Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційними скаргами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" та Міністерства екології та природних ресурсів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак", спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмарк-Україна", іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" до Міністерства охорони навколишньго середовища, Державної митної служби України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи: закрите акціонерне товариство "Куп'янський молочноконсервний комбінат", товариство з обмеженою відповідальністю "Юнілівер Україна", закрите акціонерне товариство "Оболонь", закрите акціонерне товариство "Крафт Фудз Україна", відкрите акціонерне товариство "Елопак-Фастів", Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта, -

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетра Пак" (далі - Позивач-1), Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмарк-Україна" (далі - Позивач-2) та Іноземне підприємство "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" (далі - Позивач-3) звернулись до суду з адміністративним позовом до Міністерства економіки України (далі - Відповідач-1, Мінекономрозвитку), Міністерства охорони навколишнього природного середовища (далі - Відповідач-2, Мінприроди), Державної митної служби України (далі - Відповідач-3, Держмитслужба) про визнання незаконним та нечинним спільного наказу Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України № 789/414/709 від 30.07.2009 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011 р. позовні вимоги задоволено повністю - визнано незаконним з моменту прийняття спільний наказ Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної митної служби України № 789/414/709 від 30.07.2009 р. "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах".

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси" та Міністерство екології та природних ресурсів України звернулися з касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в яких посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 915 від 26.07.2001 р. "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації відходів як вторинної сировини" (далі - Постанова № 915), з врахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 508 від 20.05.2009 р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. № 915" (далі - Постанова № 508), Мінекономрозвитку, Мінприроди та Держмитслужба прийняли спільний наказ № 789/414/709 від 30.07.2009 р. "Про затвердження Порядку здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах", який зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.07.2009 р. за № 717/16733 (далі - Наказ № 789/414/709).

Наказом № 789/414/709 був затверджений Порядок здійснення митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах (далі - Порядок), який було розроблено з метою здійснення контролю за тарою і пакувальними матеріалами, у яких на територію України надходять імпортні товари (п. 1.1 Порядку).

Як вбачається з пунктів 2.2, 2.3, 2.5 Порядку, підставою для митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах є наявність у лівому нижньому кутку на зворотному боці аркуша з позначенням 1/6 єдиного адміністративного документа форми МД-2 особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища територіальних органів та спеціальних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища. Особиста печатка держінспектора поста екологічного контролю на митній території України "Ввіз дозволено" проставляється після складання відомості про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів, у яких надходять товари, що підлягають митному оформленню в режимі імпорту (далі - відомість). Відомість складається за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією (Державна компанія з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси") або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначали, що оскаржуваний Наказ суперечить чинному законодавству України, зокрема:

- Закону України "Про відходи", оскільки закон не встановлює обов'язку суб'єктів господарювання укладати договір на організацію збирання та утилізації тари і пакувальних матеріалів;

- антимонопольному законодавству України, оскільки Наказ містить обов'язок укласти договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з єдиним можливим підприємством - Державною компанією "Укрекокомресурси";

- Митному кодексу України (порядку митного оформлення), оскільки п. 2.2 Наказу встановлює як обов'язкову підставу для митного оформлення товарів у тарі і пакувальних матеріалах наявність особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища (який не є службовою чи посадовою особою митного органу), а Митний кодекс України надає право здійснювати процедуру митного оформлення товарів лише митним органам.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- оскаржуваний Наказ суперечить положенням Закону України "Про відходи" (зокрема, п. п. "б" та "п" ч. 1 ст. 17 Закону), що призводить до встановлення додаткового, не передбаченого вказаним Законом, обов'язку суб'єктів господарювання укладати два договори щодо одного й того ж пакувального матеріалу: перший раз під час імпорту продукції, а другий раз, коли така імпортована упаковка стає використаним пакувальним матеріалом;

- оскаржуваний Наказ суперечить положенням Конституції України, ЦК України, ГК України та Закону України "Про захист економічної конкуренції", оскільки вказаним Наказом встановлюється обов'язок імпортерів укладати договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Державною компанією "Укрекокомресурси", що незаконно усуває конкуренцію на ринку;

- оскаржуваний Наказ суперечить Митному кодексу України, оскільки встановлює як обов'язкову підставу для митного оформлення товарів у тарі і пакувальних матеріалах наявність особистої печатки "Ввіз дозволено" державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища, який не є службовою чи посадовою особою митного органу;

- оскаржуваний Наказ суперечить положенням ГАТТ та зобов'язанням, які Україна взяла на себе як держава-член СОТ, оскільки встановлює додаткові процедури під час проходження митного оформлення товарів, що ускладнює процедуру імпорту в Україну товарів в тарі та пакувальних матеріалах.

З наведеними висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодитись не може, з огляду на наступне.

Визнаючи положення оскаржуваного Наказу щодо необхідності укладення договору з Державною компанією "Укрекокомресурси" такими, що призводять до обмеження чи спотворення конкуренції (антиконкурентними), суди не врахували, що відповідно до пункту 2.5 Наказу укладення договору з Державною компанією є не єдиним можливим варіантом дій імпортера при здійсненні митного оформлення імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах. Так, згідно з наведеним пунктом Наказу відомість про облік та розрахунок тари і пакувальних матеріалів складається або за наявності договору з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією, або за наявності підтверджуючих документів щодо самостійного приймання та утилізації використаних тари і пакувальних матеріалів. Таким чином, є хибним висновок судів попередніх інстанцій, що згідно з приписами оскаржуваного Наказу імпортер у будь-якому випадку вимушений укладати договір з Державною компанією "Укрекокомресурси" та не має альтернативних варіантів виконати вимоги законодавства щодо забезпечення приймання та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

Такий висновок судів спростовується, серед іншого, й положеннями пункту 4 Порядку збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки), затвердженого наказом Міністерства економіки України та європейської інтеграції від 02.10.2001 р. № 224, відповідно до якого приймання та утилізація використаної тари (упаковки) здійснюються підприємствами, установами, організаціями, які використовують тару (упаковку) для пакування і транспортування продукції, у процесі діяльності яких утворюється тара (упаковка), а також імпортерами, продукція яких міститься в тарі (упаковці), самостійно або шляхом укладення договорів з Державною компанією "Укрекокомресурси" чи іншими спеціалізованими підприємствами щодо надання послуг зі збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки). Зазначене підтверджує той факт, що збирання-утилізація використаної тари (упаковки) може здійснюватись шляхом укладення угод не тільки з Державною компанією, але й з іншими організаціями.

Таким чином, оскаржуваний Наказ не встановлює обмеження щодо кола суб'єктів надання послуг по утилізації відходів. Як правомірно зазначено скаржниками, з Державною компанією укладається лише договір щодо організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів, тобто Компанія самостійно не буде проводити всі вищезазначені операції, вона буде організовувати цю діяльність шляхом проведення тендеру серед суб'єктів господарювання, які мають ліцензії на провадження господарської діяльності по збиранню, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів.

Отже, за висновком колегії суддів, приймаючи Наказ № 789/414/709, відповідачами не було порушено вимог антиконкурентного законодавства.

Колегія суддів вважає помилковими й висновки судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний Наказ суперечить положенням Закону України "Про відходи" та призводить до встановлення додаткового, не передбаченого вказаним Законом, обов'язку суб'єктів господарювання укладати два договори щодо одного й того ж пакувального матеріалу.

Відповідно до п. п. "б", "в", "п" ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: забезпечувати приймання та утилізацію використаних пакувальних матеріалів і тари, в яких знаходилася продукція цих підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, або укладати угоди з відповідними організаціями на їх збирання та утилізацію; визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері поводження з відходами ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; передбачати при укладанні угод на поставку в Україну товарної продукції утилізацію чи вивезення з України використаних пакувальних матеріалів і тари.

Аналіз наведених законодавчих приписів у системному зв'язку з положеннями пункту 2.5 Наказу № 789/414/709 не дають підстав стверджувати, що імпортер зобов'язується двічі укладати договори на утилізацію щодо одного й того ж пакувального матеріалу. Уклавши договір з організації збирання, заготівлі та утилізації тари і пакувальних матеріалів з Компанією, імпортер не зобов'язується укладати жодних додаткових договорів, що підтверджується змістом самого договору з Компанією. Так, умовами договору з Компанією передбачено її обов'язок здійснювати виконання умов договору шляхом укладання угод про збирання, заготівлю та утилізацію використаних тари та пакувальних матеріалів замовника з відповідним підприємством. На підтвердження цього Компанія зобов'язується надавати замовнику послуги звітну інформацію, що безпосередньо закріплено у договорі. Крім цього, в преамбулі Наказу № 789/414/709 зазначено, що цей Наказ було розроблено відповідно до пунктів "в" та "п" статті 17 Закону України "Про відходи", тобто на виконання вказаних законодавчих приписів, а не всупереч ним.

Отже, укладення договору з Компанією при митному оформленні імпортних товарів у тарі і пакувальних матеріалах є передумовою, яка забезпечує фактичне виконання імпортерами обов'язків, передбачених п. п. "в" та "п" ч. 1 ст. 17 Закону України "Про відходи" та дає можливість здійснювати контроль за тарою і пакувальними матеріалами, у яких на територію України надходять імпортні товари.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає суперечності між положеннями оскаржуваного Наказу та нормами Закону України "Про відходи".

Крім цього, не можна погодитись з твердженнями судів попередніх інстанцій, що участь працівників спеціальних підрозділів Мінприроди при митному оформленні товарів суперечить порядку митного оформлення товарів, який здійснюється виключно службовими чи посадовими особами митного органу.

Дійсно, відповідно до ч. 1 ст. 41 Митного кодексу України від 11.07.2002 р. (що був чинним на момент прийняття оскаржуваного Наказу) митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів. Між тим, за думкою колегії суддів, це не виключає можливості здійснення органами Мінприроди екологічного контролю, що фактично передує митному оформленню товарів.

Так, відповідно до пункту 4 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 04.11.2011 р. № 429, Держекоінспекція відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про екологічну безпеку на пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення під час імпорту, експорту та транзиту вантажів і транспортних засобів, а також здійснює державний нагляд за додержанням вимог законодавства про поводження з відходами.

Згідно з пунктом 6.6 вищезазначеного Положення Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право оглядати в пунктах пропуску через державний кордон, на митницях призначення та відправлення транспортні засоби у порядку, визначеному законодавством, з метою виявлення екологічно небезпечних і заборонених до вивезення з України та ввезення в Україну вантажів.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів вбачається, що державні екологічні інспекції уповноважені здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, у тому числі у сфері поводження з відходами на митниці.

Інші висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо суперечності Наказу № 789/414/709 положенням законодавства України та міжнародним правовим актам спростовуються вищевикладеним та не приймаються судом касаційної інстанції до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

постановила:

Касаційні скарги Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини "Укрекокомресурси", Міністерства екології та природних ресурсів України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2011 р. скасувати.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "Тетра Пак", Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Вітмарк-Україна", Іноземного підприємства "Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед" відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку ст. ст. 235 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України.