У Х В А Л АКОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційногопровадження у справі за конституційним поданням
46 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень абзаців
дев'ятнадцятого - двадцять шостого пункту 5 розділу I
Закону України "Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України (щодо посилення правового
захисту громадян та запровадження механізмів
реалізації конституційних прав громадян
на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність,
безпеку, повагу до гідності особи,
правову допомогу, захист)"
м. Київ
12 жовтня 2005 року
N 32-у/2005
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича - суддя-доповідач, Станік Сюзанни Романівни, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни
розглянув питання про відкриття конституційного провадження у
справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень абзаців дев'ятнадцятого - двадцять
шостого пункту 5 розділу I Закону України "Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового
захисту громадян та запровадження механізмів реалізації
конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність,
особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи,
правову допомогу, захист)" від 12 січня 2005 року N 2322-IV
( 2322-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 10,
ст. 187).
Заслухавши суддю-доповідача Скомороху В.Є. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати неконституційними положення абзаців
дев'ятнадцятого - двадцять шостого пункту 5 розділу I Закону
України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
(щодо посилення правового захисту громадян та запровадження
механізмів реалізації конституційних прав громадян на
підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку,
повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)" ( 2322-15 )
(далі - Закон).
Зазначеними положеннями Закону ( 2322-15 ) встановлено:
"Позаплановою виїзною ревізією або перевіркою вважається
ревізія або перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу
державної контрольно-ревізійної служби і проводиться за наявності
хоча б однієї з таких обставин:
1) за наслідками ревізій або перевірок інших міністерств та
інших органів виконавчої влади, державних фондів, бюджетних
установ, а також підприємств, установ і організацій виявлено
факти, які свідчать про порушення підконтрольними установами
законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до
компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби, якщо
підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні
підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної
контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих днів з дня
отримання запиту;
2) підконтрольною установою подано у встановленому порядку
скаргу про порушення законодавства посадовими особами органу
державної контрольно-ревізійної служби під час проведення планової
чи позапланової виїзної ревізії або перевірки, в якій міститься
вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної
ревізії або перевірки;
3) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей,
отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною
установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх
документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу
державної контрольно-ревізійної служби протягом десяти робочих
днів з дня отримання запиту;
4) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної
установи;
5) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій та
перевірок у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів
України, органів прокуратури, державної податкової служби,
Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в
якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними
установами законів України, перевірку додержання яких віднесено
законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної
служби;
6) у разі, коли вищестоящий орган державної
контрольно-ревізійної служби в порядку контролю за достовірністю
висновків нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної
служби здійснив перевірку актів ревізії або перевірки, складених
нижчестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби, та
виявив їх невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна
ревізія або перевірка в цьому випадку може ініціюватися
вищестоящим органом державної контрольно-ревізійної служби лише у
тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб
нижчестоящого органу державної контрольно-ревізійної служби, які
проводили планову або позапланову виїзну ревізію або перевірку
зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове
розслідування або порушено кримінальну справу.
Позапланова виїзна ревізія або перевірка може здійснюватися
лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення
суду".
Посилаючись на статті 40, 86 Конституції України
( 254к/96-ВР ), статті 19, 20 Закону України "Про звернення
громадян" ( 393/96-ВР ), статтю 2, частину третю статті 8 Закону
України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"
( 2939-12 ), частину п'яту статті 15 Закону України "Про статус
народного депутата України" ( 2790-12 ), суб'єкт права на
конституційне подання вважає, що органи державної
контрольно-ревізійної служби повинні розглянути звернення громадян
та запити народних депутатів України і провести позапланову виїзну
ревізію або перевірку, про результати якої повідомити заявників.
Проте проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки,
необхідної для забезпечення всебічного, повного і своєчасного
розгляду звернень громадян, запитів народних депутатів України та
надання їм відповідей не передбачено переліком підстав для
проведення позапланових виїзних ревізій або перевірок органами
державної контрольно-ревізійної служби, визначених у Законі
( 2322-15 ), і тому оскаржувані положення Закону ( 2322-15 ) не
відповідають статтям 40, 86 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2. Третя колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою
від 29 червня 2005 року відмовила у відкритті конституційного
провадження у цій справі на підставі пункту 2 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та Законом України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
3. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного
провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з
такого.
Аналіз конституційного подання свідчить, що в ньому немає
належного правового обґрунтування неконституційності зазначених
положень Закону ( 2322-15 ), оскільки вони стосуються лише
здійснення повноважень органами державної контрольно-ревізійної
служби щодо проведення позапланових виїзних ревізій або перевірок.
Фактично народні депутати України звертаються з питаннями
консультативного характеру щодо застосування закону до певних
правовідносин.
Наявність чи відсутність у законі окремих підстав для
проведення органами державної контрольно-ревізійної служби
позапланових виїзних ревізій або перевірок є питанням доцільності.
Посилання автора конституційного подання на невідповідність
оспорюваних положень Закону ( 2322-15 ) окремим положенням законів
України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ), "Про статус
народного депутата України" ( 2790-12 ) не може розглядатися як
обґрунтування їх неконституційності.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) в конституційному
поданні має зазначатися, зокрема, повне найменування, номер, дата
прийняття, джерело опублікування правового акта, конституційність
якого (окремих його положень) оспорюється (пункт 3); правове
обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта
(його окремих положень) (пункт 4).
Положення Закону ( 2322-15 ), що оскаржуються суб'єктом права
на конституційне подання, є фактично положеннями частин п'ятої,
шостої статті 11 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну
службу в Україні" від 26 січня 1993 року N 2939-XII ( 2939-12 )
(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 13, ст. 110;
2002 р., N 17, ст. 117; 2003 р., N 30, ст. 247; 2004 р., N 15,
ст. 218) в редакції Закону України від 12 січня 2005 року
N 2322-IV ( 2322-15 ). Тобто в конституційному поданні неправильно
вказано повне найменування, номер і дата прийняття правового акта,
положення якого оспорюються, що не відповідає вимогам пункту 3
частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ).
Отже, підстав для відкриття конституційного провадження у
справі немає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 39, 45, 50, 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
у х в а л и в:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі
за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень абзаців дев'ятнадцятого - двадцять
шостого пункту 5 розділу I Закону України "Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового
захисту громадян та запровадження механізмів реалізації
конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність,
особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи,
правову допомогу, захист)" ( 322-15 ) на підставі пункту 2 статті
45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та Законом України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
{ Текст взято з сайту Конституційного Суду України }
