КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Явід 17 жовтня 2007 р. N 880-р
Київ
Про схвалення Концепції національноїекологічної політики України на період до 2020 року
1. Схвалити Концепцію національної екологічної політики
України на період до 2020 року, що додається.
2. Мінприроди розробити у тримісячний строк та подати
Кабінетові Міністрів України проект Стратегії національної
екологічної політики України на період до 2020 року.
Прем'єр-міністр України В.ЯНУКОВИЧ
Інд. 33
СХВАЛЕНОрозпорядженням Кабінету Міністрів України
від 17 жовтня 2007 р. N 880-р
КОНЦЕПЦІЯнаціональної екологічної політики України
на період до 2020 року
Визначення проблеми, на розв'язанняякої спрямована Концепція
Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє
природне середовище в кілька разів перевищує відповідні показники
у розвинутих країнах світу та продовжує зростати.
Тривалість життя в Україні становить у середньому близько
66 років (у Швеції - 80, у Польщі - 74 роки). Значною мірою це
зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне
середовище, зокрема його забрудненням підприємствами головним
чином гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості,
енергетичного сектору.
В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель,
споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько
15 відсотків території України з населенням понад
10 млн. перебуває у критичному екологічному стані.
Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря
останнім часом становить понад 130 кілограмів на кожного мешканця
України, що в кілька разів перевищує зазначений показник у
розвинутих країнах світу.
Значна частина водних об'єктів втратила природну чистоту,
порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг
скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку.
Водні об'єкти забруднені сполуками важких металів, азоту,
сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на
одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні
показники у Франції в 2,5 раза, Німеччині та Великобританії - у
4,3 раза.
На сьогоднішній день у державі накопичено понад 35 млрд. тонн
відходів, 17 відсотків її території зазнає підтоплення та понад
18 відсотків вражено інтенсивною ерозією.
Актуальність розроблення оновленоїнаціональної екологічної політики
Відсутність ефективної системи управління в сфері охорони
навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж
очікувалося, проведення структурних реформ і модернізації
технологічних процесів в умовах зростання національної економіки
призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку
старих, неефективних підходів до використання енергетичних і
природних ресурсів.
На сьогодні єдиним нормативно-правовим актом, що визначає
екологічну політику і стратегію держави, є постанова Верховної
Ради України від 5 березня 1998 р. N 188/98-ВР ( 188/98-ВР ) "Про
Основні напрями державної політики України у галузі охорони
довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки". Багато положень цього документа не втратило
своєї актуальності, однак у цілому він уже не відповідає вимогам
сьогодення, оскільки за період, який минув з 1998 року, відбулися
значні події на міжнародному рівні, які визначили подальший
розвиток екологічних стратегій, а в Україні суттєві зрушення в
напрямі посилення економічної діяльності. Зазначене зумовило
необхідність розроблення проекту нового стратегічного документа на
довгострокову перспективу - Стратегії національної екологічної
політики України на період до 2020 року, яка враховує процеси
глобалізації економіки, розвиток ринкових відносин та рішення
Київської конференції міністрів навколишнього природного
середовища "Довкілля для Європи" (2003 р.), Всесвітнього саміту зі
сталого розвитку в м. Йоганнесбурзі (2002 р.), перспективи вступу
України до СОТ, положення ряду міжнародних зобов'язань України в
сфері охорони навколишнього природного середовища.
Національна екологічна політика базується на принципах:
рівності трьох складових розвитку держави (економічної,
екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети
сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час
прийняття економічних рішень;
екологічної відповідальності, який потребує запровадження
відповідальності за будь-які порушення законодавства про охорону
навколишнього природного середовища;
запобігання, який передбачає аналіз і прогнозування
екологічних ризиків, які ґрунтуються на результатах державної
екологічної експертизи, а також проведення державного моніторингу
навколишнього природного середовища;
інтеграції питань охорони навколишнього природного середовища
та раціонального використання природних ресурсів (екологічних
цілей) в секторальну політику на тому ж рівні, що й економічні та
соціальні цілі;
"забруднювач та користувач платять повну ціну", який
передбачає запровадження для забруднювача стимулів щодо зниження
рівня негативного впливу на навколишнє природне середовище та
повної відповідальності користувача за стан наданих йому у
користування природних ресурсів, а також зменшення впливу його
діяльності (бездіяльності) на стан цього середовища;
міжсекторального партнерства та залучення до реалізації
політики усіх заінтересованих сторін, який наголошує, що лише
шляхом спільного розв'язання нагальних проблем можливо забезпечити
успішну реалізацію екологічної політики.
Мета, основні цілі і завданнянаціональної екологічної політики
Мета реалізації національної екологічної політики полягає в
стабілізації і поліпшенні екологічного стану території держави
шляхом утвердження національної екологічної політики як
інтегрованого фактора соціально-економічного розвитку України для
забезпечення переходу до сталого розвитку економіки та
впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.
Основними цілями національної екологічної політики є:
досягнення безпечного для здоров'я людини стану навколишнього
природного середовища;
підвищення рівня громадської свідомості з питань охорони
навколишнього природного середовища;
поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня
екологічної безпеки;
удосконалення системи інтегрованого екологічного управління
шляхом включення екологічної складової до програм розвитку
секторів економіки;
удосконалення регіональної екологічної політики, зменшення
негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне
середовище;
припинення втрат біо- та ландшафтного різноманіття,
формування екомережі, розвиток заповідної справи;
забезпечення екологічно збалансованого використання природних
ресурсів.
Основними завданнями національної екологічної політики є
такі:
1) досягнення безпечного для здоров'я людини стану
навколишнього природного середовища, що передбачає:
проведення оцінки та послідовне зниження екологічних ризиків
для здоров'я людини;
упровадження системи екологічного маркування товарів і
продуктів харчування;
приведення якості питної води у відповідність з європейськими
стандартами;
2) підвищення громадської свідомості з питань охорони
навколишнього природного середовища, що здійснюватиметься шляхом:
формування інформаційного простору з питань збереження
навколишнього природного середовища, проведення екологічної
політики та забезпечення сталого розвитку;
створення державної системи інформування населення про стан
навколишнього природного середовища та заходи щодо його
поліпшення, а також відповідної бази геоінформаційних даних;
залучення громадськості до участі у розв'язанні екологічних
проблем, проведення постійних консультацій з громадськістю
стосовно рішень, спрямованих на поліпшення навколишнього
природного середовища та активне формування у населення
громадської свідомості з питань охорони навколишнього природного
середовища;
започаткування на національних каналах радіо і телебачення
регулярних програм з питань охорони навколишнього природного
середовища, екологічно збалансованого розвитку, реалізації
екологічної політики;
створення мережі інформаційних центрів відповідно до вимог
Оргуської конвенції ( 994_015 ) та підтримки їх діяльності;
сприяння впровадженню системи безперервної екологічної освіти
та освіти в інтересах екологічно збалансованого розвитку для всіх
вікових та професійних категорій населення;
розроблення інформаційної системи підтримки прийняття
управлінських рішень, що стосуються стану навколишнього природного
середовища та розв'язання нагальних проблем у цій сфері;
3) підвищення якості повітря та запобігання змінам клімату,
що здійснюватиметься шляхом:
технічного переоснащення виробничого комплексу на основі
впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і
ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та
екологічно безпечних технологічних процесів;
оптимізації структури енергетичного сектору економіки на
основі використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів
вуглецю, у тому числі нарощування обсягів використання
відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії;
реалізації проектів спільного впровадження з дотриманням
вимог Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну
клімату ( 995_801 ), розроблення та впровадження системи торгівлі
національним надлишком квот на викиди парникових газів;
4) підвищення якості поверхневих і підземних вод, що
здійснюватиметься шляхом:
підвищення якості води на засадах басейнового та
інтегрованого управління водними ресурсами та задоволення потреб
населення у високоякісній питній воді;
значного підвищення ефективності виконання комплексних
програм з упровадження нових технологій у промисловості,
енергетиці, будівництві, сільському господарстві та на транспорті;
підвищення ефективності технологій очищення виробничих
стічних вод та утилізації їх осадів, зменшення скидів у водойми
висококонцентрованих стічних вод через систему централізованої
каналізації;
зниження рівня забруднення водних ресурсів унаслідок
використання мінеральних добрив, синтетичних миючих засобів,
нафтопродуктів та хімічних засобів захисту рослин;
подолання кризового стану системи
водопровідно-каналізаційного господарства та підвищення
ефективності комунальних очисних споруд;
забезпечення своєчасного проведення відповідних заходів під
час аварій на об'єктах водної інфраструктури та перебоїв з
водопостачанням;
удосконалення контролю та спостереження за цілісністю
розподільної мережі, зменшення втрат води у таких мережах;
5) забезпечення екологічної безпеки, усунення збільшення
навантаження на навколишнє природне середовище, зумовленого
економічним зростанням, що здійснюватиметься шляхом:
переходу на інтегровані дозволи, що видаються за принципом
"єдиного вікна", та удосконалення порядку видачі дозволів на
викиди і скиди забруднюючих речовин, розміщення відходів;
удосконалення системи управління відходами з урахуванням
міжнародних стандартів та нормативів;
забезпечення стимулювання виробників до застосування
екологічно безпечних ресурсо- та енергозберігаючих технологій,
підвищення ролі еколого-економічних інструментів та більш
ефективного впровадження принципу "забруднювач та користувач
платять повну ціну";
дотримання вимог екологічної безпеки під час закриття або
зміни форми власності промислових підприємств і об'єктів та під
час передачі військових об'єктів у господарське користування. З
цією метою забезпечуватиметься проведення екологічного аудиту та
державної екологічної експертизи ситуацій, що склалися в окремих
населених пунктах і регіонах, а також на території діючих об'єктів
і комплексів;
зменшення обсягів викидів і скидів шкідливих речовин,
мінімізації утворення відходів та комплексного використання
матеріально-сировинних ресурсів, у тому числі за рахунок
стимулювання виробників до більш інтенсивного впровадження системи
надання сервісних послуг замість реалізації готової продукції;
забезпечення екологічно безпечного зберігання та видалення
небезпечних відходів, максимально можливої утилізації відходів за
рахунок прямого повторного чи альтернативного використання їх
ресурсно-цінної складової та безпечного видалення відходів, що не
підлягають утилізації;
стимулювання виробників до запровадження системи екологічного
менеджменту з метою зменшення негативного впливу на навколишнє
природне середовище;
забезпечення повного знешкодження (видалення) непридатних та
заборонених хімічних засобів захисту рослин, що накопичилися на
території України, у тому числі за рахунок проведення тендерних
процедур щодо залучення іноземних компаній для знешкодження
зазначених засобів чи вивезення їх за межі держави;
6) удосконалення системи інтегрованого екологічного
управління шляхом введення екологічної складової до програм
розвитку секторів економіки.
Екологізація промисловості передбачає:
розроблення методології визначення ступеня екологічного
ризику для навколишнього природного середовища, обумовленого
виробничою діяльністю екологічно небезпечних об'єктів;
упровадження новітніх наукових досягнень, енергоефективних і
ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та
екологічно безпечних технологічних процесів;
удосконалення еколого-економічного механізму з метою
стимулювання впровадження екологічно безпечних технологій та
природоохоронних систем, широке застосування екологічного аудиту
та сертифікації виробництва;
налагодження ефективного екологічного контролю з метою
управління техногенним навантаженням, раціональним використанням
природних ресурсів і розміщенням продуктивних сил;
упровадження екологічно ефективних методів організації
виробництва, принципів корпоративної соціальної відповідальності,
більш чистого виробництва з метою зменшення обсягів викидів і
скидів, мінімізації утворення відходів та комплексного
використання матеріально-сировинних ресурсів, у тому числі
вторинних;
удосконалення системи обліку відходів та статистичної
звітності щодо утворення, накопичення та утилізації відходів;
розвиток державної системи моніторингу навколишнього
природного середовища.
Екологізація транспорту передбачає:
розвиток екологічно безпечних видів транспорту;
упровадження інноваційних проектів, спрямованих на зменшення
рівня шумового забруднення;
оптимізацію дорожнього руху на території великих міст,
подальший розвиток громадського електротранспорту;
підтримку використання автотранспортних засобів, що
відповідають європейським стандартам;
підвищення вимог до забезпечення екологічної безпеки та
надійності трубопровідного транспорту;
гармонізацію планів розвитку транспортної структури з
вимогами, принципами та пріоритетами розвитку екомережі,
невиснажливого використання, відтворення та збереження біо- та
ландшафтного різноманіття;
стимулювання використання альтернативних видів палива.
Екологізація енергетики передбачає:
підвищення енергоефективності виробництва;
розвиток альтернативної енергетики;
мінімізацію негативного впливу атомної енергетики на
довкілля;
упровадження в енергетиці сучасних технологій та інноваційних
проектів, що забезпечать зменшення викидів забруднюючих речовин,
зниження рівня шумового та електромагнітного забруднення,
збільшення обсягів теплової та електричної енергії, яка
виробляється когенераційними установками;
7) удосконалення регіональної екологічної політики, зменшення
негативного впливу процесів урбанізації на навколишнє природне
середовище, що передбачає:
розв'язання нагальних екологічних проблем у промислово
розвинутих регіонах;
проведення класифікації регіонів за рівнями
техногенно-екологічних навантажень, створення банків
геоінформаційних даних та карт техногенно-екологічних навантажень;
оптимізацію процесів, швидкого розширення території міст;
удосконалення планування територіальної структури міст,
зменшення концентрації і навантаження промислових об'єктів на
обмеженій території;
припинення руйнування навколишнього природного середовища
великих міст, скорочення площі зелених насаджень міст і зелених
зон, зниження рівня забруднення водойм, шумового та
електромагнітного забруднення;
підвищення ефективності функціонування системи
водозабезпечення та водовідведення, модернізацію та реконструкцію
очисних споруд населених пунктів, будівництво очисних споруд за
новітніми технологіями;
упровадження інструменту стратегічної екологічної оцінки
регіональних планів і програм;
8) припинення втрат біо- та ландшафтного різноманіття,
формування екомережі, розвиток заповідної справи, що передбачає:
збереження біорізноманіття, подальший розвиток системи його
невиснажливого використання і відтворення;
зниження рівня забруднення Азовського і Чорного морів,
відновлення морських екосистем, охорону і збереження морського
біо- та ландшафтного різноманіття;
збереження у межах територій та об'єктів природно-заповідного
фонду рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення,
видів рослин і тварин, біотичних угруповань та типів природних
середовищ;
створення і підтримку цілісної та репрезентативної в межах
природних зон України системи територій та об'єктів
природно-заповідного фонду;
створення спеціальних центрів (розсадників, розплідників
тощо) із збереження та відтворення у навколишньому природному
середовищі видів рослинного та тваринного світу, занесених до
Червоної книги України;
вирішення питання щодо ефективного залучення державних
установ, провідних наукових установ, бізнесу та громадськості до
впровадження положень Рамкової конвенції про охорону та сталий
розвиток Карпат ( 998_164 ) і регіональних інструментів;
створення та впровадження диференційованої системи
науково-обґрунтованої вартісної оцінки об'єктів біорізноманіття із
застосуванням екосистемного підходу;
розроблення схеми функціонального зонування прибережної смуги
морів та визначення територій, придатних для різних видів
господарської та природоохоронної діяльності, формування
екомережі;
припинення катастрофічного зменшення запасів водних живих
ресурсів унаслідок їх надмірної експлуатації та погіршення стану
навколишнього природного середовища;
створення державної геоінформаційної системи об'єктів
екомережі.
Завдання національної екологічної політики, спрямовані на
екологічно збалансоване використання природних ресурсів, такі:
1) охорона водних ресурсів, екологізація водного
господарства, що передбачає:
перехід до сталого використання водних ресурсів шляхом
запровадження інтегрованого управління водними ресурсами;
упровадження системного підходу до менеджменту прісноводних
ресурсів і відповідних басейнів річок, які базуються на принципі
басейнового та інтегрованого управління;
зміцнення органів басейнового управління, в тому числі
міждержавних і регіональних;
підвищення ефективності водокористування шляхом запровадження
економічних стимулів на басейновому рівні та повного відшкодування
витрат;
розроблення ефективних стратегій для басейнового управління
водними ресурсами з метою запобігання негативним наслідкам повеней
та посухи;
зменшення обсягів використання води для потреб виробництва і
житлово-комунального господарства;
урахування нагальних потреб муніципальних водних систем
(зокрема, підключених до них промислових джерел) у програмах
управління водними ресурсами в річкових басейнах;
збільшення обсягу збирання та очищення зворотних вод;
упровадження системи відшкодування повної вартості послуг з
водопостачання і раціонального використання водних ресурсів
(менеджмент попиту) з урахуванням стимулювання до вжиття заходів
водозаощадження;
2) охорона земельних ресурсів, екологізація сільського
господарства, що передбачає:
запровадження інтегрованого підходу до управління земельними
ресурсами, підвищення його координованості та ефективності;
забезпечення широкого впровадження новітніх екологічно
збалансованих технологій землекористування;
удосконалення державної системи моніторингу земель, ведення
земельного кадастру та землеустрою;
створення умов для максимально можливого забезпечення
неперервності ділянок, стан яких наближається до природного;
формування збалансованого співвідношення між окремими видами
угідь та забезпечення екологічної безпеки і рівноваги територій у
регіонах;
розширення площі лісів, полезахисних лісових смуг та інших
захисних насаджень відповідно до науково обґрунтованих показників,
що розроблятимуться з урахуванням регіональних та місцевих
особливостей;
збільшення частки сільськогосподарських угідь екстенсивного
використання (сіножатей, пасовищ) відповідно до науково
обґрунтованих показників, що розроблятимуться з урахуванням
регіональних та місцевих особливостей;
розроблення технологій з відновлення виведених з ріллі
деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених
сільськогосподарських угідь;
наближення до європейських стандартів з питань відведення
земель під розміщення об'єктів промислового виробництва,
будівництва, транспорту, зв'язку тощо;
сприяння розробленню та широкому впровадженню нових
біологічних засобів захисту рослин у сільськогосподарському
виробництві;
забезпечення екологічно допустимого сільськогосподарського
навантаження на ґрунтовий покрив;
забезпечення широкого впровадження новітніх екологічно
збалансованих технологій ведення сільського господарства;
3) невиснажливе використання тваринних та рослинних ресурсів,
екологізація лісового господарства, що передбачає:
запровадження класифікації функцій та напрямів використання
екосистем, забезпечення проведення їх повної еколого-економічної
оцінки як основи для визначення можливості та екологічно
допустимих обсягів використання сировинної складової екосистеми;
запровадження механізму заборони використання ресурсу до
визначення його кількісних та якісних показників (заповідання,
консервація ресурсу тощо);
запровадження принципу гнучкого управління використанням
природних ресурсів, у тому числі постійного моніторингу кількісних
та якісних показників таких ресурсів під час їх використання;
передбачення можливості коригування процесу використання
природних ресурсів з урахуванням результатів моніторингу,
включаючи їх видову зміну та припинення виснажливого використання;
проведення оцінки впливу природних і антропогенних факторів
на динаміку ресурсних видів рослин та розроблення прогнозу змін
фіторесурсів;
установлення обґрунтованої ціни біоресурсів з урахуванням їх
несировинної цінності, розміру плати за спеціальне використання та
вдосконалення дозвільно-ліцензіиної діяльності у цій сфері;
відновлення чисельності рідкісних та таких, що перебувають
під загрозою зникнення, видів тварин і рослин;
упровадження в систему ведення лісового господарства та
комплексного використання лісових ресурсів екосистемного підходу;
запровадження системи повної відповідальності постійного
користувача за стан наданих у користування лісів;
забезпечення відтворення корінних лісових і природних
рослинних угруповань з використанням технологій, що сприяють
збереженню біорізноманіття;
розроблення та затвердження критеріїв та індикаторів
збалансованого розвитку лісового господарства, впровадження
сертифікації лісів у лісовому господарстві;
забезпечення розширеного відтворення лісів і збільшення
лісистості країни;
сприяння реалізації державної політики щодо запровадження
сталого управління лісовим господарством і підвищення ефективності
функціонування лісового господарства;
забезпечення підтримки лісового господарства шляхом поєднання
заходів державного регулювання та впровадження ринкового
механізму;
упровадження економіко-правового механізму для стимулювання
розширеного відтворення лісових ресурсів;
4) екологічно стале надрокористування, що передбачає:
створення умов для ефективного, екологічно збалансованого
розвитку надрокористування на основі впровадження нових
технологій, комплексного використання ресурсів надр, рекультивації
територій;
видачу спеціальних дозволів на користування надрами з метою
їх геологічного вивчення та видобування корисних копалин за умови
забезпечення повноти розробки родовищ корисних копалин;
удосконалення законодавчого врегулювання порядку використання
відвалів видобутку і відходів збагачення та переробки мінеральної
сировини як техногенних родовищ корисних копалин.
Інструменти національної екологічної політики
Необхідність переорієнтації зусиль з формування політики на
її практичне проведення, удосконалення і наближення законодавства
України про охорону навколишнього природного середовища до
європейського, зміцнення інституціонального потенціалу
природоохоронної діяльності та створення ефективних інструментів
екологічної політики передбачають, зокрема:
1) розвиток національної системи управління навколишнім
природним середовищем шляхом:
визначення солідарної відповідальності держави і суспільства
за стан навколишнього природного середовища;
стимулювання виробників до зміни моделі ресурсоємного
виробництва, впровадження стандартів системи управління
навколишнім природним середовищем;
підвищення ролі еколого-економічних інструментів для
регулювання охорони навколишнього природного середовища та
використання природних ресурсів;
2) укріплення інституціональної спроможності системи
управління навколишнім природним середовищем шляхом:
удосконалення системи державного контролю, зокрема формування
єдиної системи контролю за дотриманням законодавства про охорону
навколишнього природного середовища, виключення дублювання функцій
контролю різними уповноваженими органами виконавчої влади;
посилення відповідальності забруднювачів, зокрема підвищення
нормативів діючої системи збору за забруднення навколишнього
природного середовища до рівня, що стимулює суб'єктів
господарювання скорочувати обсяги забруднення; підвищення
фінансової відповідальності порушників законодавства, розширення
бази оподаткування, розроблення нових правил проведення оцінки
збитку на основі фактичних витрат на відновлювальні заходи;
реформування системи видачі дозволів, зокрема перехід до
видачі комплексних дозволів для забруднювачів за принципом
"єдиного вікна", спрощення процедури для малих і середніх
підприємств, розроблення системи технологічних нормативів на
викиди, скиди, розміщення відходів;
3) розвиток законодавства про охорону навколишнього
природного середовища здійснюватиметься шляхом:
гармонізації національного екологічного законодавства про
охорону навколишнього природного середовища з європейським та
нормами міжнародного права;
розроблення проекту Екологічного кодексу України,
забезпечення прийняття та дотримання його основних вимог;
4) удосконалення економічного та фінансового механізмів
реалізації національної екологічної політики, визначення джерел
фінансування шляхом:
визначення пріоритетності фактора бюджетного та податкового
регулювання. Це зумовлює необхідність збільшення в дохідній
частині бюджету частки природно-ресурсних платежів, розвиток
системи регуляторів, спрямованих на стимулювання суб'єктів
господарювання до виробництва екологічно безпечних видів продукції
та надання послуг у цій сфері;
удосконалення та встановлення більш жорсткого контролю за
здійсненням платежів за понаднормативне забруднення навколишнього
природного середовища;
підвищення стимулюючої функції збору за забруднення
навколишнього природного середовища з метою стимулювання суб'єктів
господарювання до впровадження екологічно безпечних технологій.
При цьому необхідно також забезпечити можливість щорічного
перегляду нормативів збору за забруднення навколишнього природного
середовища з метою підвищення до рівня компенсації реальної
заподіяної шкоди;
удосконалення діючого економічного механізму
природокористування і природоохоронної діяльності та формування
стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах
переходу до ринкових відносин як головної складової системи
екологічного управління. При цьому стимулювання заходів з охорони
і відтворення природно-ресурсного потенціалу держави
забезпечуватиметься за рахунок створення відповідних економічних
умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо);
здійснення видатків на охорону навколишнього природного
середовища в обсязі, не меншому ніж надходження коштів до
державного та місцевих бюджетів від збору за спеціальне
використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього
природного середовища, штрафних санкцій та відшкодування
заподіяних збитків внаслідок порушення законодавства про охорону
навколишнього природного середовища. При цьому головним джерелом
видатків на охорону навколишнього природного середовища повинні
бути кошти підприємств-забруднювачів, що зумовлює необхідність
створення фінансового механізму залучення приватного капіталу в
природоохоронну діяльність (наприклад, лізинг).
Важливим джерелом фінансування заходів з охорони
навколишнього природного середовища є фонди охорони навколишнього
природного середовища, порядок використання коштів яких потребує
реформування.
Для розв'язання регіональних екологічних проблем важливо
залучати також кошти місцевих бюджетів.
Незадіяним повною мірою джерелом коштів на потреби охорони
навколишнього природного середовища є міжнародна технічна допомога
та впровадження так званих гнучких механізмів Кіотського протоколу
до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату ( 995_801 );
5) наукове забезпечення національної екологічної політики, що
спрямовуватиметься на:
здійснення переходу України на принципи сталого розвитку;
раціональне використання природно-ресурсного потенціалу
держави;
поліпшення стану поверхневих і підземних вод, оздоровлення
басейнів річок Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, очищення
стічних вод;
поліпшення стану атмосферного повітря;
поліпшення стану поводження з відходами, зокрема впровадження
систем рециклінгу;
розвиток чистих виробництв;
організацію і проведення державної екологічної експертизи та
екологічного аудиту;
збереження біо- і ландшафтного різноманіття та розвиток
заповідної справи;
моделювання та прогнозування можливої зміни клімату з метою
пом'якшення її наслідків;
проведення стратегічної екологічної оцінки, оцінки ризиків та
реабілітації територій;
6) розвиток міжнародного співробітництва, що
спрямовуватиметься на:
безумовне виконання міжнародних зобов'язань відповідно до
міжнародних договорів;
більш послідовне врахування рекомендацій всесвітніх самітів
зі сталого розвитку в містах Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі;
активізацію співробітництва з питань запобігання
транскордонному забрудненню навколишнього природного середовища;
запобігання глобальній зміні клімату;
активізацію участі українських представників у роботі
міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана з контролем за
антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище;
7) інші інструменти:
підвищення продуктивності ресурсів шляхом упровадження
екологічно ефективного виробництва та екосистемного підходу,
стимулювання суб'єктів господарювання до впровадження
ресурсозберігаючих та енергоефективних технологій, більш широкого
застосування еколого-економічних інструментів, екологічного
управління, аудиту та сертифікації;
запровадження проведення стратегічної екологічної оцінки
планів і програм різних секторів економіки та регіональних планів
і програм, урахування висновків екологічної оцінки при підготовці
заявок на видачу дозволів на використання природних ресурсів;
оцінка екологічних ризиків шляхом аналізу та прогнозування
екологічних ризиків з метою забезпечення принципу запобігання
забрудненню навколишнього природного середовища;
оптимізація стандартів якості навколишнього природного
середовища шляхом встановлення реалістичних стандартів на основі
концепції управління ризиками і визнаних міжнародних норм;
зміцнення державної системи моніторингу навколишнього
природного середовища шляхом посилення координації діяльності
суб'єктів моніторингу та управління даними в рамках функціонування
державної системи моніторингу навколишнього природного середовища
як основи для прийняття управлінських рішень;
поступовий перехід до нової системи природно-ресурсних
платежів, що базуватиметься на принципах рентного доходу,
поширення таких принципів на всі види природних ресурсів;
формування корпоративної соціальної відповідальності бізнесу
шляхом встановлення довгострокових зобов'язань суб'єктів
господарювання сприяти економічному розвиткові з одночасним
підвищенням якості життя працівників, їх родин та суспільства у
цілому, включаючи стан навколишнього природного середовища.
Механізм реалізації національної екологічної політики
На основі цієї Концепції передбачається розроблення проекту
Стратегії національної екологічної політики України на період до
2020 року (далі - Стратегія), в якій буде викладено цілі, головні
пріоритети, напрями та завдання національної екологічної політики.
Передбачається також, що Стратегія буде супроводжуватися
розробленням проектів національних планів дій з охорони
навколишнього природного середовища, розрахованих на період
4-5 років.
Механізм виконання і контролю за реалізацією Стратегії
Критерії вибору пріоритетів заходів, спрямованих на
реалізацію Стратегії, такі:
екологічна та економічна ефективність - досягнення
запланованих природоохоронних цілей із залученням мінімального
обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального
природоохоронного ефекту;
співфінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих
заходів з різних джерел - відображує заінтересованість замовника
та наявність економічних вигід поряд з екологічними.
Фінансування заходів, спрямованих на реалізацію Стратегії,
здійснюватиметься за рахунок та в межах коштів державного і
місцевих бюджетів, передбачених на зазначену мету, а також інших
джерел.
Індикатори ефективності національної екологічної політики:
покращення стану здоров'я населення за рахунок зменшення
впливу негативних екологічних факторів;
співвідношення між рівнями фактичного забруднення
навколишнього природного середовища або виснаження природних
ресурсів і гранично допустимого забруднення або виснаження, яке
базується на науково обґрунтованих оцінках і характеризується як
критичне навантаження на навколишнє природне середовище;
співвідношення витрат на здійснення природоохоронних заходів
до отриманого екологічного ефекту;
скорочення витрат природних ресурсів та енергії на одиницю
продукції;
стан участі громадськості в прийнятті екологічно значущих
рішень.
Механізм моніторингу, оцінки та удосконалення дійз реалізації національної екологічної політики
Для проведення моніторингу реалізації національної
екологічної політики проект Стратегії передбачатиме встановлення
цільових показників для ключових завдань реалізації Стратегії до
2020 року. Для оцінки ефективності реалізації Стратегії
предбачається щороку протягом першого півріччя, наступного за
звітним, проводити оцінку досягнутого прогресу, аналіз
ефективності здійснених заходів та розробляти у разі необхідності
рекомендації щодо удосконалення запланованих дій.
Очікувані результати
Реалізація Стратегії дасть можливість:
стабілізувати та поліпшити стан навколишнього природного
середовища до рівня, безпечного для життєдіяльності населення;
усунути прямий зв'язок між економічним зростанням та
погіршенням стану навколишнього природного середовища;
упровадити систему екологічно збалансованого використання
природних ресурсів;
створити розгалужену екомережу та припинити втрати
біорізноманіття;
упровадити дієву систему інформування населення з питань
охорони та збереження навколишнього природного середовища,
екологічної політики та сталого розвитку.
