ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД м. КИЄВА
Р І Ш Е Н Н Я
20.12.2004 Справа N 32/502
20 грудня 2004 року господарський суд м. Києва розглянув у
відкритому судовому засіданні справу N 23/53 за позовом приватного
підприємства до ДПІ в Оболонському районі м. Києва, 3-тя
особа-товариство з обмеженою відповідальністю про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення і встановив таке.
Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва, яким позивачу
визначено суми податкового зобов'язання за платежем щодо ПДВ у
розмірі 207106,26 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в період укладення між
позивачем (Замовник) і ТОВ (Підрядник) договору підряду від
1 липня 2003 року N та його виконання позивач мав усі
підстави для включення сплаченої у складі вартості виконаних робіт
суми податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки
ТОВ було належним чином зареєстроване платником ПДВ, ним
було виписано надані позивачу податкові накладні, а позивачем було
сплачено кошти за виконані роботи.
Відповідач у відгуку на позовну заяву, його представник у
судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої
заперечення тим, що позивач безпідставно відніс на податковий
кредит суму ПДВ, сплачену ТОВ , включену до вартості
виконаних ним робіт відповідно до договору підряду. Оскільки ТОВ
на момент укладення та виконання зазначеного договору не
було платником ПДВ, бо рішенням Деснянського районного суду
м. Києва у справі N від 5 травня 2003 року визнані
недійсними: - з моменту реєстрації 17 червня 2003 року у Дніпровській
районній у м. Києві адміністрації Статут і Установчий договір ТОВ
і свідоцтво про державну реєстрацію;- реєстрація ТОВ як платника ПДВ і свідоцтво про
реєстрацію ТОВ як платника ПДВ; - реєстрація ТОВ як платника ПДВ і свідоцтво про
реєстрацію ТОВ як платника ПДВ; - фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського
та податкового обліку, підписані від імені ТОВ , з моменту
державної реєстрації ТОВ від 17 червня 2003 року, а саме:
накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні,
рахунки-фактури, касові документи (видаткові та прибуткові
ордери), векселі, акти заліків, акти приймання-передачі векселів,
виконаних робіт (послуг) та інші документи, що відображають
здійснення господарських операцій зазначеним підприємством.
Ураховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що він
правомірно та в межах визначеної законом компетенції прийняв
податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суми
податкового зобов'язання щодо платежу. ПДВ у розмірі
207106,26 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення всіх
представників сторін, Господарський суд міста Києва установив
таке.
Актом перевірки встановлено, що між позивачем (Замовник) і
ТОВ (Підрядник) було укладено договір підряду, згідно з яким
Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов'язання щодо
виконання ремонтно-будівельних робіт на об'єкті замовника.
До матеріалів справи позивачем надано завірені копії договору
і додаткової угоди N 1 до нього, актів виконаних робіт, податкових
накладних і платіжних доручень, про які зазначено в акті перевірки
та які пов'язані з господарськими операціями позивача з ТОВ .
Відповідно до додаткової угоди N 1 до вищезгаданого договору
Замовник доручає, а Підрядник бере на себе додаткові зобов'язання
щодо виконання робіт на об'єкті замовника.
Фактичне виконання зазначених робіт підтверджується
підписаними позивачем і ТОВ актами приймання виконаних робіт
на загальну суму 828425,00 грн.
ТОВ на адресу позивача було виписано податкові накладні
на загальну суму 828425,00 грн., про що у книзі обліку придбання
товарів (робіт, послуг) ПП відповідно до вимог наказу ДПАУ
від 30 травня 1997 року N 165 ( z0233-97 ) "Про затвердження форм
податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку
продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення" позивачем
здійснено відповідні записи.
Оплату виконаних ТОВ робіт відповідно до договору
підряду і додаткової угоди N 1 до зазначеного договору було
здійснено позивачем у повному обсязі, що підтверджується
платіжними дорученнями на суму 62566,00 грн.
Наведені факти підтверджуються актом перевірки і відповідачем
не заперечуються.
Беручи до уваги вищезгадані факти, суд вважає, що позовні
вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню на таких
підставах.
Як убачається з вищезгаданих актів приймання виконаних робіт
і платіжних доручень, ТОВ виписало на адресу позивача
податкові накладні на загальну суму 828425,00 грн., за фактом
підписання актів приймання виконаних робіт, які є документами, що
засвідчують факт виконання робіт, і за фактом зарахування коштів
від позивача (замовника) на банківський рахунок ТОВ , тобто
після виникнення в останнього податкових зобов'язань щодо ПДВ, що
відповідачем не заперечується.
Таким чином, суд визнав, що ТОВ виписало на адресу
позивача податкову накладну від 23 липня 2003 року N 25 на суму
62566,00 грн. відповідно до зазначених вимог законодавства.
Як убачається з податкових накладних на суму 62566,00 грн.,
виписаних ТОВ на адресу позивача, зазначені податкові
накладні відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7
Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ).
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат на сплату податку, не
підтверджених податковими накладними або митними деклараціями, а
при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, що засвідчує перерахування коштів в оплату
вартості таких робіт (послуг). У разі якщо на момент перевірки
платника податків податковим органом суми податку, попередньо
включені до складу податкового кредиту, залишаються не
підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник
податків несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму податкового
кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) визначає
лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат
на сплату податку - відсутність податкової накладної. Інших
підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат на
сплату податку зазначений Закон України не передбачає.
Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки
позивач мав всі необхідні податкові накладні на підтвердження сум
податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.
Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) право на нарахування податку і
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податків у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Відповідно до пункту 9.6 статті 9 Закону України "Про
ПДВ" ( 168/97-ВР ) свідоцтво про реєстрацію особи як платника
податку на додану вартість діє до дати його анулювання.
Як убачається з матеріалів справи, на момент складання ТОВ
податкових накладних на суму 62566,00 грн. ТОВ було
зареєстровано органами державної податкової служби в установленому
законодавством порядку платником ПДВ, про що мало відповідне
свідоцтво, а тому мало право складати податкові накладні.
Пунктом 25 Положення про Реєстр платників податку на додану
вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 1 березня 2000 року N 79
( z0208-00 ) (Положення N 79), передбачено, що Свідоцтво про
реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності платником ПДВ діє
до дати його анулювання, що відбувається у випадках, передбачених
законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи державної
податкової служби здійснюють виключення платника ПДВ з Реєстру.
Згідно з підпунктом 25.2 Положення N 79 ( z0208-00 ) датою
виключення платника ПДВ з Реєстру та анулювання Свідоцтва, що
відбувається у разі прийняття судом (господарським судом) рішення
про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької
діяльності, про що є відповідне рішення суду (господарського
суду), є відповідна дата прийняття рішення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва у справі
N , яким визнано недійсними реєстрацію ТОВ як платника
податку на додану вартість і Свідоцтво про реєстрацію ТОВ як
платника податку на додану вартість, було прийнято
5 грудня 2003 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідно до
вищезгаданих вимог законодавства Свідоцтво платника ПДВ ТОВ
вважається анульованим та виключеним з Реєстру 5 грудня 2003 року.
За таких обставин висновки відповідача про те, що позивач не
мав права на податковий кредит на підставі складених ТОВ
податкових накладних на суму 62566,00 грн., суд вважає
помилковими.
Суд також звертає увагу на те, що Державна податкова
інспекція в Оболонському районі м. Києва, приймаючи спірне
податкове повідомлення-рішення, обмежилася тільки фактом визнання
недійсними установчих, первинних бухгалтерських та податкових
документів ТОВ і його свідоцтва як платника ПДВ, на якому
ґрунтується висновок про те, що це підприємство не мало права
виписувати податкові накладні, а позивач відповідно не мав права
на підставі цих накладних відносити зазначені в них суми ПДВ до
податкового кредиту."
Однак цей висновок Державної податкової інспекції в
Оболонському районі м. Києва є помилковим і не відповідає вимогам
законодавства України, що регулює правовідносини у сфері
оподаткування ПДВ.
На дату укладення договору підряду і додаткової угоди N 1 до
зазначеного договору ТОВ перебувало на податковому обліку як
платник ПДВ.
Як зазначалося вище, відповідно до підпункту 7.2.4 пункту
7.2 статті 7 Закону України "Про ПДВ" ( 168/97-ВР ) право на
нарахування податку та складання податкових накладних надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податків.
Визнання в судовому порядку недійсними з моменту реєстрації
установчих, первинних бухгалтерських і податкових документів ТОВ
та його свідоцтва як платника ПДВ не є підставою для
визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично
значущих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором
можуть нести відповідальність за наявності вини.
Також суд виходить з того, що Законом України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) для платника податків не передбачено
обов'язок (стаття 9) і не надано право (стаття 10) вимагати від
іншого платника податку будь-яких відомостей (у тому числі і щодо
реєстрації як платника податку, ведення останнім будь-яких
бухгалтерських книг, журналів тощо). Також Закон України "Про ПДВ"
( 168/97-ВР ) не передбачає обов'язку чи права одного платника
податків контролювати показники податкової звітності щодо ПДВ
іншого платника податків.
Порушення порядку здійснення господарської діяльності ТОВ
, зазначені в рішенні Деснянського районного суду м. Києва
від 5 грудня 2003 року, визнання недійсними установчих доку ментів
і свідоцтва платника ПДВ цього підприємства не впливають на
результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для
притягнення позивача до відповідальності, оскільки відповідно до
статті 61 Конституції України ( 254к/96-ВР ) юридична
відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому до
відповідальності має бути притягнуто правопорушника, а не
позивача.
Крім того, суду не надано доказів визнання недійсним
договору, укладеного між позивачем і ТОВ . Факт укладення та
виконання цього договору відповідачем також не заперечується.
Беручи до уваги вищезгадані факти, суд вважає, що позовні
вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Ураховуючи викладене, а також те, що в період укладення між
позивачем (Замовник) і ТОВ (Підрядник) договору підряду,
додаткової угоди до зазначеного договору та їх виконання, позивач
мав усі підстави для включення сплаченої у складі вартості
виконаних робіт суми ПДВ до податкового кредиту, оскільки ТОВ
було належним чином зареєстрованим платником ПДВ, ним було
виписано надані позивачу належним чином оформлені податкові
накладні, а позивач оплатив виконані роботи в повному розмірі,
суми ПДВ було сплачено ним у складі вартості товару, суд вважає
правомірним включення позивачем суми ПДВ до складу податкового
кредиту, а прийняття відповідачем рішення про донарахування
позивачу ПДВ та застосування штрафних санкцій відповідно до
спірного податкового повідомлення-рішення - безпідставним.
Керуючись статтями 33, 49, 82 - 84 ГПК України ( 1798-12 ),
господарський суд м. Києва вирішив таке.
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва N від
3 червня 2004 року.
-
скопійовано
-
