ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

                            14.03.2006
 

     Колегія суддів  Вищого  адміністративного  суду   України   у
складі: головуючого    Співака    В.І.,   суддів:   Білуги   С.В.,
Гаманка О.І.,  Загороднього  А.Ф.,  Заїки  М.М.,   при   секретарі
Проценко О.О.,   розглянувши   в  порядку  письмового  провадження
касаційну скаргу  П.  М.  та  П.  Р.  на  рішення  Шевченківського
районного  суду  м.  Києва  від  26  червня  2003  року  та ухвалу
апеляційного суду м.  Києва від 23 жовтня 2003 року  у  справі  за
скаргою  П.  М.,  П.  Р.  на  неправомірні дії Державного комітету
України у      справах      національностей      та      міграції,
В С Т А Н О В И Л А:

     У березні  2003 року П.  М.  та П.  Р.  звернулись до суду зі
скаргою  на  рішення  Державного  комітету   України   у   справах
національностей  та міграції від 11 грудня 2002 року про відмову в
наданні їм статусу біженців,  зазначивши,  що  вони  є  подружжям,
громадянами Афганістану,  за національністю - таджики. Посилаючись
на   побоювання   стати   жертвою   переслідувань   за    ознаками
національності    та   політичних   переконань   просили   визнати
неправомірними вказане рішення суб'єкта оскарження.

     Рішенням Шевченківського  районного   суду   м.   Києва   від
26 червня 2003 року,  залишеним без змін ухвалою апеляційного суду
м.  Києва від 23 жовтня 2003 року,  П.  М.  та П.  Р. відмовлено в
задоволенні скарги.

     В касаційній скарзі П.  М. та П. Р. просять скасувати рішення
Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2003 року та
ухвалу  апеляційного  суду  м.  Києва від 23 жовтня 2003 року,  як
постановлені з порушенням  норм  матеріального  та  процесуального
права, а справу направити на новий розгляд.

     Перевіривши доводи  касаційної  скарги,  рішення  судів  щодо
правильного  застосування  норм  матеріального  та  процесуального
права,  колегія суддів вважає,  що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав:

     Судами встановлено,  що скаржник П.  М. до прибуття в Україну
постійно працював в державних установах Афганістану,  що вказує на
те,  що з боку державної влади відносно нього ніяких переслідувань
не було.

     Прибувши до України П.  М.  та П. Р. звернулись до Посольства
Афганістану, де були зареєстровані відповідно 8 січня 2002 року та
29 січня 2002 року та отримали довідки.

     До управління  у справах національностей та міграції Одеської
облдержадміністрації позивачі звернулись лише 3 вересня 2002 року.

     При проведенні співбесіди скаржники зазначали,  що виїхали  з
країни  через  війну,  нестабільну  політичну обстановку в країні,
негативного економічного стану країни.

     В судовому  засіданні  суду  першої  інстанції  скаржники  не
навели  суду переконливих доказів того,  що в країні їх походження
вони зазнавали переслідувань з боку урядових організацій  за  свої
політичні переконання.

     Крім того,  судами  встановлено,  що  до  прибуття на Україну
скаржники перебували у третій безпечній країні.

     Пославшись на досліджені  докази,  суди  обґрунтовано  дійшли
висновку,  що  рішення  Державного  комітету України від 11 грудня
2002 року  про  відмову  у  наданні  статусу  біженців  скаржникам
прийнято  у відповідності до вимог пунктів 4 та 6 статті 10 Закону
України "Про біженців" (  2557-14  ),  оскільки  вони  є  особами,
стосовно яких встановлено,  що умови, передбачені абзацом 2 статті
1 цього Закону відсутні.

     З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судами першої
та  апеляційної  інстанції  вірно  дана правова оцінка обставин по
справі і не допущено порушень норм матеріального та процесуального
права, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

     Керуючись статтями  220,  222,  223,  224,  230,  231 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ),  колегія суддів
У Х В А Л И Л А:

     Касаційну скаргу П.  М.  та П. Р. залишити без задоволення, а
рішення Шевченківського районного суду  м.  Києва  від  26  червня
2003 року  та  ухвалу  апеляційного  суду  м.  Києва від 23 жовтня
2003 року у справі за скаргою П.  М.  та П. Р. на неправомірні дії
Державного  комітету України у справах національностей та міграції
- без змін.

     Ухвала оскарженню не підлягає.