open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ

РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
23.02.2004 N 1037

У зв'язку з численними зверненнями суб'єктів підприємницької
діяльності Державний комітет України з питань регуляторної
політики та підприємництва вважає за необхідне повідомити, в
порядку інформації, свою позицію з наступних питань.
1. Щодо застосування окремих положень Закону України від
12 липня 2001 року N 2664-III ( 2664-14 ) "Про фінансові послуги
та державне регулювання ринків фінансових послуг". Згідно з пунктом 5 статті 1 Закону України "Про фінансові
послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"
( 2664-14 ) фінансова послуга - це операції з фінансовими
активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний
рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених
законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових
активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної
вартості фінансових активів. На думку Держпідприємництва, виходячи із наведеного вище
визначення фінансових послуг, операції з фінансовими активами (в
тому числі операції з перерахування коштів) можуть бути визнані
фінансовими послугами лише у випадку, коли вони становлять предмет
договору. У випадку укладення договору доручення предметом договору є
зобов'язання повіреного вчинити від імені та за рахунок довірителя
певні юридичні дії (наприклад, укласти з третьою особою
(забудовником) договір пайової участі у будівництві житлового
будинку). У такому випадку зобов'язання повіреного щодо
перерахування коштів забудовнику не становлять предмет договору і
є допоміжною операцією в рамках зазначеного вище договору
доручення, оскільки окремий вид господарської діяльності може
складатися як з єдиного процесу, так і охоплювати ряд процесів
(пункт 1 статті 259 Господарського кодексу України ( 436-15 ). Операції перерахування коштів у такому випадку не можуть
вважатися фінансовою послугою, за умови, що винагорода повіреному
виплачується виключно за укладення договору пайової участі у
будівництві і представництво інтересів довірителя, а дії
повіреного по перерахуванню коштів не підлягають окремій оплаті,
тобто таке перерахування коштів не має на меті отримання прибутку
або збереження реальної вартості фінансових активів. Відповідно, така діяльність юридичної особи - повіреного не
підлягатиме обов'язковому ліцензуванню згідно з Законом
( 2664-14 ).
2. Щодо застосування окремих положень Закону України від
19 червня 2003 року N 978-IV ( 978-15 ) "Про фінансово-кредитні
механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю". Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і
управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ) (надалі - Закон), зокрема передбачається,
що залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою
фінансування масового будівництва житла здійснюється на основі
укладення договору управління майном із банком чи іншою фінансовою
установою (управителем). Згідно зі статтею 1029 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
за договором управління майном одна сторона (установник
управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк
майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату
здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах
установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача). Згідно з частиною 2 статті 1029 ЦК ( 435-15 ) (в редакції
Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів
України від 19 червня 2003 року) договір управління майном може
засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на
отримане в управління майно. При цьому зазначена стаття
передбачає, що законом чи договором управління майном можуть бути
передбачені обмеження права довірчої власності управителя. Так, що стосується правового регулювання фінансово-кредитних
відносин у сфері будівництва житла та операцій з нерухомістю,
Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління
майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"
( 978-15 ) передбачені певні обмеження щодо укладення договорів
управління майном у цій сфері. Так, зокрема Закон (стаття 4)
передбачає, що управителем може бути лише банк чи інша фінансова
установа. В той же час Закон ( 978-15 ) не містить заборони щодо
використання інших договірних форм (крім інституту довірчого
управління майном) з метою врегулювання взаємовідносин між
забудовниками та фізичними особами - набувачами житла. Так, зокрема, такі відносини можуть регулюватися
цивільно-правовим договором доручення. За договором доручення
(згідно зі статтею 1000 ЦК ( 435-15 ) одна сторона (повірений)
зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони
(довірителя) певні юридичні дії. На відміну від договору
управління майном (стаття 1029 ЦК), повірений діє від імені та за
рахунок довірителя і не має повноважень щодо управління майном, а
лише щодо вчинення певних юридичних дій. Таким чином, договір
доручення та договір управління майном є відокремленими правовими
інститутами, що регулюються різними главами ЦК. Відповідно, на
відносини, що виникають в рамках договору доручення, не
поширюються правила, встановлені для договору управління майном
(статті 1029 - 1045), а також іншими законодавчими актами, в тому
числі і Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і
управління майном при будівництві житла та операціях з
нерухомістю" ( 978-15 ). Також закон не містить заборони на укладення договорів
пайової участі у будівництві взагалі без залучення управителя
майном, тобто безпосередньо між фізичною особою - набувачем житла
та забудовником.
Голова Ю.А.Авксентьєв

  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: