ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
30.05.2008 N 6
Про практику застосуваннякримінально-процесуального законодавства
при попередньому розгляді кримінальних справ
у судах першої інстанції
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного СудуN 14 ( v0014700-08 ) від 24.10.2008 }
З метою забезпечення однакового і правильного застосування
кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді
кримінальних справ у судах першої інстанції Пленум Верховного Суду
України П О С Т А Н О В Л Я Є дати судам такі роз'яснення:
1. Передбачений главою 23 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1003-05 ) (далі - КПК) попередній розгляд справи є
важливою самостійною стадією кримінального процесу, в якій суддя
зобов'язаний у строки, визначені в статті 241 КПК, на підставі
ретельного вивчення матеріалів справи перевірити, чи достатньо
підстав для призначення справи до судового розгляду. Прийняттю рішення про призначення справи до судового розгляду
у справі, що надійшла від прокурора, передує послідовне з'ясування
суддею щодо кожного з обвинувачених, передбачених статтею 237 КПК
( 1003-05 ), таких питань: 1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла; 2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення; 3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ); 4) чи не було допущено під час порушення справи, провадження
дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), без усунення яких справа не може
бути призначена до судового розгляду; 5) чи немає підстав для притягнення до кримінальної
відповідальності інших осіб (за наявності клопотання прокурора,
обвинуваченого, його захисника чи законного представника,
потерпілого чи його представника); 6) чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за
статтею Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (далі - КК), яка
передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для
пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено
(за наявності клопотання прокурора, потерпілого чи його
представника). З'ясовуючи питання про те, чи немає підстав для зміни,
скасування або обрання обвинуваченому запобіжного заходу, суддя
повинен ураховувати не тільки положення, передбачені в КПК
( 1001-05 1002-05, 1003-05 ), а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
( 995_004 ) (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенції) та практики
Європейського суду з прав людини. { Абзац третій пункту 1 в
редакції Постанови Верховного Суду N 14 ( v0014700-08 ) від
24.10.2008 } У разі відсутності підстав для направлення справи за
підсудністю іншому суду, зупинення чи закриття справи, повернення
справи прокурору, повернення справи на додаткове розслідування
справа призначається до судового розгляду. У справах, які були порушені прокурором відповідно до правил
статті 430 КПК ( 1003-05 ) і надійшли до суду від прокурора з
обвинувальним висновком, необхідно проводити попередній розгляд у
порядку, передбаченому главою 23 КПК, але у строки, що визначені в
статті 431 КПК.
2. Перевірка наявності підстав для призначення справи до
судового розгляду чи для прийняття іншого рішення у справі
здійснюється в засіданні з попереднього розгляду справи, яке у
всіх випадках і за всіма категоріями кримінальних справ
провадиться одноособово суддею, якому справа передана у
провадження відповідно до встановленого в суді порядку, незалежно
від того, в якому складі суду така справа може розглядатися
відповідно до вимог статті 17 КПК ( 1001-05 ). Про призначення справи до попереднього розгляду окремий
процесуальний документ не виноситься. Про день, час і місце попереднього розгляду справи учасники
процесу повідомляються за розпорядженням головуючого, про що їм
надсилаються повідомлення поштою, факсом, телеграфом,
телефонограмою та іншими засобами зв'язку. Такі повідомлення
направляються у строки, що дають змогу забезпечити своєчасність їх
отримання і право сторін на участь у попередньому розгляді справи.
3. Суддя має додержувати вимог частини першої статті 240 КПК
( 1003-05 ), відповідно до якої при попередньому розгляді справи
участь прокурора є обов'язковою, а неявка інших учасників процесу,
які своєчасно були повідомлені про день і час попереднього
розгляду справи, не перешкоджає такому розгляду. У випадку
надходження від обвинуваченого, який тримається під вартою, заяви
про бажання взяти участь у попередньому розгляді справи, суддя
вживає заходів для доставки обвинуваченого в засідання з
попереднього розгляду справи. Вважати правильною практику тих суддів, які в разі
надходження обґрунтованих клопотань про обрання обвинуваченому
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, заміну менш
суворого запобіжного заходу на взяття під варту чи зміну
запобіжного заходу - взяття під варту на інший менш суворий
запобіжний захід, визнають обов'язковою явку в засідання з
попереднього розгляду справи обвинуваченого та його захисника,
допущеного до участі у справі відповідно до вимог частини першої
статті 45 КПК ( 1001-05 ), а також забезпечують доставку в
засідання з попереднього розгляду справи обвинуваченого, що
тримається під вартою. { Пункт 3 доповнено абзацом другим згідно з
Постановою Верховного Суду N 14 ( v0014700-08 ) від 24.10.2008 }
4. Згідно з частиною третьою статті 240 КПК ( 1003-05 ) при
попередньому розгляді справи є обов'язковим ведення протоколу
засідання. На цій стадії розгляду справи законом не передбачено
фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного
засобу. Однак при прийнятті за результатами попереднього розгляду
справи рішення про її призначення до судового розгляду суддя
згідно з частиною четвертою статті 87 КПК ( 1001-05 ) зобов'язаний
за вимогою хоча б одного учасника судового розгляду справи
вирішити питання про забезпечення повного фіксування судового
процесу за допомогою технічних засобів. Рішення про фіксацію
судового розгляду справи технічними засобами суддя може прийняти і
за власною ініціативою.
5. За змістом закону (частина друга статті 240 КПК)
( 1003-05 ) попередній розгляд справи суддею здійснюється в такому
порядку: суддя відкриває засідання; повідомляє, що провадиться
попередній розгляд кримінальної справи та якої саме; встановлює
дані про особу обвинуваченого і перевіряє повноваження учасників
процесу, які з'явилися в засідання; повідомляє, ким проводиться
попередній розгляд справи із зазначенням прізвищ судді, прокурора
і секретаря; роз'яснює право відводу судді (статті 54, 55, 56 КПК)
( 1001-05 ), прокурора (статті 54, 56, 58 КПК), секретаря
(статті 54, 62 КПК), перелічує обставини, що тягнуть усунення від
участі в попередньому розгляді справи захисника обвинуваченого,
представників потерпілого, цивільного позивача і цивільного
відповідача (статті 61, 61-1, 63 КПК); вирішує заявлені відводи;
роз'яснює учасникам попереднього розгляду справи їх права на цій
стадії процесу, виходячи з вимог статей 237, 240, 246, 248, 249-1,
253, 255 КПК; надає слово для доповіді прокурору для висвітлення
питань, зазначених у статті 237 КПК, викладення своєї позиції щодо
можливості призначення справи до судового розгляду та своїх
клопотань. У разі явки інших учасників процесу вони висловлюють
свої думки з таких же питань і викладають свої клопотання, після
чого знову надається слово прокурору для висловлення думки щодо
клопотань учасників процесу. Заслухавши всіх учасників процесу,
суддя видаляється до нарадчої кімнати, де вирішує заявлені
клопотання та приймає рішення.
6. За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю
мотивованою постановою приймає одне з рішень, зазначених у
статті 244 КПК ( 1003-05 ). Ураховуючи вимоги статті 62
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та пункту 2 статті 6 Конвенції
( 995_004 ), постанову за результатами попереднього розгляду
справи не може бути викладено у формулюваннях, які порушують
принцип невинуватості особи. При прийнятті суддею рішення про
зміну, скасування або обрання запобіжного заходу висновок щодо
наявності підстав для цього або їх відсутності має бути
мотивованим у постанові. З огляду на вимоги частини першої статті
11 Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III ( 3018-14 )
"Про судоустрій України" суддя, прийнявши при попередньому
розгляді кримінальної справи рішення про її закриття, повинен
ухвалити постанову іменем України.{ Пункт 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного
Суду N 14 ( v0014700-08 ) від 24.10.2008 }
7. Суддям слід враховувати, що законом встановлено
особливості досудового розгляду у справах, які відповідно до вимог
статті 27 КПК ( 1001-05 ) порушуються за скаргою потерпілого. За змістом статті 251 КПК ( 1003-05 ) досудовий розгляд
скарги потерпілого з проханням порушити кримінальну справу за один
із злочинів, зазначених у частині першій статті 27 КПК
( 1001-05 ), суддя здійснює одноособово та за результатами
розгляду скарги приймає одне із рішень, визначених у частині
другій статті 251 КПК. З огляду на вимоги частини другої статті 97
КПК ( 1002-05 ) рішення по скарзі потерпілого суддя зобов'язаний
прийняти не пізніше триденного строку з дня надходження скарги.
Направлення особі, яка подала скаргу, та особі, про притягнення
якої до кримінальної відповідальності порушується питання,
повідомлення про день досудового розгляду скарги законом не
передбачено. Скарга залишається без розгляду і повертається особі, яка її
подала, якщо зміст скарги не відповідає вимогам статей 223, 224
КПК ( 1002-05 ) (чітко не викладені підстави для порушення справи,
час, місце, мотиви, наслідки вчинення злочину, його юридична
кваліфікація та відповідні докази, не наведені дані про особу, яка
підозрюється у вчиненні злочину, та відсутнє прохання про
притягнення особи до кримінальної відповідальності). У постанові
судді про залишення скарги без розгляду має бути роз'яснено, що
після усунення недоліків скарги особа може знову звернутися до
суду зі скаргою в межах строку давності притягнення до
кримінальної відповідальності. Приймаючи рішення про відмову в порушенні кримінальної
справи, суддя повинен керуватися вимогами статей 6, 94, 99 КПК
( 1001-05, 1002-05 ). Установивши наявність у скарзі достатніх даних, які вказують
на вчинення злочину, зазначеного у частині першій статті 27 КПК
( 1001-05 ), суддя порушує кримінальну справу і призначає її до
судового розгляду. У цій постанові зазначаються приводи і підстави
для порушення справи, прізвище, ім'я та по батькові особи, щодо
якої справа порушена, та кримінальний закон, за яким справа
порушена. Також у постанові вирішуються інші питання, які
стосуються підготовчих до судового розгляду дій. Копія скарги
потерпілого, копія постанови судді про порушення справи і
призначення її до судового розгляду, а також судова повістка про
виклик у судове засідання мають бути вручені підсудному не пізніше
як за три доби до слухання справи. Рішення про направлення скарги за належністю прокурору суддя
приймає у випадках: коли у скарзі йдеться про діяння, що
переслідується в порядку публічного обвинувачення, тобто про
злочини, які не зазначені у частині першій статті 27 КПК
( 1001-05 ); коли скарга подана в інтересах особи, яка не може в
силу безпорадного стану, залежності від обвинуваченого чи з інших
причин самостійно подати скаргу і захищати свої інтереси. У разі якщо скаргу про злочини, зазначені у частині першій
статті 27 КПК ( 1001-05 ), подано на осіб, які мають фізичні та
психічні вади і не можуть самостійно здійснювати свій захист або
обвинувачуються у вчиненні злочину в неповнолітньому віці, що за
вимогами статті 111 КПК ( 1002-05 ) вимагає обов'язкового
провадження досудового слідства, суддя повинен за наявності
підстав до порушення справи прийняти рішення про порушення
кримінальної справи і направлення її прокурору для організації
досудового слідства.
8. Вирішуючи питання про те, чи підсудна справа суду, на
розгляд якого вона надійшла, суддя повинен виходити з положень КПК
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) про предметну (родову),
територіальну, спеціальну підсудність і підсудність за зв'язком
справ (статті 33, 34, 36, 37, 39, 40 КПК). Установивши, що справа
не підсудна суду, суддя з попереднього розгляду своєю постановою
повинен направити її за підсудністю (стаття 41, частина третя
статті 249 КПК).
9. Суддям слід мати на увазі, що у стадії попереднього
розгляду справи провадження у ній може бути зупинено тільки з двох
підстав, передбачених частинами першою, другою статті 249 КПК
( 1003-05 ), а саме: коли обвинувачений зник і місце його
перебування невідоме (за винятком випадку, коли він перебуває за
межами України та ухиляється від явки до суду, що дає підстави для
розгляду справи щодо нього за його відсутності - пункт 1 частини
другої статті 262 КПК); коли обвинувачений захворів на таку
хворобу, що виключає можливість його участі в судовому розгляді
справи (наявність такої хвороби повинна бути підтверджена належно
завіреною довідкою лікувального закладу, наданою на час
попереднього розгляду, яка долучається до справи). При цьому правильною є практика суддів, які вимагають
наявності у лікарській довідці крім даних про медичний діагноз
обвинуваченого також даних про умови лікування (амбулаторне,
стаціонарне) і його орієнтовний строк. У разі встановлення, що
захворювання обвинуваченого не потребує тривалого лікування, суддя
не вправі зупиняти провадження у справі. Установлення факту зникнення обвинуваченого та відсутності
даних про місце його перебування можливе за наявності відповідних
матеріалів, зокрема, інформації органів внутрішніх справ,
прокуратури, письмових повідомлень відділень поштового зв'язку,
письмових заяв родичів, сусідів обвинуваченого тощо. Приймаючи рішення про зупинення провадження у справі щодо
обвинуваченого за підставами, зазначеними в частинах першій,
другій статті 249 КПК ( 1003-05 ), суддя повинен указати в
постанові термін зупинення: до розшуку обвинуваченого в разі, коли
він зник і місце його перебування невідоме, або до його видужання
в разі захворювання. Також одночасно з цим суддя вправі обрати,
змінити чи скасувати обраний обвинуваченому запобіжний захід. Це
рішення з наведенням відповідного обґрунтування викладається в
постанові про зупинення провадження у справі. Постанова судді в частині оголошення розшуку обвинуваченого
повинна містити потрібні відомості про особу розшукуваного
(прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження,
громадянство, місце реєстрації і тимчасового проживання, сімейний
стан, місце роботи, відомості про родичів тощо). Розшук
обвинуваченого відповідно до вимог частини першої статті 139,
статті 158 КПК ( 1002-05 ), статей 6, 7 Закону України від
18 лютого 1992 року N 2135-XII ( 2135-12 ) "Про
оперативно-розшукову діяльність" покладається на перелічені у
статті 5 цього Закону підрозділи (органи Міністерства внутрішніх
справ, Служби безпеки України, державної податкової служби тощо),
які здійснюють оперативну-розшукову діяльність, для чого їм на
виконання направляється копія постанови судді. У випадку, коли обвинуваченого розшукано чи він видужав,
суддя повторно призначає справу до попереднього розгляду. За наявності підстав для зупинення провадження у справі щодо
одного з обвинувачених у цій же справі суддя має керуватися
вимогами статті 26 КПК ( 1001-05 ) і в разі неможливості окремого
судового розгляду справ щодо цих обвинувачених - зупинити
провадження в усій справі. За можливості проведення окремого
судового розгляду справ щодо обвинувачених суддя повинен виділити
і зупинити своєю постановою справу щодо того обвинуваченого, який
не може брати участь у судовому розгляді, а щодо інших
обвинувачених своєю постановою призначити справу до судового
розгляду.
10. За змістом статті 248 КПК ( 1003-05 ) при попередньому
розгляді можуть бути закриті як справи, що надійшли до суду з
обвинувальним висновком (зокрема за актом амністії), так і справи,
що надійшли до суду від прокурора з постановами прокурора чи
слідчого, погодженими із прокурором, про звільнення обвинуваченого
від кримінальної відповідальності із закриттям кримінальної
справи. У цій стадії визначена можливість закриття справи за всіма
підставами, зазначеними у статті 248 КПК. Також на цій стадії
справа може бути закрита і за спеціальних підстав, передбачених в
Особливій частині КК ( 2341-14 ) (зокрема, за частиною другою
статті 111, частиною другою статті 114, частиною третьою
статті 175, частиною четвертою статті 212, частиною четвертою
статті 212-1, частиною другою статті 255, частиною другою
статті 258-3, частиною шостою статті 260, частиною третьою
статті 263, частиною четвертою статті 289, частиною четвертою
статті 307, частиною четвертою статті 309, частиною четвертою
статті 311, частиною третьою статті 369, частиною четвертою
статті 401 КК). Разом з тим треба мати на увазі, що справа, яка надійшла до
суду з обвинувальним висновком або з постановою прокурора у
порядку статті 9 КПК ( 1001-05 ), з підстав, передбачених частиною
першою статті 97 КК ( 2341-14 ) і частиною першою статті 447 КПК
( 1003-05 ), тобто щодо неповнолітнього, який вчинив злочин
невеликої або середньої тяжкості, не може бути закрита на стадії
попереднього розгляду справи із застосуванням до неповнолітнього
примусових заходів виховного характеру, оскільки при суперечності
в цій частині норм статті 248 і статті 447 КПК підлягає
застосуванню стаття 447 КПК як спеціальна норма, яка передбачає
обов'язкове призначення такої справи до судового розгляду. У таких
випадках питання про її закриття вирішується при судовому розгляді
справи згідно зі статтею 282 КПК. Суддя не може закрити справу при попередньому розгляді й
тоді, коли для з'ясування (підтвердження) підстав для її закриття
необхідно досліджувати й оцінювати певні докази у справі, дані
щодо поведінки обвинуваченого (наприклад, при визначенні дійового
каяття в діях обвинуваченого) або коли за законом вимагається
згода обвинуваченого на закриття справи, але такої згоди у справі
немає. Однак в останньому випадку суддя під час попереднього
розгляду справи повинен роз'яснити обвинуваченому можливість
закриття справи за умови відсутності проти цього його заперечень
та переконатися, що обвинуваченому зрозумілі наслідки закриття
справи за його згодою (зокрема цивільно-правові). Правильною є
практика тих суддів, які пропонують обвинуваченому оформити свою
згоду на закриття справи письмовою заявою з розпискою про
ознайомлення з наслідками закриття справи. У випадку незгоди судді з постановою прокурора або слідчого,
погодженою з прокурором, про можливість закриття справи щодо
обвинуваченого з підстав, зазначених у статті 248 КПК ( 1003-05 ),
суддя при попередньому розгляді справи вправі або повернути її на
додаткове розслідування на підставі статті 246 КПК (якщо у справі
допущено істотні порушення кримінально-процесуального закону чи не
виконано обов'язкові при проведенні досудового слідства дії, які
мають значення для прийняття рішення по суті справи, зокрема не
проведено відповідні експертизи), або повернути справу прокурору
на підставі статті 249-1 КПК (якщо прокурор не дотримав вимог
закону щодо перевірки наявності підстав для закриття справи). Вирішуючи питання про можливість закриття справи при
попередньому її розгляді, судді повинні враховувати роз'яснення
Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від
23 грудня 2005 року N 12 ( v0012700-05 ) "Про практику
застосування судами України законодавства про звільнення особи від
кримінальної відповідальності".
11. Відповідно до вимог статті 249-1 КПК ( 1003-05 )
підставою для повернення справи прокурору з попереднього розгляду
є встановлення суттєвих порушень ним вимог статей 228-232 КПК
( 1002-05 ) при перевірці справи з обвинувальним висновком, при
прийнятті у ній рішень та при направленні справи до суду. Суттєвими порушеннями при складанні обвинувального висновку,
правильність якого повинен перевірити прокурор, слід вважати такі
порушення вимог статей 223, 224 КПК ( 1002-05 ), які виключають
можливість здійснення обвинуваченим свого захисту і можливість
прийняття судом законного рішення у справі з урахуванням такого
обвинувального висновку. Зокрема, такі порушення мають місце у
випадках, коли в обвинувальному висновку містяться положення, що
суперечать одне одному; обвинувачення, викладене в обвинувальному
висновку, є неконкретним або не збігається з обвинуваченням,
викладеним у постанові про притягнення особи як обвинуваченого;
коли обвинувальний висновок містить недопустиму натуралізацію
опису злочину, зокрема статевого; коли обвинувальний висновок не
підписаний слідчим; коли в обвинувальному висновку відсутні дані
про місце перебування обвинувачених, дані про потерпілого, якщо
той встановлений по справі; коли в обвинувальному висновку не
зазначені докази, що зібрано у справі, і доводи, висунуті кожним з
обвинувачених на свій захист, з результатами їх перевірки; коли в
обвинувальному висновку немає посилань на аркуші справи; коли до
обвинувального висновку не долучені передбачені законом додатки
тощо. Під викладенням в обвинувальному висновку доказів, що
підтверджують обвинувачення, та доказів, отриманих у результаті
перевірки доводів обвинувачених на свій захист, розуміється
посилання не тільки на джерела доказів, але й наведення короткого
їх змісту, оскільки за вимогами статті 65 КПК ( 1001-05 ) доказами
в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у
визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд
установлюють наявність або відсутність обставин, що мають значення
для правильного вирішення справи. При цьому не можна вважати неконкретним обвинувачення у
випадках, коли під час досудового слідства встановлені приблизний
час чи період часу вчинення злочину, орієнтовне місце злочину
тощо, і ці дані зазначені як у постанові про притягнення особи як
обвинуваченого, так і в обвинувальному висновку. Правильною є практика тих суддів, які, повертаючи справу
прокурору на підставі статті 249-1 КПК ( 1003-05 ), розцінюють як
суттєві такі порушення, допущені прокурором при виконанні ним
вимог статей 228-232 КПК ( 1002-05 ): затвердження ним
обвинувального висновку, який складений із суттєвими порушеннями
вимог кримінально-процесуального закону або містить недопустиму
натуралізацію опису злочину; направлення справи до суду з
незатвердженим обвинувальним висновком; направлення справи до суду
за наявністю невирішених письмових вказівок прокурора органові
дізнання або слідчому про проведення додаткового розслідування,
крім випадків, коли виконати зазначені у вказівках процесуальні
дії неможливо; складання нового обвинувального висновку, який не
відповідає вимогам статей 223, 224 КПК; зміна постановою
обвинувального висновку з істотною зміною обвинувачення за
фактичними обставинами чи із застосуванням статті кримінального
закону з більш суворою санкцією без повернення справи слідчому для
додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення;
невирішення скарг учасників процесу на дії слідчого; затвердження
обвинувального висновку не тим прокурором, якому надано таке
право, тощо. При незгоді зі зміною прокурором обвинувачення під час
затвердження обвинувального висновку на менш тяжке чи з
виключенням з обвинувального висновку окремих пунктів, епізодів
обвинувачення суддя не вправі повертати справу прокурору на
підставі статті 249-1 КПК ( 1003-05 ) для поновлення попереднього
обвинувачення, а повинен проводити попередній розгляд справи в
межах зміненого обвинувачення. Виходячи зі змісту статті 249-1 КПК ( 1003-05 ) повернення
справи прокурору для усунення виявлених суттєвих порушень вимог
статей 228-232 КПК ( 1002-05 ) може мати місце як за клопотанням
учасників процесу, так і за ініціативою судді, але таке повернення
справи можливе лише на стадії попереднього розгляду кримінальної
справи. У разі виявлення зазначених порушень на стадії судового
розгляду справа підлягає направленню на додаткове розслідування
відповідно до вимог статті 281 КПК ( 1003-05 ) з мотивів
неправильності досудового слідства. Необхідно мати на увазі, що суддя не вправі зі стадії
попереднього розгляду повернути справу прокурору на підставі
статті 249-1 КПК ( 1003-05 ) для проведення додаткових слідчих
дій. Ураховуючи, що згідно зі статтею 232 КПК ( 1002-05 ) прокурор
вправі відкликати із суду кримінальну справу, по якій попередній
розгляд ще не відбувся, суддя повинен на відповідний запит,
поданий до початку попереднього розгляду, повернути справу
прокурору листом.
12. Статтею 246 КПК ( 1003-05 ) передбачено вичерпний перелік
підстав для повернення справи на додаткове розслідування зі стадії
попереднього розгляду. До таких підстав належать: а) установлення
під час порушення справи, провадження дізнання або досудового
слідства таких порушень вимог КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ),
без усунення яких справа не може бути призначена до судового
розгляду; б) установлення підстав для притягнення до кримінальної
відповідальності інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них
за вимогами статті 26 КПК неможливий; в) установлення підстав для
кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК ( 2341-14 ), яка
передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для
пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлене. У зазначених випадках справа може бути повернена на додаткове
розслідування за клопотаннями названих у частинах другій і третій
статті 237 ( 1003-05 ), частинах першій і другій статті 246 КПК
учасників процесу. З власної ініціативи судді повернення справи на додаткове
розслідування на стадії попереднього розгляду допускається тільки
у випадку встановлення таких порушень кримінально-процесуального
закону на досудових стадіях, які не можуть бути усунуті при
судовому розгляді справи. Вирішуючи питання про повернення справи на додаткове
розслідування зі стадії попереднього розгляду, судді повинні
враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що
містяться в постанові від 11 лютого 2005 року N 2 ( va002700-05 )
"Про практику застосування судами України законодавства, що
регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування". Повертаючи справу на додаткове розслідування, суддя у
постанові відповідно до вимог частини третьої статті 246 КПК
( 1003-05 ) повинен вирішити питання про запобіжний захід щодо
обвинуваченого.
13. Згідно з вимогами статті 245 КПК ( 1003-05 ) при
попередньому розгляді справи за наявності достатніх підстав для її
розгляду у судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання
про винуватість і не перевіряючи докази щодо їх достовірності,
виносить постанову про призначення справи до судового розгляду у
строки, передбачені статтею 256 КПК, та вирішує інші питання,
зазначені в статті 253 цього Кодексу, в тому числі і щодо
клопотань учасників судового процесу. При цьому суддя за змістом пункту 5 частини першої, частини
третьої статті 253 КПК ( 1003-05 ) не вправі відмовити сторонам
обвинувачення й захисту у витребуванні для дослідження у стадії
судового розгляду справи додаткових доказів, якщо вони є належними
і допустимими. Належними визнаються ті докази, які мають значення
для справи. Тому суддям слід з'ясовувати, які саме обставини у
справі можуть підтвердити або спростувати нові (додаткові) докази. При вирішенні питання про те, чи є допустимими докази, щодо
яких заявлено клопотання про їх витребування (приєднання до
справи), суддя повинен з'ясовувати, чи у визначеному законом
порядку вони зафіксовані (отримані) та чи відповідають
передбаченій законом формі. У разі встановлення неналежності та недопустимості таких
доказів суддя, призначаючи справу до судового розгляду, може
відмовити в клопотанні про їх витребування (приєднання до справи)
для дослідження при судовому розгляді справи. Виходячи із засад змагальності й диспозитивності
кримінального судочинства подавати належні і допустимі докази у
справі мають право всі учасники процесу. При цьому, коли в отриманні певних доказів для сторін у
справі є труднощі, суддя, призначаючи справу до судового розгляду
при попередньому її розгляді, в разі задоволення клопотань про
дослідження цих доказів повинен сприяти учасникам процесу в їх
витребуванні шляхом надання відповідних запитів, судових повісток,
судових доручень тощо.
14. Згідно з частиною другою статті 253 КПК ( 1003-05 ) суддя
при попередньому розгляді справи, призначаючи її до судового
розгляду, за наявності підстав вважати, що в стадії судового
розгляду відповідно до статті 299 КПК будуть досліджуватися лише
деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, вправі
викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати лише ті
докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання від
учасників розгляду. Однак таке рішення суддя може прийняти за
умови, якщо в матеріалах справи містяться дані про відсутність
оспорювання сторонами фактичних обставин справи і розміру
цивільного позову, в попередньому розгляді справи брали участь усі
учасники процесу, які не заперечували проти цього та яким суддею з
дотриманням вимог частини третьої статті 299 КПК було роз'яснено
наслідки такого порядку дослідження доказів у судовому засіданні. В інших випадках суддя, призначаючи справу до судового
розгляду, повинен вживати заходи для виклику в судове засідання
всіх осіб, зазначених у списку, долученому до обвинувального
висновку, та осіб, щодо виклику яких надійшли клопотання від
сторін у справі, а також для витребування за правилами частини
третьої статті 253 КПК ( 1003-05 ) доказів у справі, клопотання
щодо дослідження яких надійшли від учасників процесу.
15. При призначенні справи до судового розгляду суддям
належить забезпечувати виконання вимог законодавства про участь у
кримінальному судочинстві захисника підсудного. При цьому участь у
провадженні в справі прокурора (державного обвинувача) не є умовою
обов'язкової участі в кримінальному судочинстві захисника, крім
випадків, передбачених статтею 45 КПК ( 1001-05 ). Вирішуючи питання щодо забезпечення підсудного захисником,
суддя повинен враховувати вимоги статей 44, 45, 47 КПК ( 1001-05 )
і роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться у
постанові від 24 жовтня 2003 року N 8 ( v0008700-03 ) "Про
застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у
кримінальному судочинстві".
16. За змістом пункту 2 частини першої статті 253 КПК
( 1003-05 ) суддя вправі при попередньому розгляді справи за
клопотанням сторін за наявності підстав, передбачених законом,
вирішити питання про зміну, скасування чи обрання щодо підсудного
запобіжного заходу. У випадку обрання підсудному запобіжного заходу - взяття під
варту - в постанові про призначення справи до судового розгляду
належить мотивувати рішення про обрання такого запобіжного заходу,
а копію цієї постанови надсилати до відповідних установ, яким
належить її виконати, і установ, де буде утримуватися підсудний.
Ці установи повинні бути зазначені в постанові, винесеній за
результатами попереднього розгляду. Звернути увагу суддів на те, що при обґрунтуванні рішення про
обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, заміну менш
суворого запобіжного заходу на взяття під варту чи залишення
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, слід ураховувати
вимоги статей 148, 150 КПК ( 1002-05 ), статей 5, 6 Конвенції
( 995_004 ) щодо необхідності додержання розумних строків тримання
особи під вартою та положення, закріплені в практиці Європейського
суду з прав людини, а також рекомендації, що містяться в постанові
Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року N 4
( v0004700-03 ) "Про практику застосування судами запобіжного
заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання
під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства. { Пункт 16
доповнено абзацом третім згідно з Постановою Верховного Суду N 14
( v0014700-08 ) від 24.10.2008 }
17. Незалежно від того, які рішення були прийняті суддею при
призначенні справи до судового розгляду при вирішенні питань,
зазначених у статті 253 КПК ( 1003-05 ), ці рішення не підлягають
оскарженню в апеляційному чи касаційному порядку.
18. Відповідно до вимог частини другої статті 20 КПК
( 1001-05 ) з метою забезпечення гласності судового розгляду
кримінальні справи повинні розглядатися, як правило, у відкритому
судовому засіданні. Рішення про призначення закритого судового
розгляду у справі може бути прийнято суддею при попередньому
розгляді справи чи судом при її судовому розгляді тільки з
підстав, передбачених законом. Рішення про закритий судовий розгляд може стосуватися як
справи в цілому, так і судового розгляду окремих епізодів
обвинувачення чи допиту окремих осіб.
19. Суддям належить дотримувати вимог статті 254 КПК
( 1003-05 ) і забезпечувати своєчасне (не пізніше як за 3 доби до
дня розгляду справи в суді) вручення підсудному під розписку та
законному представникові неповнолітнього підсудного копії
обвинувального висновку з додатками до нього. При цьому вказаним
учасникам процесу копія обвинувального висновку з додатками до
нього повинна бути вручена без зазначення адрес осіб, які
підлягають виклику в судове засідання. Відмова підсудного від отримання копії обвинувального
висновку чи від надання розписки про це повинна бути оформлена або
його письмовою заявою, або відповідним актом працівників установи,
в якій підсудний тримається під вартою, або письмовим
повідомленням працівників відділень поштового зв'язку про відмову
особи отримати надіслані їй документи, або актом працівників суду
про неявку підсудного за викликом для отримання обвинувального
висновку тощо, та про це повинно бути зазначено в протоколі
судового розгляду справи у випадку явки (доставки) підсудного і
з'ясування у нього зазначеного питання. У випадку несвоєчасного вручення підсудному зазначених
документів справа може бути продовжена розглядом у судовому
засіданні лише тоді, коли про це надійде прохання від підсудного.
Це прохання повинно бути викладено у письмовій заяві чи занесено
до протоколу судового засідання. У разі, коли обвинувальний висновок вручається підсудному в
судовому засіданні або підсудний відмовився скористатися правом на
його отримання, суд зобов'язаний відкласти розгляд справи на три
дні або при наявності відповідної письмової заяви підсудного - на
менший термін.
20. Після призначення справи до судового розгляду суддя
повинен забезпечити прокуророві, підсудному, його захисникові,
потерпілому, цивільному позивачеві і їх представникам за їх
клопотаннями згідно з вимогами статті 255 КПК ( 1003-05 )
можливість ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, під час
якого вони мають право робити з матеріалів необхідні виписки. Таке
ознайомлення може мати місце до початку судового розгляду справи і
з дозволу судді - під час її судового розгляду. Визнати недопустимими дії щодо відмови підсудному в
ознайомленні з матеріалами кримінальної справи на зазначеній
стадії з тих мотивів, що він уже знайомився з нею при виконанні
вимог статті 218 КПК ( 1002-05 ). Однак слід визнати правильною
практику тих суддів, які обмежують час на ознайомлення з
матеріалами справи, а потім припиняють ознайомлення у випадках
недобросовісного користування (зловживання) особи своїми
процесуальними правами (зокрема, при явному затягуванні
ознайомлення чи висуванні не передбачених законом вимог щодо умов
такого ознайомлення).
21. Виходячи зі змісту статті 254 КПК ( 1003-05 ) при
призначенні справи до судового розгляду судова повістка про виклик
до суду надсилається тільки підсудним, свідкам, експертам та
перекладачам. Усі інші особи, які беруть участь у справі чи
викликаються до суду, повідомляються про день, місце і час
розгляду справи листами, телеграмами, телефонограмами тощо, з
приєднанням до справи копій документів на підтвердження надіслання
повідомлення.
22. Судді мають враховувати, що у постановах з попереднього
розгляду справи належить зазначати, чи підлягають оскарженню
постанови, який існує порядок і строк їх оскарження у випадках,
коли таке оскарження передбачено КПК ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ). Зокрема, постанови про направлення справи за підсудністю, про
зупинення провадження у справі, про призначення справи до судового
розгляду, про порушення кримінальної справи за скаргою потерпілого
з призначенням справи до судового розгляду, про залишення скарги
потерпілого без розгляду чи надіслання її за належністю прокурору
(статті 245, 249, 251 КПК) ( 1003-05 ) оскарженню не підлягають і
на них не може бути внесено подання прокурором. Постанови про повернення справи на додаткове розслідування,
про закриття справи (статті 246, 248 КПК) ( 1003-05 ) можуть бути
оскаржені всіма учасниками процесу. При цьому законом не
передбачено оскарження постанов про відмову в поверненні справи на
додаткове розслідування чи про відмову в закритті справи. Постанова про повернення справи прокурору (стаття 249-1 КПК)
( 1003-05 ) оскарженню не підлягає, але на неї може бути внесено
подання прокурором. Постанова про відмову в порушенні кримінальної справи за
скаргою потерпілого (стаття 251 КПК) ( 1003-05 ) відповідно до
вимог частини третьої статті 99-1 ( 1002-05 ), частини п'ятої
статті 251 КПК може бути оскаржена особою, яка подала скаргу в
порядку статті 27 КПК України ( 1001-05 ), або іншою особою,
інтересів якої вона стосується, або її представником. Однак з
урахуванням необхідності реального забезпечення прав потерпілого,
при колізії між нормами частини третьої статті 99-1 і частини
п'ятої статті 251 КПК у частині визначення моменту, з якого
обчислюється строк на оскарження постанови зазначеними особами,
слід визнати правильною практику тих суддів, які цей строк
обчислюють із дня одержання ними копії постанови судді про відмову
в порушенні кримінальної справи (стаття 99-1 КПК), а не з дня
винесення цієї постанови (стаття 251 КПК). Суддям слід ураховувати, що оскарження постанов судді з
попереднього розгляду справи можливе в порядку (апеляційному чи
касаційному) і в строки, передбачені в кожній із зазначених вище
статей КПК ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), однак відповідно до
вимог частини другої статті 383 КПК у касаційному порядку можуть
бути перевірені тільки ті постанови попереднього розгляду справи,
які перешкоджають подальшому провадженню у справі (наприклад, про
закриття справи, про відмову в порушенні кримінальної справи в
порядку статті 27 КПК).
23. Звернути увагу суддів на дотримання вимог закону щодо
необхідності вручення (надіслання) копій постанов попереднього
розгляду протягом 3 діб після їх винесення: сторонам - у випадках
повернення справи на додаткове розслідування, закриття справи чи
відмови в порушенні кримінальної справи за скаргою, поданою у
порядку статті 27 КПК ( 1001-05 ) (статті 246, 248, 251 КПК)
( 1003-05 ), прокурору - у випадку повернення йому справи
(стаття 249-1 КПК). У всіх інших випадках законом не передбачено вручення
(надіслання) учасникам процесу копій постанов попереднього
розгляду справи.
24. Визнати такими, що втратили чинність: - абзац перший пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 27 грудня 1985 року N 11 ( v0011700-85 ) "Про
додержання судами України процесуального законодавства, яке
регламентує судовий розгляд кримінальних справ" зі змінами,
внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від
4 червня 1993 року N 3 ( v0003700-93 ), від 13 січня 1995 року N 3
( v0003700-95 ), від 3 грудня 1997 року N 12 ( v0012700-97 ); - пункти 2, 3, 4, 5, 6 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 29 червня 1990 року N 5 ( v0005700-90 ) "Про виконання
судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду
України з питань судового розгляду кримінальних справ і
постановлення вироку" зі змінами, внесеними згідно з постановами
Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3
( v0003700-93 ), від 3 грудня 1997 року N 12 ( v0012700-97 ).
Голова
Верховного Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду України Ю.Л.Сенін
