open
Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
Чинна
                             
                             
СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 11.10.2000

(Витяг)

У квітні 1997 р. Р. звернувся в суд із позовом до КП
"Ремонтно-будівельне управління по благоустрою міста" про
відшкодування шкоди, зазначаючи, що 28 червня 1994 р. з вини К.,
який управляв автомобілем відповідача, сталася ДТП, в якій було
пошкоджено його автомобіль ВАЗ-21011. За висновком товарознавчої
експертизи від 4 вересня 1995 р. йому заподіяно шкоду в розмірі 2
тис. 136 грн. У зв'язку з тим, що матеріальну шкоду не було вчасно
відшкодовано і відповідач постійно ухиляється від її сплати, Р.
просив також стягнути 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди
та судові витрати в сумі 156 грн. 82 коп. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 10 серпня 1999 р. позов Р. було задоволено. Постановлено
стягнути на його користь зі згаданого підприємства 2 тис. 136 грн.
на відшкодування матеріальної, 1 тис. грн. - моральної шкоди та
156 грн. витрат на юридичну допомогу. В касаційному порядку справа
не розглядалась. Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог Р. із
направленням справи на новий розгляд у зв'язку з порушенням судом
норм матеріального та процесуального права. Судова колегія в
цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з
таких підстав. Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог Р., суд
виходив із того, що ДТП, унаслідок якої 28 червня 1994 р.
відбулося зіткнення автомобілів ВАЗ-21011 під керуванням позивача
та ЗІЛ-130 під керуванням водія П., сталася з вини водія К., який
керував автомобілем ГАЗ-52, що належить відповідачу, тому згідно
зі ст. 450 ЦК ( 1540-06 ) він і повинен нести відповідальність за
заподіяну шкоду. Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов
його з порушенням вимог статей 15, 30, 40 ЦПК ( 1501-06 ), без
повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін. Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 27 березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду
судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода,
заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у
частині, заподіяній нею (в порядку часткової відповідальності).
Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну
шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю
наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У
такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної
небезпеки за шкоду, заподіяну при зіткненні джерел підвищеної
небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду,
заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, кожного з
їх володільців перед іншим із них вирішується за правилами ст. 440
ЦК ( 1540-06 ): шкода, заподіяна одному з володільців з вини
іншого, відшкодовується винним; за наявності лише вини володільця,
якому заподіяно шкоду, вона йому не відшкодовується; за наявності
вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно
до ступеня вини кожного; за відсутності вини володільців у
взаємному заподіянні шкоди жоден із них не має права на
відшкодування. Особи, винними діями яких завдано шкоду джерелу підвищеної
небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної
цим джерелом, відповідають за цю шкоду на підставі ст. 440 ЦК
( 1540-06 ). При вирішенні спору суд цих роз'яснень не врахував і на
порушення вимог ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) не перевірив доводів К. про
те, що автомобілем, яким він керував, ушкоджень автомобілю
позивача заподіяно не було, оскільки зіткнулись автомобіль
позивача і автомобіль ЗІЛ-130, яким керував водій П. Посилання в рішенні на матеріали органів ДАі як на безспірний
доказ вини відповідача є безпідставним, оскільки постанова
(висновок) органів ДАІ про обставини ДТП, дії та вину її учасників
є одним із доказів, що оцінюються судом за правилами ст. 62 ЦПК
( 1501-06 ). Згідно зі ст. 31 ЦПК ( 1501-06 ) для суду, який розглядає
цивільну справу, обов'язковим є лише вирок суду в кримінальній
справі, що набрав законної сили, в питаннях, чи мали місце дії,
про правові наслідки яких ідеться в цивільній справі, та чи
вчинені вони даною особою. Крім того, при визначенні розміру відшкодування заподіяної
позивачу матеріальної шкоди суд виходив із висновків експертиз, у
яких зазначено, що до вартості відновлювального ремонту автомобіля
було включено і вартість нових деталей. Стягуючи ж із відповідача
на користь позивача вартість цих деталей, суд не вирішив питання
про повернення ним відповідачу пошкоджених деталей, які підлягали
заміні, або їхньої вартості. Усупереч вимогам ст. 205 ЦПК ( 1502-06 ) не зазначив суд у
резолютивній частині рішення і характер грошових сум, що
підлягають стягненню, і з якого рахунку відповідача в банку має
бути списано присуджену суму. Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест Голови Верховного Суду України
задовольнила, рішення Бабушкінського районного суду м.
Дніпропетровська в частині позовних вимог Р. про відшкодування
матеріальної та моральної шкоди скасувала і справу в цій частині
направила на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено: