Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами відповідача - Кабінету Міністрів України, позивачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та осіб, що приєднались до апеляційної скарги позивачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Кабінету Міністрів України про оскарження постанови № 341 від 04.04.2011 року частково, - ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2011 року позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним абзаців третього - п'ятого підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань". Позивачі доповненнями до адміністративного позову від 11.05.2011 року збільшили розмір позовних вимог, зокрема просили суд стягнути моральну та матеріальну шкоду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, позивачами та відповідачем подано апеляційні скарги. Відповідач просить скасувати постанову першої інстанції як таку, що винесена з порушенням матеріального та процесуального права та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позову. Позивачами заявляються вимоги стосовно часткового скасування оскаржуваного рішення, та постановленням нового, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст. ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивачів.

Кабінетом Міністрів України 04.04.2011 року прийнято постанову № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", відповідно до якої у 2011 році виплати разової грошової допомоги здійснюються у розмірі меншому, ніж передбачено зазначеним Законом України.

Позивачами вказана постанова оскаржується в частині положень, які зменшують обсяг гарантованих державою видатків до 5 травня, зокрема абзаців третього - п'ятого підпункту 2 пункту 1 постанови.

Аналізуючи законність зазначених положень спірної постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру разової грошової допомоги до 5 травня позивачам застосуванню підлягає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не постанова Кабінету Міністрів України, якою істотно звужується обсяг встановлених законом прав.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зі змісту Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" випливає, що під час визначення розміру разової грошової виплати до 5 травня, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачами конституційної гарантії та права на отримання разової грошової допомоги до 5 травня, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія як база нарахування для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування є прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Розміри виплат встановлені в оскаржуваній частині постанови КМ є меншими ніж мінімальна соціальна категорія - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, яку потрібно застосовувати для визначення мінімальної пенсії за віком, що суперечить нормам Конституції України.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, зокрема стягнення з відповідача моральної та матеріальної шкоди, колегія суддів погоджується з необхідністю відмови у даній частині вимог адміністративного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.95 року, із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду № 5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року, зокрема, зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації.

Звернувшись до суду з такою вимогою, позивачі повинні були зазначити: в чому полягає завдана йому моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, зазначивши, докази, якими це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру: за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій нематеріальній формі позивач визначає заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи вище викладені вимоги чинного законодавства, колегія суддів зазначає що позивачами не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з бездіяльністю зазначених суб'єктів владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується.

Стосовно відшкодування матеріальної шкоди, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням права, свобод та інтересів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішується судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Позивачі в обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що винесенням оскаржуваної постанови, якою сума щорічної грошової допомоги до 5 травня визначена меншою, ніж відповідним Законом України, Кабінет Міністрів України завдав їм матеріальної шкоди.

Апелянтами не надано доказів на підтвердження заявленої до стягнення суми матеріальної шкоди.

Посилання позивачів на невиконання судом першої інстанції процесуальних вимог щодо заявленого клопотання про забезпечення адміністративного позову, зокрема не постановлення ухвали з питання забезпечення даного позову колегія суддів вважає помилковими, з огляду на положення статті 117 Кодексу адміністративного судочинства, яка не передбачає обов'язковості винесення зазначеного документу.

Колегія суддів відхиляє вимогу апеляційної скарги позивачів в частині винесення окремої ухвали, оскільки зазначенні порушення суду першої інстанції спростовуються матеріалами справи та положеннями Кодексу адміністративного судочинства, Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Задовольняючи частково вимоги позивачів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо незаконності абзаців третього - п'ятого підпункту 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року № 341 "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань".

Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтами рішення.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення в межах вимог апеляційних скарг ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги відповідача Кабінету Міністрів України, позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, та осіб, що приєднались до апеляційної скарги позивачів - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 06.06.2013 року.

{Текст взято з сайту Єдиного державного реєстру судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/}