СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 11.10.2000
 

                             (Витяг)
 

     У квітні 1997  р.  Р.  звернувся  в  суд  із  позовом  до  КП
"Ремонтно-будівельне   управління   по   благоустрою   міста"  про
відшкодування шкоди,  зазначаючи,  що 28 червня 1994 р. з вини К.,
який  управляв автомобілем відповідача,  сталася ДТП,  в якій було
пошкоджено його автомобіль ВАЗ-21011.  За висновком  товарознавчої
експертизи від 4 вересня 1995 р.  йому заподіяно шкоду в розмірі 2
тис. 136 грн. У зв'язку з тим, що матеріальну шкоду не було вчасно
відшкодовано  і  відповідач постійно ухиляється від її сплати,  Р.
просив також стягнути 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди
та судові витрати в сумі 156 грн. 82 коп.     Рішенням Бабушкінського районного  суду  м.  Дніпропетровська
від  10  серпня  1999 р.  позов Р.  було задоволено.  Постановлено
стягнути на його користь зі згаданого підприємства 2 тис. 136 грн.
на відшкодування матеріальної,  1 тис.  грн.  - моральної шкоди та
156 грн. витрат на юридичну допомогу. В касаційному порядку справа
не розглядалась.     Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог Р. із
направленням справи на новий розгляд у зв'язку з порушенням  судом
норм  матеріального  та  процесуального  права.  Судова  колегія в
цивільних справах Верховного Суду України протест  задовольнила  з
таких підстав.     Постановлюючи рішення про задоволення позовних вимог Р.,  суд
виходив  із  того,  що  ДТП,  унаслідок  якої  28  червня  1994 р.
відбулося зіткнення автомобілів ВАЗ-21011 під керуванням  позивача
та ЗІЛ-130 під керуванням водія П.,  сталася з вини водія К., який
керував автомобілем ГАЗ-52,  що належить відповідачу,  тому згідно
зі ст.  450 ЦК ( 1540-06 ) він і повинен нести відповідальність за
заподіяну шкоду.     Проте такий висновок не є обгрунтованим,  оскільки суд дійшов
його з порушенням вимог статей 15,  30,  40 ЦПК ( 1501-06  ),  без
повного дослідження обставин справи, прав і обов'язків сторін.     Відповідно до п.  3 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 27 березня 1992 р.  N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду
судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" шкода,
заподіяна   кількома  особами,  відшкодовується  кожною  з  них  у
частині,  заподіяній нею (в порядку  часткової  відповідальності).
Особи,  які  спільно  заподіяли шкоду,  тобто заподіяли неподільну
шкоду взаємопов'язаними,  сукупними  діями  або  діями  з  єдністю
наміру,  несуть  солідарну  відповідальність перед потерпілими.  У
такому  ж  порядку  відповідають  володільці   джерел   підвищеної
небезпеки  за  шкоду,  заподіяну  при  зіткненні джерел підвищеної
небезпеки іншим особам.  Питання про  відповідальність  за  шкоду,
заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки, кожного з
їх володільців перед іншим із них вирішується за правилами ст. 440
ЦК (  1540-06  ):  шкода,  заподіяна  одному  з володільців з вини
іншого, відшкодовується винним; за наявності лише вини володільця,
якому заподіяно шкоду,  вона йому не відшкодовується; за наявності
вини обох володільців розмір відшкодування визначається відповідно
до  ступеня  вини  кожного;  за  відсутності  вини  володільців  у
взаємному  заподіянні  шкоди  жоден  із  них  не  має   права   на
відшкодування.     Особи, винними  діями  яких  завдано шкоду джерелу підвищеної
небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди,  заподіяної
цим джерелом,  відповідають за цю шкоду на  підставі  ст.  440  ЦК
( 1540-06 ).     При вирішенні спору суд  цих  роз'яснень  не  врахував  і  на
порушення вимог ст. 40 ЦПК ( 1501-06 ) не перевірив доводів К. про
те,  що  автомобілем,  яким  він  керував,  ушкоджень   автомобілю
позивача   заподіяно   не  було,  оскільки  зіткнулись  автомобіль
позивача і автомобіль ЗІЛ-130, яким керував водій П.     Посилання в рішенні на матеріали органів ДАі як на безспірний
доказ  вини  відповідача  є  безпідставним,   оскільки   постанова
(висновок) органів ДАІ про обставини ДТП, дії та вину її учасників
є одним із доказів,  що оцінюються судом за правилами ст.  62  ЦПК
( 1501-06 ).     Згідно зі ст.  31 ЦПК ( 1501-06 ) для  суду,  який  розглядає
цивільну  справу,  обов'язковим  є  лише вирок суду в кримінальній
справі,  що набрав законної сили,  в питаннях,  чи мали місце дії,
про  правові  наслідки  яких  ідеться  в  цивільній справі,  та чи
вчинені вони даною особою.     Крім того,  при визначенні розміру  відшкодування  заподіяної
позивачу матеріальної шкоди суд виходив із висновків експертиз,  у
яких зазначено, що до вартості відновлювального ремонту автомобіля
було включено і вартість нових деталей.  Стягуючи ж із відповідача
на користь позивача вартість цих деталей,  суд не вирішив  питання
про повернення ним відповідачу пошкоджених деталей,  які підлягали
заміні, або їхньої вартості.     Усупереч вимогам ст.  205 ЦПК ( 1502-06 ) не зазначив  суд  у
резолютивній   частині   рішення   і  характер  грошових  сум,  що
підлягають стягненню,  і з якого рахунку відповідача в  банку  має
бути списано присуджену суму.     Враховуючи наведене,   судова  колегія  в  цивільних  справах
Верховного Суду України протест  Голови  Верховного  Суду  України
задовольнила,    рішення    Бабушкінського   районного   суду   м.
Дніпропетровська в частині позовних  вимог  Р.  про  відшкодування
матеріальної  та  моральної шкоди скасувала і справу в цій частині
направила на новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.