи інших урядовців за хабарі чи на основі
особистої прихильності, нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні,
а також не усувати їх з посад внаслідок особистих незгод.

XI

Вдови - козачі дружини - і їхні осиротілі діти, козачі
господарства і жінки у відсутність їхніх чоловіків, - коли ті
будуть зайнятими у воєнних походах або на якихось інших військових
службах, - щоб не притягалися до виконання жодних повинностей ані
до громадських робіт, які входять в обов'язки посполитих, та щоб
не обкладалися повітовими податками, - погоджено і затверджено.

XII

Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села, які
раніше підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у виконанні
повинностей посполитих, були передані у власність духовних і
світських державців, а людність, що замешкувала ті міста,
порідшала, проте зобов'язана без жодних пільг справляти ті самі
повинності, які виконувалися раніше з допомогою отих відторгнутих
і переданих іншим власникам поселень.

Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні нашій
нарешті запанує мир, має бути призначений і проведений спеціально
визначеними для того комісарами генеральний перепис усіх
громадських маєтностей, що ними наділені державці. Наслідки цього
перепису подати у присутності гетьмана на розсуд високої
Генеральної ради, ухвала якої твердо визначить, хто має право, а
хто не повинен користуватися угіддями і маєтностями Війська, а
також - які податки зобов'язані сплачувати та який послух мають
виявляти піддані посесорам.

Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і
через те, що козаки нерідко захищають заможніших селян від міських
і сільських повинностей, приймаючи їх у підсусідки, а маєтніші
купці, чванячись і гетьманськими універсалами і покровительною
прихильністю полковників, уникають громадських повинностей, до
яких зобов'язані, й відмовляються підсобити нужденному
поспільству.

Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми універсалами
навернути і селян, які користуються заступництвом козаків, і
купців до виконання громадських повинностей, а також заборонити
надалі надавати їм заступництва.

XIII

Стольне місто Русі - Київ - та інші міста України нехай
непорушно і недоторкано зберігають всі свої права і привілеї,
слушно їм надані. Гідністю цих виборчих зборів постановлено і
доручено ствердити у свій час гетьманською владою.

XIV

З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й
рядові козаки в Україні - нашій Вітчизні, - ніщо не може більш
пригнобити і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись
прямують чи повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності
надавати підводи, супровід і вшановувати дарами. Нужденні
посполиті й прості козаки доведені тими повинностями до відчаю,
тому що сила-силенна чужинців і місцевого люду усіх станів і посад
пускаються у довгу подорож роксоланськими містами і селами обох
берегів Дніпра чи то у військових, чи у своїх приватних справах, а
не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше доручення, й особисті слуги не
лише гетьмана, але й генеральних старшин, полковників, сотників і
значних товаришів, а понадто й вищого духовенства.

А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,
примушують городових і сільських отаманів справляти собі
невластиві почесті: підносити дари й забезпечувати харч, напої,
транспорт, супровід і варту. Ще інші, головно слуги, чинять
безсовісні здирства, вимагаючи без конечної потреби незліченну
кількість підвід з кіньми. Якщо ж городові чи сільські отамани не
в змозі задовольнити ті забаганки, то вимагачі таки правлять
свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки, щоб змусити
урядовців для залагодження справи власкавити їх грошовими дарами.
Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім їх або
привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,
полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,
повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський кошт
свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг.
Понадто не встидаються турбувати міські ради, домагаючись через
спеціально вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї
кухні.

Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись
заручитися милістю і прихильністю сановних подорожніх, -
насамперед у своїх приватних, а не у громадських справах - всіляко
догоджають зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті городові й
сільські отамани і самі чигають на можливість полакомитися під
приводом гостинності: раденько запрошують подорожніх, котрим
достатньо і пригорщі харчу й питва, на пишну гостину. Там доволі
напиваються різноманітних напоїв, а харчі розподіляють поміж
собою, долучаючи усе це в облікові книги поміж видатки, і таким
чином не лише обтяжують посполитим повинності і збільшують їм
чинш, а допроваджують таки до крайнього зубожіння.

Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у
ній нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман
повинен у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб
народ не пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення
стану держави. Для того у громаді кожного міста треба обрати і
привести до присяги підскарбія, підлеглого полковому підскарбію,
який би мав під своєю орудою і опікою усі військові прибутки і
видатки і правдиво вносив їх у облікові книги. Якщо по щорічному
обрахунку тих видатків буде поміченим у боргах і незаконних
розтратах, - то їх слід відшкодувати з власних коштів того
підскарбія, щоб повернути місту. Тому повинен вносити в облікові
книги лише ті випадки, що пов'язані з поїздками у конкретній
справі: хто з чиєю подорожною відбував подорож та якими вигодами
користувався.

А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну
турботу, аби скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і
надання супроводу та випадки насильного вимагання підвід і
подарунків, налагодивши справу так, як у сусідніх країнах, - там
ніде нема такого проклятущого і обтяжливого для посполитих звичаю.
А для перевезення листів нехай найясніший гетьман введе за
прикладом і зразком чужоземних держав пошту за військовий кошт у
відповідних полках підвладної йому території, попередньо докладно
і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши цю справу на
Генеральній раді.

XV

Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і
сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією
людністю роксоланською - козаками і посполитими - надто
обтяжливою, а постій компанійців і сердюків - нестерпною завадою.

Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба
відмовитися і зовсім їх скасувати.

Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел
поповнити і відновити для видатків занепаду військову скарбницю,
вичерпану на проведення воєнних дій, а також - яку кількість
кінного і пішого війська доцільно залишити по завершенні війни при
боці найяснішого гетьмана для військової служби.

XVI

Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює
свої образи й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові
комісари щокрок переслідують силою-силенною незвиклих і непомірних
здирств. Через ті утиски убогому чоловікові незмога й приступити
до ярмарку, аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що
для домашньої потреби пристарати без ярмаркового мита. А як
трапиться попастися на якійсь дрібній провині, то вже обдеруть оті
ярмаркові комісари до нитки.

Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до
військової скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише в
точно визначеному універсалами розмірі, не вимагаючи від купців
нічого зайвого і не чинячи ані найменшого здирства вірним убогим
людям.

Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих
осіб, які зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі
приїжджають на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для
власних потреб.

Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи - не
лише кримінальні, а й інші поточні - та не завдають непомірних
утисків і здирств посполитим і містам.

За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує,
використовуючи з належним старанням свою владу.

Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і
вольності у Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для
успішного виконання оцих угод і конституцій, котрі його
ясновельможність владна ствердити власноручним підписом,
військовою печаткою і відповідною присягою.

Присяга така:

Я, Пилип Орлик, новообраний гетьман Війська Запорозького,
присягаюсь перед Господом Богом, уславленим у Святій Трійці, в
тому, що я, обраний вільними голосами за давніми законами та
отчистим звичаєм у згоді з найяснішою королівською величністю
Швеції, нашим покровителем, проголошений і возведений на високий
гетьманський уряд генеральною старшиною і всім Військом
Запорозьким, що перебуває тут, при боці найяснішої королівської
величності, а Низовим товариством з берегів Дніпра - через
послів, - зобов'язуюсь і буду:

- незмінно здійснювати у всіх розділах, уривках, поняттях і
клаузулах подані тут уклад прав та конституції поміж мною і
Військом Запорозьким, одностайно схвалені, узаконені й усталені на
нинішній раді, присвяченій виборам;

- до решти відданим і вірним нашій Вітчизні і ревно дбатиму
про суспільне благо і соборність Матері-Малоросії;

- зміцнювати, скільки змоги, хисту і сил, права і вольності
Війська Запорозького;

- не входити у жодні змови з чужими державами і народами, а
також у межах Вітчизни, що замишляли б їй згубу і леда-яке лихо;

- викривати генеральній старшині, полковникам і усім, хто має
на те повноваження, таємні чужинецькі підступи, зловорожі
Вітчизні, її правам і вольностям;

- шанувати гідних і особливо заслужених перед Вітчизною та
виявляти, як велить звичай, прихильність усьому - значному і
меншому - товариству побратимів;

- здійснювати покарання причетних до злочинів згідно з буквою
закону і повсякчас дотримувати справедливості.

Нехай мені у тому допоможе Бог, пречисте Євангеліє і безвинні
муки Христа.

Цю присягу скріплюю і посвідчую власноручним підписом і
військовою печаткою.

Здійснилося в Бендерах року Божого 1710, квітня п'ятого дня.

П. ОРЛИК, гетьман Війська

Запорозького, рукою власною

(місце печатки)

Надруковано: "Перша Конституція України гетьмана Пилипа
Орлика. 1710 р.". К.: "ВЕСЕЛКА", 1994 р.


  • Друкувати
  • PDF
  • DOC
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу